Соціалістичний реалізм



Соціалістичний реалізм – псевдохудожній унітарний метод (напрям) у радянській літературі. Визначальними для нього були позаестетичні принципи: партійність як абсолютизований критерій класової доктрини марксизму-ленінізму, звульгаризована народність, пролетарський інтернаціоналізм тощо. Естетичні категорії позбавлялися свого природного значення. Поняття прекрасного застосовувалося для міфологізування та прославлення радянського ладу і його вождів, містифікованих героїв (Г. Котовський, В. Чапаев, Павлик Морозов та ін.), потворне –

для “викриття” “класових ворогів” тощо. Проголошений задля зображення дійсності “в її революційному розвитку”, С. р. обмежувався в основному міметичними засобами. Мистецтво (в якому бажане трактувалося як дійсне) розглядалося лише в утилітарному значенні, у вигляді “гвинтика і коліщатка загальнопролетарської справи” (В. Ленін), дарма що визнавалася його жанрово-стильова та образна специфіка, “призначена” оформлювати дозволену тему (“виробничий роман”). Зображально-виражальні засоби виконували імітаційну роль. Змістовою основою С. р. була міфологія “нової ери” з її відповідним
центром (жовтневий переворот, пойменований “великою” революцією, сакралізація вождів тощо), з бінарними опозиціями (за спостереженням М. Рильського: “Таких, як ти, кипучі міліони / Ідуть, щоб світ востаннє розколоть / На так і ні, на біле і червоне”), з абсолютизацією архетипа деперсоналізованого колективу та ідеалізацією засад соціалістичної системи і т. п. Світова та національна класика в межах С. р. зазнавала жорсткої перефільтрації з погляду доцільності “класової боротьби” та доктрини діалектичного матеріалізму, ізольовувалася від читача у так званих “спецфондах”. Традиції С. р. вбачалися лише у “критичному” реалізмі XIX ст. і почасти у “прогресивному” романтизмі. Інші течії та напрями (бароко чи модернізм) оголошувалися “буржуазними”, “класово ворожими”, неприйнятними для радянської літератури. Тому певні намагання внутрішньо врізноманітнити С. р. (зокрема, під час дискусій на межі 50-60-х) виявилися безплідними. Талановиті письменники, творчість яких не відповідала канонізованим вимогам С. р., піддавалися репресіям, їхній доробок підлягав суворій забороні. У його межах не могло виникнути значного художнього явища, лише всупереч настановам декретованого напряму в літературі з’являлися твори неперебутньої художньої вартості (“Чотири шаблі” Ю. Яновського, “Людолови” Зінаїди Тулуб, “Мандрівка в молодість” М. Рильського, “Зачарована десна” О. довженка, лірика В. Свідзинського чи В. Стуса та ін.). Єдиною силою, зацікавленою в існуванні С. р., була комуністична партія, розглядаючи його як зручний засіб контролю над діяльністю письменників. Свідчення цьому – регулярні безпрецедентні резолюції та постанови. С. р. став однією із сторінок історії української літератури, що потребує адекватного висвітлення з позицій об’єктивного історизму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір чи все можна купити за гроші.
Ви зараз читаєте: Соціалістичний реалізм