Тіна Карабанович – Лист про “нас”



Я вже як чарівниця, що пише записки божевільно. Наступні місяці принесли грози і дощі, так сильно, що аж шиби тріскотіли. Тими вечорами я часто пила чай і гладила кота, дивлячись у вікно… а там спалахували блискавки одна за одною. Горіло небо і плакало, та я не могла дихати рівно та тихо. Ковтала просто те повітря. І вже не дощ, а сльози текли по обличчю. За що ти так мені даруєш холодні дні у літо? Шукати фантастичне пояснення усьому… сутність долі? Істину, втомилась уже. А може я і не любила, просто звичка? А може тебе і не було – просто сон,

спогад? досить. Хитка віра жінки, що її кохання може змінити чоловіка, вирвати його серце з полону спокус та підроблених емоцій… Чи так буває, знаю що могла. Подарувала своєму чарівному принцу частину свого зачарованого королівства, ключі до кришталевого замку. І він ділив зі мною нашу казку. Коли прихилила для нього вікно і заглянула в його очі – замріялась про щастя. Та щастя тільки мить. Спочатку ти влетів, мов метелик у моє світле вікно… Я заснула, прокинувшись поряд… замріяла, то був запах щастя. Пригадай, коханий. Ти ще маєш ключі від мого кришталевого замку. Я знаю. Якщо є щось вічне, то спогади що бережуть
дощі які випадають, то туман що осідає на обличчя, то пластівцями сніг, який пам’ятає закоханих. А ще то вишкрябані ключем імена десь на дереві чи на стіні, а ще то тіні від свічки чи лампи, ти ж знаєш. А якщо читаючи все це, ти нічого не пригадуєш і в твоїй кишені немає моїх ключів, то ти ніколи і не був у моєму кришталевому замку. Не був, то звідки я знаю як ти засинаєш? Ти був так близько і так далеко, ти є. А “нас” вже немає?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір-опис українська хата.
Ви зараз читаєте: Тіна Карабанович – Лист про “нас”