Тодось Осьмачка – Семен Палій
Пише, пише та гетьман Мазепа
Та й до Палія листи…
Народна пісня
“Здоров, здоров, Палію Семене,
Прибувай до мене,
А я тебе буду зустрічати,
Військо шикувати,
А як, сівши зі мною на лаву,
Поєднаєш славу –
Україна й компанійське військо
Поклоняться низько!”
Їде, їде фастівський полковник,
Сонце рвуть підкови;
Мають, мають шлики, як вітрила
На вороних гривах;
Іржать коні й простягають морди
У Сеймові води;
А Батурин теє зачуває,
Брами відчиняє;
І Мазепа булаву з гербами
Підносить
“Ушанував ти мою столицю,
Заходь у світлицю:
І килими тобі простелились,
Столи застелились!”
Ой сів Палій з Мазепою поруч
У недобру пору;
Гей, ще й келих з винами-медами
Не торкнув губами,
Як Мазепа вже почав гукати:
“Бийте із гармати!”
Ой випив же Палій аж до денця
Од щирого серця;
А Мазепа в долоні лунає,
Гайдукам звеляє:
“Шиком хлопці!” І в чорнії лави
Козаки ставали:
“Тоді ж тобі, преславний Семене,
В столиці у мене
Україна й компанійське військо
Поклоняться низько,
Як у Сеймик Батуринські брами
Вмочаться
А тепер же тобі тільки й шани –
Жити з москалями!”
“Гей, Мазепо, славний наш гетьмане,
Не зверну я гору;
Як у тебе ще совісті стане,
Вволи мою волю:
Нехай кінь підо мною вірний
Тоді буде грати,
Як-но стане з кордону Вкраїни
На шляхи прокляті”.
І Мазепа махнув булавою
На вікно зелене:
Компанійці грізною чотою
Вивели Семена.
“Вези, коню, мене, нещасливий,
На шляхи запалі:
Не полину я у твоїй гриві,
Як сокіл у хмарі;
Не уловиш гостру блискавицю
Копитом пекучим;
Не застогне степовая птиця,
Із гнізда летючи;
Не викличеш мені до двобою
Лицарів поляків;
Не потопчеш у крові їм, коню,
Золоті ознаки!”
І кінь ніби зрозумів цю мову
Та й почав іржати:
Бахнули всі попруги шовкові
На сідлі багатім;
Упав румак, упав на коліна,
Озвались діброви…
Дарма в крові закипіли в піні
Лицарські остроги!
“І ти зрадив, коню мій могутній,
Палія Семена!..
Прийми ж, Сейме, Сейме каламутний,
Бо це кров нужденна!”
І шаблею перерізав горло
Коневі в дорозі,
А сам крикнув до сердюків гордо:
“Поїду й на возі!”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Тодось Осьмачка – Пашпорт І Осінній вітер в лузі свище, Вербу хитаючи тонку; А я схиляюся ще нижче Себе побачити в струмку. Давно з чола у жінки думку Не п’ю вже солодко крізь сміх І, втомлений від поцілунку, Не сплю у неї біля ніг; Вона, коли ховає ставню, Удосвіта ще тьма густа, Не тягне у жагу останню Устами знов […]...
- Тодось Осьмачка – Майн лібер Ніхто ні хусточкою не махав, І не казав ніхто “прощай”, Коли мій поїзд від лісів і трав Мене відвозив у гранітний край. А згарища і вдень, і в тьмущу тем В нещаснім, змученім краю Диявольським світили ліхтарем В байдужість чорную мою. І люди, вбрані в попіл та у пил, Були і пропадали знов Серед руїн […]...
- Тодось Осьмачка – Забутий Тин із пожеж на захід упав, Сонце вдавив у степи… Там під житами козак умирав, Кров його в землю текла крізь піски. З паном не бився козак за жупан, Тяжко з ним бився за волю в степу: Пояс червоний йому розірвавсь Гострим багнетом, Де ниви ростуть. Журиться жито, схилившись у луг: Колос, мов камінь, втопило […]...
- Тодось Осьмачка – Мандрівка Я був не з криці, не з заліза, не з бетону Тоді, коли безправний без мети ходив, І люди українські пити й самогону Мені давали, мов джерельної води. І там, де з праці кам’яніють в пальцях жили І висихає з горя слізне джерело, Мене спочити люди часто садовили, А з торби все давали, що у […]...
- Тодось Осьмачка – Казка КАЗКА Як купала мене мати у любистку, трусив зорi Див iз лану у колиску. Схиляв голову весняну голий мiсяць до маленьких моїх нiжок в купiль свiжу. Вода з мiсяця збiгала на малого, нiби срiблом полоскала тепле лоно. Як скупала мати сина, то мiж зорi положила у колиску, як у полi: Як у полi, на могилi […]...
- Тодось Осьмачка – до вічної ночі Ох, ноче, ноче без луни і крику Без місяця і без зірниць, Я знов твою пустелю дику Полохаю із-під ялиць. Шумлять гілляки таємничі бору, Аж сніг спадає на пеньки, І в мене з ними разом руки вгору, Здається, клякнуть вже віки. І знов, і знов душа моя безсила Питається прокляттям літ: Навіщо ти мене взяла […]...
- Тодось Осьмачка – Сонет Коли німують людські живі душі, Тоді і роси кам’яніють на зелі, А очі в молоді, немов од суші, Мертвіють, облітають навесні. Того, душе, на світляних розгонах, Свої прозорі вікна розтворяй І випускай слова на землю чорну, Де клекотять, мов казани, моря, – Щоб голосно садами Зворушили На дальніх берегах твої слова І сонце галасом живим […]...
- Тодось Осьмачка – Труни у гаях Із блакиті піль шляхи розляглись, На боках у них зацвіли гречки… Та рої бджолині ними не гудуть, Меду не несуть у пасіки-садки… А шляхами кров огненно димить Та вихри прядуть свистом веретен І пнуться, моя гад, багнетами до хмар, Мичку, наче сніг, тягнуть із гречок І сучать канат через всі поля, Купають його на шляху […]...
- Тодось Осьмачка – Предше Я вас любив, німуючи, то словом І вірив сліпо та тривожно знов, А ви боялися, щоб випадково Не виявив при людях я любов. Я вас любив, побожний, то злорікий, Ви ж обминали, боячись, мене, І через те прощайте вже навіки, І хоч тепер вас серце обмине. Але коли у липні під каштаном Побачите потоптану траву […]...
- Тодось Осьмачка – дзвонар Ох, недоле моя чорнопера, Відведи від моєї душі Кожну діву, що любить озера І дзеркала, мов води в глуші, Бо вона відчуватиме й шкуру У фрізера, що робить і зиск І на нігтях жарінь манікюру, Гарячішу за сонячний блиск. Бо вона на кожнісінький дотик Його пальців, голодних на гріх, Розтулятиме радісно ротик У лукаво-схвильований сміх. […]...
- Тодось Осьмачка – Немає Я уникав кохання та приязні Завжди і на землі, і на річках, Неначе спільної кімнати в лазні, Де тільки гудзики на сорочках І всім і кожному ще не відомі І ніби грають ролю таємниць, Що не даються сумніву, ні втомі, Неначе в червні щебетання птиць. І там вночі, де садові зідхання, А вдень гукання на […]...
- Тодось Осьмачка – Міщани РОЗдІЛ І 1 Давно за синю хмару сонце впало, З-над Києва пісок густий одплів, А денний клекіт одійшов помалу Туди, де сквери квітнуть та гаї І веселять муровані будівлі Та ловлять роси із небес вечірні У соковитий та тремтючий лист, Що на вітри небесні ясно звис. 2 Туди, під дерева старі, ставнисті, З казарми від […]...
- Тодось Осьмачка – Під Київ старий Під Київ старий незглибимая ніч Прийшла непомітно степами – І тисячі в воду запалених свіч Поділ перекинув стовпами. І знизу безодня й безодня вгорі Із синього холоду ночі Жене над водою вогні в куширі І жаб’ячим криком скрегоче. Стихія небесна, стихія земна Злилися в гармонію дивну Та місця між ними мені вже нема Так само, […]...
- Тодось Осьмачка – Сум Ой упали сніги на баварські бори, Аж гілляки схилилися вниз, І над яром присипані пні без кори Мовчазними горбами здулись. І лежить рівним шаром забілена біль, Витикаючи довгі дубці; І ворони мовчать, мов примерзлий кукіль На німіших сучках від мерців. І в гущaвині світу засніжених рис Бір без вітру гуде в височінь, І сніги, від […]...
- Тодось Осьмачка – Утома І Глибока осінь павутину На берег тягне з-під млина, Де перестояну калину Ламає дівчина мала; Гуде від ціпа жовта тиша. Як у неділю дзвін в гаю, А на кулі хазяйка рижа Сорочку зашива свою І повідає, як надворі Шуміла ніч вогнем з громів І цуценя коло комори Вищало мокре у рові; А комсомолець в ліжку […]...
- Тодось Осьмачка – May soul is dark Я знов самотній і проклятий, – Схилився тяжко до вікна: На мурах, ніби на розп’яттях, Ворони виють в небеса. Їх чую крики ізнадвору У серці зрадженім своїм… Куди, куди втічу від горя, Від тих зловісних голосів?.. Упала буря із-за бору На місто пилом і піском, Змела на вітер птицю чорну, Неначе пір’я під погром, Та […]...
- Тодось Осьмачка – Кон’юнктивіт Я дівчину любив, люблю і нині, Й вона мені сказала в пізній час: “І сонце й місяць розійшлись в долині… Шліть старостів, і я піду за вас… “ І зникла в яр… Я ж вибіг на висоти Дивитися на стежку на снігу, З якої сонце сяло, повне цноти, Як на стеблі лілея на лугу. І […]...
- Тодось Осьмачка – Марево Есхілового орла Із Батьківщини рідної втікач, Ще й емігрант між втікачами, Якому радощі чужі, і плач, І шепотіння серць ночами… З теплом тієї пісні на вустах, Яку веде із мрії туга По чужинецьких селах та містах У вічне царство духа, Я йшов… Шукав серед баварських мряк, Щоб речі хтось привіз з вокзалу, І врешті українця-косаря Побачив, що […]...
- Тодось Осьмачка – Не можу пригадать, кого я ждав Не можу пригадать, кого я ждав На вулиці старого міста; З безодні висла гілка світова На захід, мов крижина чиста. Гойдав поволі вітер степовий Із неї сонце вечорове… Зів’яла мідь горіла од стіни Високої сумної школи. Душа боліла в мене і цвіла Сухими пелюстками думи: Що сонце пада з вічного зела За море, у вечірні […]...
- Тодось Осьмачка – Елегія Лікарня. Гармидер і крик божевільної баби. Немає глибокого неба, Ні поля з ярами, Чогось забарилась любов У вінку із барвінку… Один я на світі, Мов Юда в гаю на вірьовці!.. І бурі затихли, Вітри не летять; Пожовклий листок із верби не впаде На ковдру, Що тіло моє обляга, – Не згадає про рідне село, Садки […]...
- Тодось Осьмачка – Загадка В-ці К-б Коли зблисне річка в рогозі, Під сонцем ринучи в стави, Я босі ноги згадую в грязі, Що мовчки бачили і ви. І відвертаюся лицем від плес, Де й сонце соромом стає, Бо ви його з водою, як з небес, У серце занесли моє....
- Тодось Осьмачка – Пісня Кинув чумак село рідне, Щоб шукати долі інде. В сірій свиті, йде не хутко Ще й з верби пригубив дудку. Гей, гей, путь-дорога далека. Ой де обрій з небом злився, Туди й чумак похилився, Бо аж там, аж там дівчина, Мандрівки його причина. Гей, гей, путь-дорога далека. А з-за лісу чорні хмари Випливають не до […]...
- Тодось Осьмачка – Монолог Око, око, не дуже бачиш ти глибоко. Т. Шевченко Коли ти, Боже, рушив світом зорі й води І випустив на землю тварі і народи, То мусів би і вічну правду дати їм, Що по заслузі насилає хмари й грім… Щоб кожній нації хоч трохи дати неба І не ввести в злиденність дух їй Та в […]...
- Тодось Осьмачка – Україна Шляхи мої неміряні, Гори мої неважені, Звірі мої не наджені, Води мої не ношені, Риба у їх не ціджена, Птахи мої не злякані, Діти мої не лічені, Щастя моє не злежане… Оце така я в тебе матінка, В руці Господній Україна синєнебая! 1917...
- Тодось Осьмачка – Незмінність Прозорого серця висока погода Сьогодні пустила над світом плисти Тонесенькі хмари, відбивши їх в водах Баварських озер, мов з латаття листи. Налиті живицею сосни рожеві Малої гіллячки не рушать ніде, Бо тиша у лоно щасливому дневі Від Альпів далеких незримо іде. І кожного дерева стовбур порою Дзвенить, мов струна, що зачула смичок Коли відривається тільки […]...
- Тодось Осьмачка – Цить, моє серце! Десь гори зелені Та море патлате. Там жінка вродлива Сина вродила. Соками повний із хмелю землі, Він виріс на горах високих, Мов дуб, Що дунай заховав між гілля. Бурі із моря над сином літали, Наче у вирій важкі журавлі; Із крил своїх пера губили вони на луги; У перлах із дна океану ті пера були. […]...
- Осьмачка Тодось – Біографія Тодось Осьмачка (Осьмачка Теодосій Степанович) – видатний український письменник, поет, прозаїк, перекладач. Ранні роки Народився Тодось Осьмачка 4 (16) травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині в родині сільського робітника Степана, який працював у маєтку поміщика Терещенка, а потім самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара. З великого гурту своїх дітей батько спромігся дати […]...
- Тодось Осьмачка – Сучасне місто лжеязиче Сучасне місто лжеязиче Мій дух відкинуло у тінь За те, що небо вічно кличе Його на дальню височінь; А люд, у злочинах упертий, Ушанував мої жалі – І я, щоб і голоду не вмерти, Пеньки корчую на селі; Аби воли спочити з плуга Ревли на той бік під бичем: Бо тут у їх шалена туга […]...
- Віктор Забіла – Палій ПАЛІЙ Іде військо запорозьке, Під небо куріє. Куди ведеш, отамане, Козаків, Паліє? \”Де старшина звелить мені Ворогів рубати, Там і будем, бо за віру Не страшно вмирати. Я присягнув, я поклявся Царю з козаками До послідньой каплі крові Биться з ворогами. Покидаєм жінок своїх, Діток, батьків рідних, Ми вже себе не жалуєм, Нам їх жалко, […]...
- Тодось Осьмачка – Хто ХТО На персах землі гора; у важке небо зоряне з сонцем впира чолом. Од п’ят гори до зір небесних криваві тумани. На горі хрест в туманах – хрест. Простяг рамена од краю світа до краю, од сходу на захід. У світ упала тінь хреста з півночі на південь. На хресті – людина. На степи, на […]...
- Тодось Осьмачка: життя і творчість (1895-1962) Народився в с Куцівці (нині Черкащина) в багатодітній селянській родині. Служив в економії писарчуком, займався самоосвітою, вчителював, згодом вступив до Київського інституту народної освіти. Входив до складу літературної групи “Ланка”-МАРС. З початком репресій симулював психічний розлад, щоб урятуватися від арешту. Під час війни емігрував до Німеччини, потім – до США. Мандрував по світу. Помер […]...
- Старший боярин (скорочено) – Осьмачка Тодось У червні 1912 року Гордій Лундик приїхав із Черкаської учительської семінарії в село Тернівку до своєї тітки Горпини, яка замінила йому батьків, котрих він рано втратив. Здобути освіту йому допоміг місцевий священик дмитро діяковський, зваживши на успіхи здібного учня в земській школі. У його валізі лежала посвідка про те, що Лундик має право навчати в […]...
- Левко Боровиковський – Палій ПАЛІЙ Люлька в роті зашкварчала, Шабля в ніжнах забряжчала; Шабля різанину чує, Люлька пожари віщує. Сидіть дома, на покої, Не пристало козакові. Склич, козаче, склич дружину, Іди, Палій, в Ляхівщину. Годі, коню, в стійлі спати, Підем ляхів полякати! Швидше мчи, ніж кремнем збита Згасне іскра від копита… Хто, як стрілка із майдану, Вихрем мчиться за […]...
- Микола Вінграновський – Будеш, мати, мене зимувати Будеш, мати, мене зимувати, Будеш мати мене коло хати, Будеш мати мене коло хати… Ходить полем мій кінь вороненький, Ходить полем мій кінь молоденький, Ходить полем коник молоденький… Будеш, коню, мені воювати, Будеш, коню, собі долю мати, Будеш, коню, собі волю мати… А ти, мати, мене та від хати, Будеш, мати, мене проводжати, Мене проводжати […]...
- Панько Семен – Як Мудрило панів лікував (Збірка) У цих казках діє головний герой – Гаврило Муррило. Він карає панів і допомагає бідноті. Прості люди люблять свого захисника, слухаються його мудрих порад і пишаються ним. ПАНГОРОд ТА ІВАНГОРОд Колись давно на високій горі стояв великий замок. У замку жило багато панів та паненят, тому і звали його Пангородом. Пани ніколи нічого не робили, […]...
- Скляренко Семен – Біографія Семен Володимирович Скляренко (26 вересня 1901 – 7 березня 1962) – український письменник, автор історичних романів та белетрист. Народився 26 вересня 1901 року в селі Прохорівці на Черкащині, в родині зубожілого селянина. Навчався в місцевій школі, потім – у Золотоніській гімназії. Багато читав, захоплювався літературою, а пізніше й сам почав писати: 1919 року в місцевій […]...
- Їхав козак за дунай (скорочено) – Климовський Семен Їхав козак за дунай, Сказав: “дівчино, прощай! Ти, конику вороненький. Неси та гуляй!” “Постій, постій, козаче, Твоя дівчина плаче. Як ти мене покидаєш, – Тільки подумай!” “Білих ручок не ламай. Ясних очок не стирай. Мене з війни зі славою К собі дожидай!” “Не хочу я нічого, Тільки тебе одного. Ти будь здоров, мій миленький, А […]...
- Твір на тему: Хом’ячок Семен Семенович (твір-розповідь з елементами опису) Якось я з батьками заїхав у магазин “Природа”. Перше, що мені сподобалось, – це хом’ячки, і вже через кілька хвилин один був у мене в руках – маленьке безпомічне звірятко з чорненькими, як намистинки, оченятами пісочного кольору. Відразу ми йому придбали хатинку. Вона була зроблена з пластмаси, а зверху зеленого кольору кришка. Коли я посадив […]...
- Микола Вінграновський – де ти, мій коню Де ти, мій коню з дніпра-дунаю? Зацокоти мені, коню-птах! Може, я долю свою заспіваю Десь попід Каневом у житах. Літаки минаючи й вокзали, Над землею диблячись увись, По дорозі серця ми скакали, Теплий пил тривог моїх куривсь… І глибоким гордовитим ржанням Крізь державні далі над дніпром Ти в’їржаа у світ моє кохання І закляк на […]...
- Олександр Кониський – Семен Жук і його родичі Кониський Олександр Семен Жук и его родичі Хроніка Написав в 1873 році О. Яковенко ЧАСТЬ ПЕРША. I. Одного весняного дня 186 . року, так як о півдні, на східцях університетского рундука, у городі Н. сидів, вельми замислившись, молодий парубок. Уставивши лікті у коліна й підперши щоки долонями, дивився він, через університетский майдан, на далекий край […]...
Рптимізм кредо мого життя.