Тодось Осьмачка – Сум



Ой упали сніги на баварські бори,
Аж гілляки схилилися вниз,
І над яром присипані пні без кори
Мовчазними горбами здулись.
І лежить рівним шаром забілена біль,
Витикаючи довгі дубці;
І ворони мовчать, мов примерзлий кукіль
На німіших сучках від мерців.

І в гущaвині світу засніжених рис
Бір без вітру гуде в височінь,
І сніги, від гілляк відпадаючи вниз,
Дзеленчать на корінні об тінь,
І немає слідів ні із лісу, ні в ліс,
Де шепоче щось серцю: засни,
І заходяться очі краплинами сліз,
Що вже світ став німий

до весни.

Бо ворони у нас, мов лісничого ріг,
Голосні і зимою в гаях,
Де журба не блукає ніде без доріг
І де легко минав її я.
Я сумую, що сліду нема навкруги
В чужолюдній холодній глуші,
Що й натяку на щось не покажуть сніги,
Аби казкою стало в душі.

Гей, якби мені в царстві лісних колонад,
Де виходять кущі, як із рам,
Геть забувши буденщини гуркіт і чад,
За пустельного стати царя,
Весь ліс і мороз пройти так уночі
До найвищих норвезьких сосон,
Щоб аж місяць став гострий, мов леза мечів,
Від мого тільки скрипу на трон.

І з життям таким самим, як іній чи сніг,
Скандінавську прийняти красу,
Чуйно слухаючи, як у жилах моїх
Замерзає червоний мій сум…
Та немає у мене тієї душі,
Що тримає весь світ у руці, –
І стоїть тихий бір у сипучій глуші
Ще сумніший, як білі мерці.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Сатиричне змалювання експлуататорів хіба ревуть воли.
Ви зараз читаєте: Тодось Осьмачка – Сум