Тодось Осьмачка – Сонет


Коли німують людські живі душі,
Тоді і роси кам’яніють на зелі,
А очі в молоді, немов од суші,
Мертвіють, облітають навесні.

Того, душе, на світляних розгонах,
Свої прозорі вікна розтворяй
І випускай слова на землю чорну,
Де клекотять, мов казани, моря, –

Щоб голосно садами Зворушили
На дальніх берегах твої слова
І сонце галасом живим зустріли
Удосвіта на тисячі човнах, –

Щоб роси бризнули, та тільки не камінні,
На ниву радощів, і праці, і терпіння!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Чотири шаблі скорочено читати.
Ви зараз читаєте: Тодось Осьмачка – Сонет