Тодось Осьмачка – Пашпорт



І

Осінній вітер в лузі свище,
Вербу хитаючи тонку;
А я схиляюся ще нижче
Себе побачити в струмку.

Давно з чола у жінки думку
Не п’ю вже солодко крізь сміх
І, втомлений від поцілунку,
Не сплю у неї біля ніг;

Вона, коли ховає ставню,
Удосвіта ще тьма густа,
Не тягне у жагу останню
Устами знов мої уста.

Бо так мене побила праця,
Що свій і пашпорт я подер, –
І всі бояться, мов вигнанця,
Мене самотнього тепер.

II

Верба шумує на негоду,
І перегукує сову,
І губить листя жовте в воду
На

свій відбиток та траву.

Я ж ляскаю руками ноги,
Сухий ламаю очерет,
Роблю із нього куці роги
І в річку кидаю вперед,

Аби моя подоба в листі,
Та ще й з рогами на чолі,
Плила, неначе чорт в колисці
Що вчора виривав греблi,

Але, утомлений сьогодні,
Замріяний про дальній вир,
Очима блудить по безодні,
Де висять хмари, мов кушир…

III

Пливи ж, пливи в холодній піні
По хвилі темній та сліпій,
А я по жовтім шелестінні
Піду у навздогін тобі.

Туди, туди, де в гирло ріки
І діва сходить з білих шат
І думає: чи чоловіки
Цілують ноги у дівчат?

І, не злякавшись, подобизну
Мою розгляне у воді…
То я, то я водою бризну
На діву з берега тоді…

І щось там прикре в неї зочу
Від чистих бризок на лиці,
Тоді вже пашпорта не схочу
Довіку у країні цій.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Епітети кавказ шевченко.
Ви зараз читаєте: Тодось Осьмачка – Пашпорт