Антонич Богдан-Ігор – Об’явління

Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту,
Як врешті зрозумію життя таємний глузд,
Зів’ялий лист незнання, мов буря, розмету
І роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз.

Землі закриту книжку в обгортці синій неба
З дрижанням від напруги руками розгорну.
Під бачення серпами падуть ниць мряки стебла,
І світла сніп розвиднить кімнату днів курну.

Я ждав на цю хвилину, що тишею велична,
Яка проб’є прозрінням усе нове й старе,
Яка мовчущим криком німих очей закличе
І обрій в безкрай неба двигне гір двигарем.

Вночі пішов на зустріч, де поле й ліс суміжні,
І в свисті бур побачив десь вогняні стовпи.
У блискавок пурпурі стояв на роздоріжжі
Заслуханий, задивлений поет – сліпий.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Об’явління