Дмитро Загул – Сон лісів

Мохнаті зітхання дерев –
Шелест, шурхіт, шум…
А десь недалеко машини рев,
Що розриває цей сум.

У вершках кучерявого листя
Губиться посвист, гнів –
Веселий гудок машиніста…
Вдарив по нервах і занімів.

А до вокзалу – вісім верст
По тонкій колії коліс…
Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск,
А далі – по-давньому – ліс.

Тисячоліття поважний тон.
Це вітер – античний поет –
Грає на струнах струнких сос? он
І грубих дубів – на стежці в степ.

Чорні дупла ротів
Позіхають – порожні, нудні…
Сядеш на трухлому пні,
Забудеш, чого ти хотів.

А навколо – діди без надій,
Інваліди понурі,
Що забули, чи й були колись молоді,
Чи тільки їм снилися бурі.

А колись боротьба була й тут,
Вихори рвали буйні чуби,
Там лежав труп і тут був труп…
Та пройшла вже доба боротьби!

І зараз – задума… сум.
Мов сонна, пульсує кров…
Прокинеться трохи – і знову:
Шелести, шорохи, шуми…

ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, НА ВІдПОЧИНКУ, 1925 р.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір роздум вибір шляху.
Ви зараз читаєте: Дмитро Загул – Сон лісів