Павло Мовчан – Віщування

Густіє, проростає
Крізь повсть стару і бруд,
На глибині ховає
Окравки шворок, пут…
Скрадаючи буденність, латаючи життя,
Ллє струмені зелені у жмені – для пиття.
Вже очі страв’яніли, і серце трав’яне,
Кохана легкотіла, переступи мене.
Лежу крижем у лузі
І чую ріст трави,
У рясті, як в кольчузі,
Від ніг до голови…
Кохана, мої руки ворушать два стебла,
Що в’януть від розпуки чи, може, від тепла?..
Хоч подих і тамую і серце зупинив,
Росту травою – чую, п’ю соки з глибини.
І грань земна зі мною, і невідомий я,
П’ю небо спрагло кров’ю, вустами ручаю…
Передчуваю осінь – в словах метал дзвенить,
В затерплому волоссі вже вітер шелестить.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Віщування