Евфуїзм

Related posts:

1. Психологізм в літературі Психологізм – заглибленість у творі в душу персонажів, їх психологію. У психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (подієвого) сюжету на внутрішній (психологічний), він відслідковує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їх роздуми й мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій. Психологізм почав входити в літературу в добу реалізму з його аналітичністю, а в […]...
2. Микола Руденко – Я вас питаю Я вас питаю: У вранішніх росах ви Пасли ягнят за селом надаремно?.. Вперто повчають казенні філософи Знати лиш те, що начальству приємно. Скільки бундючності в їхньому лоскові!.. Не метушіться,- Посуньтесь, безкрилі. Ми живемо в електронному мозкові, Ми в його думці – Короткі хвилі. Думає Сонце житом-пшеницею, Думає небо рясними дощами; Думає скеля живою криницею, Що […]...
3. Гапакс легоменон Гапакс легоменон – слово, словосполучення, що зустрічається лише один раз у певному художньому тексті, більше ніде не повторюючись. Г. л. спостерігається у “Слові про Ігорів похід”: кихакуть, кичеть, папорзі і т. п. У новій та новітній українській літературі – це переважно неологізми (Т. Шевченко: “… Хребетносилі / Уже ворушаться царі”; М. Семенко: “… хрещатикуючи серед […]...
4. Обрамлена повість, або Обрамлення Обрамлена повість, або Обрамлення – літературний жанр, якому властиве об’єднання за допомогою зв’язувальної рамки різнорідних сюжетів новелістичного, казкового чи байкового гатунку. Розважальна настанова вставних сюжетів сполучається із дидактичним завданням “рамкової” історії, сприяючи художній та логічній цілісності твору. О. п. зародилася в античну добу та в давніх літературах Сходу, зокрема у санскритській “Великій сповіді” Гунадхьї та […]...
5. Есе Есе (фр. essai – спроба, нарис, начерк) – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми. Характерні ознаки Е. – логічність викладу, що наближає його певною мірою до наукової літератури, дбайливе ставлення до художньої […]...
6. Тріолет Тріолет (фр. triolet, від лат. trio – троє) – восьмивірш за схемою римування на дві рими: абааабаб. Причому перший рядок повторюється тричі: Сонце і день – не мені. Сни – моя втіха єдина. Та не щастить і вві сні. Сонце і день – не мені. О, хоч у снах чарівні Сняться юнацтва години… Сонце і […]...
7. Егалітаризм Егалітаризм (фр. egalitarisme, від egalite – рівність) – загальна характеристика поглядів політиків, соціологів, які обстоюють зрівнялівку як принцип організації суспільного життя. В естетиці і літературознавстві Е. проявляється як вчення про “масову культуру”, доступність творів мистецтва широким читацьким колам. Яскравим прикладом Е. може бути так звана “політика компартії у галузі художньої літератури”, яка на місце естетичних […]...
8. Жартівливі пісні Жартівливі пісні – фольклорні і літературні пісенні твори гумористичного чи сатиричного змісту. Зустрічаються в усіх видах української фольклорної лірики – від календарно-обрядової до історичної і танцювальної, але найбільше у родинно-побутовій і пісенних мініатюрах (коломийки, частівки). Ж. п. своїм змістом охоплюють усі сфери життя – родинного і громадського, відзначаються яскравою і розмаїтою поетикою, наставленою на комічний […]...
9. Ілюстративність у літературі Ілюстративність у літературі (лат. illustro – освітлюю, роз’яснюю) – надужиття в художній літературі зображально-описовими елементами, які покликані унаочнювати, конкретизувати певну думку, ідеологічну доктрину чи партійну програму. І. – своєрідний прояв белетризації, тенденційності літератури. У 50-60-ті XX ст. широко побутував термін “лакувальна література” для означення творів, які прикрашували соціалістичну реальність, видавали бажане за дійсне. Проти І. […]...
10. Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню […]...
11. Мадригал Мадригал (італ. madrigale – пісня рідною, материнською мовою, від лат. mater – мати ) – в епоху раннього Відродження – лірична пісня італійською мовою, на відміну від тих, які складалися латиною. Тексти для таких музичних М. писали Ф. Петрарка, дж. Боккаччо, Ф. Саккеті. Музичну форму М. розробляли композитори П. Казелла і Ф. Ландіно. В літературі […]...
12. Мелодрама Мелодрама (грецьк. melos – пісня, drama – дія) – 1-У XVII-XVIII ст. у Франції й Італії – те ж саме, що й опера. 2. Із середини XVIII ст. – драматичний твір, в якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися музикою (“Пігмаліон” Ж.-Ж. Руссо, 1762; “Орфей” Є. Фоміна, текст Я. Княжніна, 1792 та ін.). 3. Різновидність […]...
13. Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е. Г’юм – засновник клубу “Школа імажизму”. Пізніше цей напрям у літературі представляли Е. Паунд, Р. Олдінгтон, дж. Г. Флетчер, Т.-С. […]...
14. Епос Епос (грецьк. epos – слово, розповідь) – багатозначний термін, який означає за літературною традицією оповідну поезію, зароджену в глибокій минувшині як форму зображення героїчних учинків певного персонажа, важливих подій тощо (“Іліада” та “Одіссея” Гомера, ісландські саги, українські думи тощо). Поступово виробляються прозові форми Е., посідаючи важливе місце у художній літературі, з’являються епічні жанри, постають їхні […]...
15. Позитивний персонаж (Герой) Позитивний персонаж (Герой) – дійова особа твору, персонаж, який є носієм авторського кредо (образ Сомка у романі П. Куліша “Чорна рада”, Володька та Матвія довбенків у романі У. Самчука “Волинь”). У фольклорі, давній українській літературі, літературі новій, включаючи епоху класицизму, поняття “позитивний герой” та “ідеальний герой” не розмежовувалися. П. п. наділявся всіма моральними чеснотами, що […]...
16. Відповідь на контрольне питання До творчості Ю. Яновського У чому проявляється романтичне світобачення Юрія Яновського? Юрій Яновський – один із найяскравіших представників неоромантичної течії в українській літературі. Герої його творів – натури сильні, вольові, але разом з тим піднесені, романтичні, їхніми діями керує революційна ідея, а особисте відступає на другий план. “Злива почуттів”, емоцій переважає у творах письменника. Юрій Яновський був романтиком, мрійником […]...
17. Баєчка Баєчка – різновид байки, невеличкий, здебільшого віршований гумористичний чи сатиричний твір. Розвиток Б. пов’язаний передовсім з іменем Л. Боровиковського (1809-89), автора збірки “Байки й прибаютки”, в якій чільне місце було відведено міні-байці. Поет вважав, що байка належить переважно до сатиричної, викривальної літератури, а “прибаютка” – до гумору. Повнокровному розвиткові Б. перешкоджала усталена думка, нібито цей […]...
18. Ліро-епічний твір Ліро-епічний твір – своєрідний літературний жанр, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого витворюються якісно нові сполуки (вірш у прозі, байка, поема, роман у віршах та ін). Початки Л.-е. т. простежуються у добу романтизму, коли ліричні тенденції проникали в інші роди літератури, ліризуючи їх (дж. Байрон, П.-Б. Шеллі, А. Міцкевич, […]...
19. Маринізм Маринізм (лат. marinus – морський) – морська тематика в художній літературі, позначена не тільки естетичним переживанням морських краєвидів та життя моряків, а й часто поривом у незвіданий простір, жагою відкриття нового. Представниками поетичної мариністики в українській літературі можна вважати Т. Шевченка (“Гамалія”), Лесю Українку (цикл “Кримські спогади”, “З подорожньої книжки”), П. Карманського (вірші із збірки […]...
20. Неоромантизм Неоромантизм – стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою “новоромантизмом”. Зі “старим” романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання. Визначальні риси неоромантизму: – неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з […]...
21. Апофегма Апофегма ( грецьк. apoph ma thegma стислий виклад, влучне короткі оповідати про репліку чи витівку мудреця, митця, просто розумної, дотепної людини. Найпопулярніші герої А – діячі античного світу. Естетичним центром А. є кмітливість, мудрість, дотепність, дошкульність, швидка і несподівана реакція. Типова форма реакції – репліка. А. була дуже поширеним жанром у європейській літературі від античності […]...
22. Видіння, або Візія Видіння, або Візія (лат. visio – видіння) – літературний жанр, поширений переважно у середньовічному письменстві: сюжет розбудовувався на пригодах “благодійного” персонажа, котрий переживає уві сні насправді “чудесну” подію. Елементи В. спостерігаються в античній (Платон, Плутарх), житійній літературі, у “Божественній комедії” данте Аліг’єрї, у “Фаусті” Й.-В. Гете і т. п. Елементи В. є у “Києво-Печерському патерику”, […]...
23. Андронім Андронім (грецьк. antropos – чоловік, опута – ім’я) – ім’я, що переходить на жінку від її чоловіка. В українській літературі засвідчено чимало таких прикладів: Терпилиха від Терпила (“Наталка Полтавка” І. Котляревського), Лимериха від Лимаря (“Лимерівна” Панаса Мирного), Кайдашиха від Кайдаша (“Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького), Грициха від Гриця (“Розмови в дорозі до себе” І. Кошелівця) тощо....
24. Вічні теми Вічні теми – літературні теми загальнолюдського значення, перейняті пошуками смислу життя та першосутності, ролі особистості в контексті всесвіту. Тому у світовій літературі, незважаючи на ненастанно змінні конкретно-історичні ситуації, акцентуються визначальні мотиви людського буття, пов’язані з життям та смертю, людиною і природою, людиною і Богом, любов’ю і ненавистю, добром і злом, творчістю та руйнуванням тощо. Через […]...
25. Концептуальне мистецтво Концептуальне мистецтво – мистецтво, яке самовизначається через власний смисловий знак, тобто концепт (лат. Conceptus – думка, поняття). При цьому цінність мистецтва вбачається не в його міметичних властивостях, а в ідеї про нього, у низці коментарів про його природу. На відміну від реалізму,’ схильного до вживання синтетичних описових речень, до “зображення життя у формах життя”, К. […]...
26. Каламбур Каламбур (фр. calembour – гра слів) – стилістичний прийом, за основу якого правлять омоніми, пароніми, будь-які форми полісемантичності; часто вживається в комічному та сатиричному контекстах. Наприклад, “Прийомний син барона був баран” (Ліна Костенко). Незрідка за принципом К. будується рима, де враховується жартівлива етимологізація слів: З коси бузько летів на балку (Косар косу там брав на […]...
27. Георгіки Георгіки (від грецьк. georgikds – землеробський) – різновид дидактичної літератури в античну добу, епічні твори, присвячені сільському життю. Приміром, “Георгіки” Никанора Колофонського (ІІІ-ІІ ст. до н. е.), “Роботи і дні” Гесіода (VIII-VII ст. до н. е.), “Про сільську господарку” Катона Старшого (234-149 pp. до н. е.), “Георгіки” Вергілія (70-19 pp. до н. е.). У новочасній […]...
28. Байківниця Байківниця – збірка байок одного автора, Іноді так називають збірку багатьох байкарів, підміняючи назву “антологія байок”. В українській новітній літературі термін Б. набув широкого застосування у 20-ті роки, після того як С. Пилипенко випустив у світ свою першу збірку байок під цією назвою. Сьогодні можна говорити про Б. М. Годованця, І. Сварника, П. Сліпчука, П. […]...
29. Авантюрний роман Авантюрний роман (фр. aventure – пригода) – великий за обсягом, переважно прозовий твір з гострим динамічним сюжетом, з пригодницькими ризиковими ситуаціями. Відомий під назвами середньовічного лицарського та крутійського романів (зокрема про лицарів Круглого столу). Зверталися до цього жанру д. дефо, Ж. Берн, Р. Кіплінг, дж. Конрад та ін. В українській літературі інтерес до авантюрного роману […]...
30. Послання Послання – різновид епістоли, віршований твір, написаний як звернення до певної особи чи багатьох осіб. Цей жанр, започаткований в античну добу (приміром, “Послання до Пізонів” Горація, де мовиться про принципи художньої творчості), поширився у всіх європейських літературах, а відтак і в українській (“І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в […]...
31. Експресіонізм Експресіонізм (лат. expression – вираження) – літературно – мистецька стильова тенденція авангардизму, що оформилася в Німеччині на початку XX ст., передовсім у малярському середовищі (об’єднання “Міст” та “Синій вершник”), проіснувавши до початку 30-х. джерела Е. наявні в романтизмі, у “філософії життя” (Ф. Ніцше, А. Бергсон, А. Шопенгауер та ін.), його естетика постала на запереченні не […]...
32. Сімейно-обрядова поезія Сімейно-обрядова поезія – один з найдавніших різновидів фольклорної творчості, тісно пов’язаної із різними періодами людського життя (народження, хрестини, шлюбні ритуали, смерть і т. п.). Вона має обрядовий характер, іноді супроводжується співом, музикою, танцем, грою, примовками, постаючи своєрідною народною драмою. С.-о. п. широко відображена в українській літературі (“Сватання на Гончарівці” Г. Квітки-Основ’яненка, “Марія” У. Самчука та […]...
33. Лапідарність Лапідарність (лат. lapidarius, від lapis – камінь) – виняткова стислість і чіткість у висловлюванні думок, економне вико-ристання художніх засобів. Л. притаманна народним прислів’ям, приказкам, коломийкам, анекдотам. В українській літературі властива новелам В. Стефаника, Гр. Тютюнника, поезії Є. Плужника, М. Зерова та ін. Л. має синонім “лаконізм” (грецьк. lakonismos – стислість, притаманна мовленню спартанців – мешканців […]...
34. Рапсодія Рапсодія (грецьк. rhapsodia, від rhapto – шию та ode – пісня, або rhabdos – гілка та ode – пісня) – у давній Греції – уривок епічної поеми про богів та героїв (це ж стосується Гомерових “Іліади” та “Одіссеї”), що його виконував мандрівний професійний співець (рапсод), який замінив співця-імпровізатора (аеда). Замість ліри, як в аеда, він […]...
35. Епістола Епістола (грецьк. epistole – лист), або Епістолярна література – різножанрові твори художньої літератури, в яких використовується форма листа чи послання, узалежнена законами художньої умовності. Свого розквіту Е. сягнула в добу Просвітництва: з’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. У цьому жанрі написані також “Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо, “Мандри Хамфрі Клінкера” дж. Смоллета, “Страждання молодого Вертера” […]...
36. Твір на тему: Чому треба дотримуватися режиму дня? (твір-роздум) Чому треба дотримуватися режиму дня? (твір-роздум) Хочу поділитися своїми думками щодо режиму дня. Я ніколи не замислювалась над цим. А тепер упевнена, що режим дня – найкращий засіб, щоб не марнувати час і все встигати. Раніше я не розуміла цього і не дотримувалася ніякого режиму. Жила собі як доведеться. Що ж виходило? Я могла за […]...
37. Склад Склад – найкоротший відрізок усного мовлення, що утворюється одним поштовхом видихуваного повітря; фрагмент звучання, в якому один звук (фонема) характеризується найсильнішим звучанням порівняно з іншими – попереднім і наступним. С. як елемент фонетичного словоподілу утворюється як з одного, так і з кількох звуків: складотворчого, що становить вершину звучності, та залежних від нього. до складотворчих належать, […]...
38. Символізм Символізм – одна із стильових течій модернізму. Виник у Франції в 70-х XIX ст., в українській літературі з’явився на початку XX ст/ (Олександр Олесь, М. Вороний, Г. Чупринка, П. Карманський, В. Пачовський, С. Твердохліб та ін.). Поставши проти обмежених позитивістських тенденцій у мистецтві, дистанціювання довколишнього світу і людської душі, конфліктно-непереборного протистояння ідеалу та дійсності, С. […]...
39. Верлібр Верлібр (фр. vers libre – вільний вірш) – неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). У художній літературі В. поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та ін. Особливого значення В. надавав В. Уїтмен, […]...
40. Етиографізм Етиографізм (грецьк, ethnos – плем’я, народ і grаpho – пишу) – відображення в літературі і мистецтві національного традиційного побуту (житло, господарство, ремесла, одяг, їжа, родинне життя, тощо), звичаїв, обрядів. Е.- органічний складник національного в мистецтві і як його етнічна константа має свої особливості в його історії. Суттєвою особливістю Е. в художній літературі, є національна мова, […]...