Гапакс легоменон

Related posts:

1. Зевгма Зевгма (грецьк. seugma – зв’язок, ярмо) – стилістична фігура, яка виникає при об’єднанні однорідних членів, переважно підметів, одним дієслівним присудком, який відноситься тільки до одного з цих членів, наприклад: Затихло все… Тільки дівчата Та соловейко не затих (Т. Шевченко). Стоїть сторозтерзаний Київ І двістірозіп’ятий я (П. Тичина)....
2. Апострофа Апострофа (грецьк. apostrophe – особисте звертання) – стилістична фігура, звертання до відсутньої особи, як до присутньої, до персоніфікованих явищ природи; приміром, звертання Ярославни до Сонця, Вітру та дніпра-Славутича (“Слово Про Ігорів похід”). А. притаманна народній свідомості, зумовлена традицією гармонійного життя з довкіллям, зафіксована у міфологічних сюжетах, у різних жанрах фольклору (легенди, казки, замовляння, молитви тощо). […]...
3. Семенко Михайль – К другу-стихотворцу Пане Вороний! Коли Ви перестанете Вже ходити у вибиваних штанях? Це дивно, але невже Ви не почуваєте, Що літом просвіщаєтесь на санях? І нам (як Вам) осточортіли зорі-очі, Й очі вже давно пора кинути озорювать, Та й панночки до зор вже не такі охочі – Невже Ви відмовляєтесь палкі серця покорювать? Пане Вороний! Пора вже […]...
4. Семенко Михайль – Сонцекров Без сонця жити я не хочу Стерпіть не можу я холодних ліхтарів Я сонцекров люблю і в крові сонце І знову сонце в кровофарбах малярів А як затулить хмара моє сонце Ще не холоне моя кров тоді Вона горить палає й рве охоче Щоб не коритися ні палу ні воді Вона бере мене і линем […]...
5. Баєчка Баєчка – різновид байки, невеличкий, здебільшого віршований гумористичний чи сатиричний твір. Розвиток Б. пов’язаний передовсім з іменем Л. Боровиковського (1809-89), автора збірки “Байки й прибаютки”, в якій чільне місце було відведено міні-байці. Поет вважав, що байка належить переважно до сатиричної, викривальної літератури, а “прибаютка” – до гумору. Повнокровному розвиткові Б. перешкоджала усталена думка, нібито цей […]...
6. Евфуїзм Евфуїзм (грецьк. euphyes – високий, обдарований) – пишномовний стилістичний зворот, бундючний стиль. Назва походить від Евфуеса – героя романів англійського письменника дж. Лілі (“Евфуес, або Анатомія розуму”, 1579; “Евфуес та його Англія”, 1580). В українській літературі тенденція велемовної бундючності найбільш проявилась у добу більшовицького режиму: “Хто ж те сонце? То улюблений і рідний Сталін, батько […]...
7. Акцентуація Акцентуація (лат. accentuatio – наголос) – підкреслення фонетичних, морфологічних та синтаксичних складників поетичного мовлення за допомогою наголосу з метою розрізнення омографів (П. Тичина “Співає стежка на город”), смислового окреслення певного слова (“… Шепчуть вітру квітки: / Гей в танок!”, П. Тичина), запобігання відхилень від метричної схеми (“Цвіт в моєму серці / Ясний цвіт-первоцвіт”, П. Тичина) […]...
8. Анаграма Анаграма (грецьк. ana – пере та gramma – літера) – переставлення літер у слові, завдяки чому витворюється нове значення, прочитуване у зворотному напрямку (тік – кіт, мука – кума, літо – тіло), постають псевдоніми (Симонов – Номис) тощо. Ця стилістична фігура добре відома в українській поезії, використовується з метою римування чи створення різних ефектів, зокрема […]...
9. Чому сучасні письменники продовжують звертатися до творчості Т. Шевченка? Чому сучасні письменники продовжують звертатися до творчості Т. Шевченка? I. Шевченко – визначна постать в українській літературі. (Майстер художнього слова, справжній патріот, син України.) II. Актуальність творчості. (Теми, порушені в творах, будуть існувати завжди; багатий світогляд.) III. Шляхи використання досягнень Шевченка. (Рядки з творів як епіграфи до власних творів; наслідування Шевченкових традицій; праці Шевченка, присвячені […]...
10. Ліна Костенко – Осінь жагуча Вечірній сон закоханого літа І руки, магнетичні уночі. Вродлива жінка, ласкою прогріта, Лежить у літа осінь на плечі. Дозріла пристрасть до вогню і плоду. Пашить вогнем на млосному щаблі. І торжествує мудрий геній роду Всього живого на живій землі. Ще літо спить, а вранці осінь встане – В косі янтарній нитка сивини, Могутні чресла золотого […]...
11. Байківниця Байківниця – збірка байок одного автора, Іноді так називають збірку багатьох байкарів, підміняючи назву “антологія байок”. В українській новітній літературі термін Б. набув широкого застосування у 20-ті роки, після того як С. Пилипенко випустив у світ свою першу збірку байок під цією назвою. Сьогодні можна говорити про Б. М. Годованця, І. Сварника, П. Сліпчука, П. […]...
12. Відповідь на контрольне питання До теми “Поезія Шевченка років заслання та періоду після заслання” Розкрийте зміст алегорії “сталити обух і гострити сокиру”. У поезії “Я не нездужаю, нівроку… ” Шевченко говорить, що ні царі, ні поміщики не дадуть волі народові. І дає відповідь на питання: що робити? Він наказує гартувати бойовий дух, готуватися до революції....
13. Відповідь на контрольне питання До творчості Григорія Сковороди Які художні твори присвячені Г. Сковороді? Життя і діяльність Г. Сковороди оцінені й відтворені в художній літературі. П. Куліш написав поему “Грицько Сковорода”, а Т. Шевченко присвятив йому повість “Близнецы”. З любов’ю, шанобливо сказав М. Рильський про мандрівного філософа у “Слові про рідну матір”, його образ змалювали П. Тичина у поемі “Сковорода”, А. Малишко, Іван […]...
14. Неоромантизм Неоромантизм – стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою “новоромантизмом”. Зі “старим” романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання. Визначальні риси неоромантизму: – неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з […]...
15. Єлизавета Замана – ця осінь зустріла нас холодом Ця осінь зустріла нас холодом, А ми так мріємо про бабине літо… Зігрівай мене своїм подихом І нам разом буде на диво тепло. Я хочу цю осінь у твоїх обіймах І щоб ти читав мої вірші у кожну ніч тиху Давай, як у наших улюблених Фільмах – ловити зорі на моєму даху Така холодна осінь […]...
16. Семенко Михайль – Моє кохання Я завтра з нею знову побачуся Завтра побачуся Не багну більше ні думок ні настроїв З нею коханкою з нею сестрою Завтра побачуся Учора було якесь дивне побачення Дивне розстання Знов не скінчив знову є щось не зазначене Мов не кохання Але ж кохаю я – так Чому б ходив замислений І смутно затривожений? Останні […]...
17. Леся Українка – Осінь Рветься осінь руками кривавими До далекого сонечка любого; Кров на шатах препишних шаріється, Оксамит і парчу залива. Так для сонечка осінь убралася, Мов цариця у свято врочистеє, Все, що є на сім світі найкращого, Все зібрала на пишний убір. Але дні все коротшають, міняться, Гляне сонечко й знову захмариться… Журить осінь-сухітниця сонечко, Бо нема в […]...
18. Павло Тичина – Осінь така мила Осінь така мила, Осінь Славна. Осінь матусі їсти несе: Борщик у горщику, Кашка у жменці, Скибка у пазусі, Грушки у фартушку. Осінь така мила, Осінь Славна. Прийде, поставить: Мамо, спите? Підведуться мати: – Це ти, моя доню? – Я ішла все лісом, Дуб мене за хустку, Він хотів догнати, Борщик однять! Осінь така мила, Осінь […]...
19. Ольга Паламарчук – У нас тут серпень У нас тут серпень Вмикнули осінь Тариф на дощ – безлім Хмари видко сонце косять Твоїми снами зібгана постіль Комірки пам’яті падають в сором Той день здається очі мав Їх забивав пісок і пил У нас тут вітер Із кожної щілини дме холодом Тобі просто (не) можливо сказати Мені дико (не) можливо сказати У нас […]...
20. Еколалія Еколалія (ісп. ecolalia – відлуння) – деформоване мовлення, що полягає у мимовільному повторенні звуків, складів, слів. Трапляється у малих дітей та в людей, схильних до затинання. У літературі Е. вживається як стилістичний прийом: “десь надходила весна. – Я сказав їй: “Ти весна!” (П. Тичина)....
21. Ольга Анцибор – Осінь Сивина вже скроні посріблила, Листопадами літа летять, І в душі кохання відболіло, А на серці тиха благодать. Осені п’янке зачарування Вабить зір, нашіптує слова, Як юнак дівчині про кохання Пісню тихим голосом співа. Фарб осінніх буйне розмаїття, Золото й бурштини є у нім, Ще зими далеко лихоліття, Пахне ще дитинством сизий дим. Листям жовтим сповнене […]...
22. Леся Українка – “Талого снігу платочки сивенькії… “ Талого снігу платочки сивенькії, Дощик дрібненький, холодний вітрець, Проліски в рідкій травиці тоненькії, Се була провесна, щастя вінець? Небо глибокеє, сонце ласкавеє, Пурпур і злото на листі в гаю, Пізніх троянд процвітання яскравеє Осінь віщує – чи то ж і мою? Що ж, хай надходить! мене навіть радує Душного літа завчасний кінець; Провесни тільки нехай […]...
23. Олесь Гончар – На золотих парусах Красуня задумана осінь Золоті паруси нап’яла. І сонце променем косим Мене протяло, мов стріла. Із прекрасним на серці болем, Із осколком у серці ясним Я на кряж по камінню голім Лісом іду багряним. Заберусь на саму вершину, Подивлюся – відомо куди! Немов невгамовному сину. Я серцю скажу: лети! Крізь осінь оцю золотаву, Через кряжів гірських […]...
24. Проклітика Проклітика (грецьк. proklitikos – схилений вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій наголос. В українській мові це переважно службові частини мови, які сприймаються як єдине ціле із словами, яким вони передують (на […]...
25. Асиндетон Асиндетон (грецьк. asyndeton – безсполучниковість) – будова переважно поетичного мовлення, з якого усунені сполучники задля увиразнення та стислості виразу. Прикладів цього стилістичного прийому в українській ліриці достатньо: “Зимовий вечір. Тиша. Ми” (П. Тичина); “Зима. На фронт, на фронт!… а на пероні люди… ” (В. Сосюра); “Зціпив зуби. Блідий-блідий! / За байраком село палало. / Хтось […]...
26. Микола Вінграновський – Що робить сонце уночі Що робить сонце уночі, Коли у лісу на плечі Тоненька зіронька сидить, – Що робить сонце? Сонце спить. Що робить місяць по ночах, Коли земля йому в очах, Земля, ромашка і вода, – Тоді він сонце вигляда. Що роблять сонце й місяць вдвох, Коли в снігах біліє мох, На сіножать сніги сніжать І снігурі в […]...
27. Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню […]...
28. Дарина Брильова – Осінь. Ще тепла, гучна Осінь. Ще тепла, гучна Б’є в мої тихі скроні. Я не занадто сама, Я незнайомка недолі. Примха моя чи жарти? – Листя мені як зорі.. Йду крізь вогні й напасті, Осінь стрічаю нову. Ми з нею зовсім чужі, Тільки волоссям схожі! Осінь, прошу, відведи, Звідси деньки негожі. Я тобі вірити зможу, Норов твій не клястиму.. […]...
29. Вертеп Вертеп (старослов’ян. – печера) – народний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу (XVII-XVIII ст.). дія вертепної драми відбувалася у двоповерховій “скрині”, відкритій з одного боку для глядачів. На верхньому ярусі розігрувалися сюжети релігійного характеру, переважно за мотивами Різдва Христового та рятування щойно народженого Сина Божого від царя Ірода; на нижньому – побутові інтермедії, […]...
30. Прозаїзм Прозаїзм (лат. рrosus – вільний) – слово або зворот побутового мовлення, науковий чи технічний термін, який у художньому контексті видається неорганічним. Приміром: “Синхрофазотрони ридають, як леви” (І. драч). Особливо захоплюються П. авангардисти, вважаючи, що в такий спосіб вони наближують поезію до життя: Сіпаючи дзвоника – Він спостерігав, як на небі зорі щуляться, [ хотілось гавкнути […]...
31. Богдана Лапченко – Можливо сумує ця осінь у місті Можливо сумує ця осінь у місті, Депресія в неї від мокрого листя. Не хоче нам сонця-промінчика дати, Лишає під ковдрою довго лежати. Хворіти їй мало, додасть нам турботи: Надворі – калюж, а удома – роботи. Готує тихенько до лютих морозів. Чи скоро вони? Ще не чути прогнозів. Вдягай теплий светрик і нумо гуляти! Багаття палити, […]...
32. Апокопа Апокопа (грецьк. Apokope – утинання) – усічення наприкінці слова одного чи кількох звуків без порушення значення. слова. А. поширена у мовній (побутовій) практиці, що впливає і на художнє мовлення: Що кидає тебе у відчай? Котра частина твого “я”? Ота, що плаче?, Та, що квилить? Ота, що наріка? (Л. Ярмак). Останнє дієслово у цитованій строфі “наріка” […]...
33. Метаморфоза Метаморфоза (грецьк. methamorphosis – перетворення) – перетворення однієї форми образу на іншу, видозмінення тропа. В основі М.- придієслівний орудний відмінок, що виконує додаткову семантичну роль при предикаті, коли суб’єкт мовлення зазнає постійних перевтілень: Отак тая чорнобрива Плакала, співала… І на диве серед поля Тополею стала (Т. Шевченко). М. має схильність до образотворення через епізод ліричного […]...
34. Різноманітність напрямків і течій в українській поезії на рубежі XIX-XX століть Різноманітність напрямків і течій в українській поезії на рубежі XIX-XX століть Літературний напрям (як зазначено у словнику) – це творча єдність групи письменників певного історичного періоду, їх об’єднує світогляд, ідеї та художня манера. Митці одного напрямку розв’язують спільні завдання, розробляють спільні теми в літературі. Поруч з терміном “літературний напрям” часто використовують синонім “літературна течія”, хоча […]...
35. Алітерація Алітерація (лат. ad – до та litter а – літера) – стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв’язку (П. Тичина: “Рокотання-ридання бандур”). Особливий художній ефект поетичного мовлення досягається при сполученні А. з асонансами (Т. Шевченко: “Гармидер, гамір, гам у гаї”). Подеколи поети, звертаючись […]...
36. Леся Українка – Пісня Чи є кращі між квітками Та над веснянії? Чи є в житті кращі літа Та над молодії? Цвітуть квіти веснянії, Швидко й посихають. Мої літа найкращії Марно пропадають! Не всихайте, пишні квіти, Цвітіть хоч до літа! Пождіть літа, доля прийде, Не тікайте з світа! Двічі на рік пишні квіти Та не процвітають; В житті літа […]...
37. Семенко Михайль – Осінь Осінь похмура йде Хмари дощі тумани Осінь у серце веде Смуток нежданий Холод суне німий В душу вповзає мла Осінь серпанок густий Ти принесла Ради не дам собі В серці моїм мовчання Спогад ридає в журбі Давнє кохання. 24. VIII. 1913. Київ...
38. Аналіз вірша “Місто” Семенко М. Семенко протягом усього свого творчого життя експериментував із формою вірша, шукав власну інтонацію, невимушену й наближену до розмовної, розробляв і опрацьовував нові мотиви, зокрема еротичні та урбаністичні. Вірш “Місто” має яскраво виражений урбаністичний характер. Вид лірики: вірш-медитація. Жанр: ліричний вірш. Провідний мотив. У вірші “Місто” автор, використавши прийоми й засоби футуризму, не тільки відтворив […]...
39. Авантюрний роман Авантюрний роман (фр. aventure – пригода) – великий за обсягом, переважно прозовий твір з гострим динамічним сюжетом, з пригодницькими ризиковими ситуаціями. Відомий під назвами середньовічного лицарського та крутійського романів (зокрема про лицарів Круглого столу). Зверталися до цього жанру д. дефо, Ж. Берн, Р. Кіплінг, дж. Конрад та ін. В українській літературі інтерес до авантюрного роману […]...
40. Ліля Колісник – Залиш мені частинку літа Залиш мені частинку літа, В якому були я і ти. Щаслива і теплом зігріта: Була утіленням краси. Залиш мені липневий ранок Й кристали чистої роси. Була чарівна, як світанок, Навіть в хвилини самоти. Залиш мені серпневі ночі І небо, бо під ним був ти. Я не забуду твої дивні очі І ніжність дотику руки. Велика […]...