Ірина Лахоцька – Весна прийде
Так радував…
Мабуть була занадто низько
І ти зірвав мене, немов той лист.
Я падаю…
І до землі вже зовсім близько,
Все падаю із твого неба вниз.
Розрадою
Тепер для мене тільки вітер.
Так пригорнЕ й несе від тих небес.
Я згадую…
А він всі згадки мої витре.
Вони як вістря дуже гострих лез.
Так холодно…
Я загортаюсь в сірі хмари,
З яких дощем ти у моїй душі.
Так солодко…
А вітер знов розвіє чари,
Міняє хмари на свої плащі.
І світло так…
Це ж звідки в мене крила?
І я вже на
І вітер тут…
Мене несуть його вітрила
До берегів далекої землі.
Звершилося…
О, Боже, як багато листя
Встелили землю і чекають сніг!
Втомилась я…
І не шукатиму вже щастя,
Коли торкнуся до чиїхось ніг.
Так добре тут…
Я не чекаю більше дива.
Захмарні мрії вже не по мені.
Не в тому суть…
І знаєш що? Напевне я щаслива
І житиму тепер лиш на землі.
Поразкою
Течуть тих сліз бездонні ріки.
Якийсь шматочок твого неба лиш
Загадкою
В очах зостанеться навіки,
Коли в душі моїй вже відболиш.
Весна прийде…
І щось нове торкнеться думки,
Покличе душу до нових садів.
Там сонце жде…
Й розпустяться маленькі бруньки
На місці колись зірваних листків.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Ірина Лахоцька – Вона ввійшла – цнотлива наречена Вона ввійшла – цнотлива наречена, Що ще живе в тенетах юних мрій. Стиха розчулила своїм плачЕм нас Сніжинками з-під довгих білих вій. Вуаль фати торкалася обличчя, А сукню хмари ткали в небесах. І ця печаль… Така безмірно чиста, Ховалась на незайманих вустах. Усе наповнювалось ясним світлом: Криштальні келихи… Теплий глінтвейн… Заручини зими з цим білим […]...
- Людмила Григоренко – Коли весна прийде Пригріло сонце якось, немов зимі кінець, Немов весна прийшла серед негоди… Грів спину на даху старезний горобець І не зважав на вибрики природи. “Оце прийшла Весна?”- злякавши криком враз Горобчик молодий його спитався: “Ви ж бачили її живете ж довгий час… “ Старезний горобець заусміхався: “Я розкажу тобі та ти і сам малий Відчуєш її […]...
- Ірина Лахоцька – Причаїлась зима у високій гущавині неба Причаїлась зима у високій гущавині неба, Де душа дивовижна пливе в уособленні хмар. Ще от – от й приголубить сніжинками зрізані стебла І прокинеться з сну наш самотній вечірній ліхтар. Ще от-от і почнеться одвічна елегія снігу, Цей зимою задуманий янгольський витвір краси, У якім є всі шанси життя прочитати, мов книгу, І в душі […]...
- Ірина Лахоцька – де ті слова В черговий раз розбився десь літак… І стигне кров… думками віє протяг. Там спори йдуть, війна то чи теракт? І знов душа вдягає чорний одяг. Така сумна повістка наших днів Руйнує вщент всю силу твого духу, А від смертей й підступної брехні Хочеться вити й затуляти вуха. Чи хто з них брав до рук “Святе […]...
- Ірина Лахоцька – Не збирай пелюстків, що обсипались Не збирай пелюстків, що обсипались… Чуєш? Не треба. Бо душа їх скидає укотре, щоб знов зацвісти, Прорости у тобі пагінцями й торкаючись неба, Надсилати на твою адресу натхненні листи. І буде в тих посланнях усякого, доброго й злого, І хитнеться земля під ногами від безлічі втрат. Ти лиш втримайся… Чуєш? Й надію поклич на підмогу, […]...
- Ірина Лахоцька – Хитнувся світ Хитнувся світ. Стемніло. Ти в тенетах. Слова поникли. Зламане перо. Це так важливо для душі поета Натхненно й свято вірити в добро. Погасло світло. Згублене кресало. Сльоза зі щемом впала на клавір. Коли в ту саму мить когось не стало- Забракло слів, які торкнуть папір…...
- Ірина Лахоцька – Коли сонце зачинить двері Коли сонце зачинить двері І почнеться сезон дощів, Я відточу свою майстерність Грати нотами чистих слів. Я свою заколишу тугу, Переллю всі дива в слова. Як заїхати в душу плугом, То і будуть колись жнива. То і буде ще що зібрати І заколе в душі стерня, Як посипляться слів дукати В перипетіях мого дня. Коли […]...
- Ірина Лахоцька – Крізь призму днів словам надати дотик Крізь призму днів словам надати дотик, Вжививши іскру ніжності й тепла, Щоб не були пусті вони й бува Не спопелили душу, як наркотик. Своїм словам вростити білі крила, Нехай летять в твої блаженні сни, Нехай летять й збуваються вони В синіх морях на піднятих вітрилах. Промінням сонця в чиюсь світлу душу Нехай засвітять, взявши у […]...
- Ірина Лахоцька – Коли смутку глибокі ріки Коли смутку глибокі ріки Розіллються в тобі усюди, То поезія, наче ліки, Що приймаєш під час застуди. Пригорнуся до слів ще теплих І, вбираючи їх розмову, Зріє гасло, яке не стерти- Хочу дихати й жити знову. Хочу словом проситись в серце, Хочу думкою у твій розум, Почуттями в твої конверти І в усмішку твою крізь […]...
- Ірина Лахоцька – Вечірній Вливався вечір в витонченість вин, Весну вітали всі віолончелі, Вигойдуючи вогники веселі В вечірніх відблисках вогких вітрин. ВилАсь вечірня виткана вуаль, Весняну всю ввібравши власність, Вельми вагому всотуючи вчасність Вбачати вдома втрачений Версаль. Вдивлявся вечір в вишуканість вій, Вдихав волошки, вплетені в волосся, Вишіптуючи в вушко відголоссям Весняних вальсів вквітчаних весіль. Втрачалась втома в вигинах […]...
- Ірина Лахоцька – А літо йде А літо йде… Лишилося в нагоді Ще кілька днів, напоєних теплом. Невдовзі серпень стане вже не в моді, Бо вступить в силу осені закон. А літо йде… І дорога хвилина, Секунда кожна тих серпневих днів. Її б спинити… Але ні… Стежина Прощанням ллється поміж берегів. Ну що ж, прощай… Спасибі за засмагу. Пора розлуки випити […]...
- Ірина Лахоцька – Липнево-Медовий Лоскоче літо лагідністю лип, Мрійливо мружить мАківки медові. Лягає легко липня логотип Мереживами мальв між матіолій. Ласкаво ллють ліхтарики лілій Мелодії майбутніх медозборів, Лише легенький літній лиходій Миттєво мочить медоносне море. Летять листками липня літодні, Мішечком м”яти масово минають, Лишивши ліки літа лісові, Меліс межу між мантій молочаю. Лоскоче літо лагідністю лип, Мандрує мить малюнками […]...
- Ірина Лахоцька – Здавалося прожив вже півжиття Здавалося прожив вже півжиття У пошуках якогось позитиву. Та так по-справжньому, так до кінця І не відчув на собі літню зливу. Все нив, стогнав, усе було не так, Втікали дні по чорній стертій кальці. Душа чекала, хто подасть їй знак Босоніж бігти по гарячій гальці. Ми розміняли світлість своїх душ На ті вокзали монотонних станцій […]...
- Ірина Лахоцька – А давай ми вже спустим вітрила А давай ми вже спустим вітрила, Я не питиму слів твоїх трунок І дістану з – під серця пакунок, У якому поламані крила, Що отримала якось в дарунок. А давай ми відпустим назавжди Тих метеликів у наших душах, Бо втомились вони і неслушно Їх в неволі так довго тримати, Де самотньо, нестерпно і душно. А […]...
- Ірина Лахоцька – Так важко іноді даються вірші Так важко іноді даються вірші… Буває криза в творчості така, Що за щодень тобі стає все гірше, Як не напишеш жодного рядка. Сумні слова… І втішити нікому… Муза, втомившись, з болем голови, Склала валізи й подалася з дому, Здається, на безлюдні острови. Натхнення також проситься в відпустку… Нема йому ніякого жалю. Йдіть всі. Я знаю […]...
- Леся Українка – “Якщо прийде журба… “ Якщо прийде журба, то не думай її Рознести у веселощах бучних За столом, де веселії друзі твої П’ють-гуляють при покликах гучних. Ти не йди в пишний дім, де музика бринить, Де танцюють веселії пари, – Там ще гірше серденько тобі заболить, Чоло вкриють ще тяжчії хмари. І в людську течію ти не важся іти, Де […]...
- Ірина Шувалова – Тримайся за вітер мій любий Тримайся за вітер мій любий тримайся за вітер Усю нашу марну наскрізність нарешті віджито Відлюблено цноту тож нині у гречку у жито Тримайся за вітер мій любий тримайся за вітер Тримайся за ріки мій любий тримайся за ріки Ми наші одвіку ми наші одвіку й довіку Таких вже було нескінченно багато без ліку Тримайся за […]...
- Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала (Леся Українка “Давня весна”) Одним з найяскравіших автобіографічних творів Лесі Українки є вірш “Давня весна”. Цей вірш входить до циклу “Мелодії”. Весь цикл складається з 12 віршів. Вони писалися протягом 1893 і першої чверті 1894 p., коли поетеса жила в Києві. У 1899 році були надруковані у збірнику “Душа і мрії”. У віршах циклу багато суму, туги, бо сумним […]...
- Грицько Чубай – Ти синім небом дивишся на мене Ти синім небом дивишся на мене, Щоб я, бува, душею не зачах. В моїх ночах – тополь свічки зелені, В моїх ночах, в задуманих очах. В моєму щасті твого щастя зливи, В моїй крові пожар твоїх калин. З твоїх давнин на плечах вітер сивий, Гіркий, печальний вітер, мов полин. За мною ходять твого горя тіні, […]...
- Ірина Саковець – І кожен день – романтика в природі І кожен день – романтика в природі: Пахучий вітер землю обважнілу Цілує пелюстками чистотілу, Ввіряючи безсмертну їй любов. І кожен день – трагедія народу: Кривава мла, весна з обличчям смерті. Дають сади пташину арієту Під поховальні дзвони із церков. І світ – як дим від полум’я зі Сходу, З клеймом війни і чорними очима. Женуть […]...
- Ходить вітер по траві… – Малишко Андрій Ходить вітер по траві, По зеленій мураві. Проведу тебе до поля, Гляну в очі, на уста, А чи воля, чи неволя – Напиши мені листа! Чи на скелі б’є прибій В тиші моря голубій? Чи на мене дуже схожий Твій хороший, милий твій… Шепче вітер комишу. Посміхнулась: напишу, Повертайся, чую птицю, На громи, на дощовицю… […]...
- Олена Теліга – Чужа весна Десь, цілком недалеко, засліплює світло, Десь ридають трамваї і мучаться авта, Але тут, в синіх сутінках, тиша заквітла, А за сонними вікнами блимає нафта. Я піду, як звичайно, порожнім провулком, Бо мене обійматиме вітер весняний, Мої кроки і серце застукають гулко, І тебе я зустріну, як завжди, незнаний. Ти для мене чужий, не з єдиного […]...
- Іван Андрусяк – якщо тобі прийде на присмерку зими If in begining twilight… Якщо тобі прийде на присмерку зими (так як приходить сніг серед німого світу) Хтось супокійний дух хтось привид неземний У самоту немов у велич оповитий – Хтось золотисто весь (усюдисущий над Безмовністю) живий жахливо сильно дивно Як милосердя зір як гострота принад Хтось наче-він-вона подібний невловимо (повірити чи ні) так безперечно […]...
- Леся Українка – давня весна Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки, Вона летіла хутко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки! Все ожило, усе загомоніло – Зелений шум, веселая луна! Співало все, сміялось і бриніло, А я лежала хвора й самотна. Я думала: “Весна для всіх настала, Дарунки всім несе вона, ясна, Для мене тільки дару не […]...
- Микола Хвильовий – “Прийде сюди холодна, вечірня… “ Прийде сюди холодна, вечірня, Де метелить, метелить одуванчика пух, І запахне пожаром далеким загірним, І тебе я згадаю на возі, в степу. Упаду, упаду в розпуці на роси, Лебединно прокинусь туди, на вирій. Ах, із білих гречок підвелася осінь І на пасіку лине останній рій. Чи це ти, чи не ти – золотії рамена. На […]...
- Глибоке безпам’ятство… – Ірина Саковець Глибоке безпам’ятство наче бездонний Тартар. Ні кроку з цієї дороги: впадеш ненароком. Пильнує тебе всевидюще стосонячне око, І час по узбіччях каміння своє збирати. І час для покути гріхів – хороводи тіней Прозорі тепер, як сумління мерця й немовляти. До тіла твого – чистотіл, подорожник і м’ята. Між ребер твоїх – рятівні корінці прозріння: Все […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Поетова весна Ну що ж, поете безіменних мрій? В твоїй чернетці пишних віршів рій Дзвінкими римами впиває, як вино. Ти крізь вікно У далечінь глядиш: Виприскують сріблясті стебла трав, Небавом бризнуть яблуні бруньками І край дороги виросте спориш. На березовій скрипці вітер грав І, наче шовком, витер кожний камінь. Ти піснею розпалене чоло В долоні похилив. Ось […]...
- Тарас Марищук – Без неї ця весна і все, що в мене є Без неї ця весна і все, що в мене є – Невдало підібрані з землі слова, Які губили п’яні чоловіки з околиць Та молоді дівиці, що повертались з клубу, Де цієї ночі кожна з них Втратила водночас І гідність, і цнотливість. Я збираю слова, наче монети, Йдучи, мов собака, слідом за ними. Шльондри, – кричу, […]...
- Ірина Лазоревич – ти складала усіх чоловіків на старій полиці Ти складала усіх чоловіків на старій полиці І лила за ними озера сліз А потім в наступну на карті столицю Тікала. в постійному русі валіз * Перший любив тебе так, як ніякий Бог Не любить своє особисте творіння Перший любив тебе. любить і зараз (за двох) Ти для нього померла – чекає твого воскресіння [ти […]...
- Ірина Галинич – А зараз тільки німота Зневагою мене нагородила І чашу зла ти випила до дна. Зриваючи з рамен прекрасні білі крила, Земному пороху їх й бруду віддала. Чарівне біле личко засмага осквернила І рук тонка краса опущена у бруд, Гадаючи тепер, що гідність загубила, Ступила вільний крок у згусток зла і блуд. Смарагдово-сумні, підступно-дивні очі, Шалені від думок і тихі […]...
- Ірина Саковець – І шум очерету як музика давніх епох І шум очерету як музика давніх епох: Торкнешся води – і розійдеться колами тиша. Велично і дивно тобі, ніби сам собі бог, У раї один: треться сонце об ноги, і глибші За всі океани ці трепетні звуки землі, Окрилений танець берези на білих пуантах, А хмари пливуть піднебессям, великі й малі, У синій задумі, – […]...
- Твір на тему: Ой весна, весна, днем красна Коли ми вивчаємо різні українські обряди до різних свят, вражає їх велика кількість, розмаїття й насиченість різними дійствами. Наприклад, весняні свята стосувалися найперше птахів, котрі першими поверталися з вирію. Далі відомі обряди, пов’язані із закликанням весни (22 березня). Про цей день існує багато цікавих легенд та переказів. Першими прилітають у рідні краї жайворонки. Цих благовісників […]...
- Ірина Саковець – І не буде війни Прикладаю до світу холодні свої долоні, Закривавлене тіло його заховаю й рани. Помаранчева осінь тоді, а тепер – багряна, Життєдайні дощі уторік, а тепер – солоні. Відступаю на крок – це мій простір, у ньому тихо, Навіть чути бурління секунд із аорти часу. Я відрощую крила у цьому комфорті, власне, Обламати аби об нестерпні кути […]...
- Ірина Саковець – ті хмари давно розлилися дощем … ті хмари давно розлилися дощем, а їх тіні Ще досі блукають між нами, забувши про час, Усе, що мені залишилось, – осіння картина І щему гіркого ковток на похмілля, хоча З грудей виривається сміх, а не розпачу стогін, Коли заболить, наче стиснуто кимось корсет, Бо врешті багата на спомин і дякую Богу: Ніщо не […]...
- Ірина Саковець – дивуються хмари Дивуються хмари, мов триста цікавих туристів, Як липа сухе насипає у пригорщу листя, І ранок, зійшовши із міста асфальтових вен, Неначе Колумб, серед клумб у тумані пливе. А сонця й півтіні тепер не побачиш вгорі ти. Вдихнувши імлу, видихаєш бажання зігріти Застуджений день, його серце, та маєш лише Стару запальничку й тепло із дірявих кишень. […]...
- Ірина Шувалова – доведи мене Доведи мене вздовж високої чорної стіни До кінця війни Доведи мене серденько не обмани До беззубого лісу на краю землі До холодного поту на чолі До свинцевої каші на зубах Як би його встояти на ногах Як не збутись жодної з обидвох Заховай мене серденько в темний льох Затули мені серденько рот і ніс Щоби […]...
- Давня весна (скорочено) – Українка Леся Була весна весела, щедра, мила. Промінням грала, сипала квітки. Вона летіла хутко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки! Все ожило, усе загомоніло – Зелений шум, веселая луна! Співало все, сміялось і бриніло, А я лежала хвора й самотна. Я думала: “Весна для всіх настала. Дарунки всім несе вона, ясна. Для мене тільки дару не […]...
- Ірина Саковець – А літо вже на відстані руки А літо вже на відстані руки: Повітря пахне морем синьо-синьо, Дощем еклерні хмари – на квітки, Звільнивши місце сонцю-апельсину. На річкове прозоро-срібне скло Світанок в дзьобі опустив лелека. Весняне кашемірове тепло Скидає ліс – бере атласну спеку. Кульбаби відв’язали якорі – Їх білі душі в небо понеслися. Експресія ранкових кольорів Картини загадкового Полісся… Зачервоніли маками […]...
- Дмитро Павличко – “Твого погляду вітер… “ Твого погляду вітер Піднімає з землі моє серце Наче кленовий листок І я вже лечу над світом І лоскотно мені від польоту Та в мереживі ранку хмари Як пір’я крилатого моря Проламуються піді мною І я падаю Падаю На мене летять полотна Колючих стерень Дзеркала ставів Плетениці стежок Отари осіннього лісу Леза колій Тарелі стадіонів […]...
- Ірина Шувалова – Кораблі мене наскрізь проходять Кораблі мене наскрізь проходять – я навіть не гавань. Голосіння війни накриває мене – і не ранить. Ти ідеш, ти живий, ти торкаєшся світу ногами, І в слідах проростають прозорі свинцеві корали. Скільки крові в тобі… я прийму кораблі, ти не бійся! Всі порожні міста розстелю на шляху твого війська. Є ще бах, але баха […]...
Твір останній листок любов до ближнього.