Ірина Саковець – Не хочу минати, як меншає, меншає день



Не хочу минати, як меншає, меншає день
На стрілці годинника з кожним-кожнісіньким колом,
Як привиди снів, що із вій опадають спроквола,
Як дим над багаттям, що все непомітніше йде.

Мені б обійняти туманом далекі ліси
І душі дерев пробудити, закутані в морок,
Чи вітром зійти на дощем розтривожені гори
І влитися вічністю в неба пронизливу синь.

Чи випасти снігом на голі, холодні поля
І їх, обездолених осінню, ніжно зігріти,
Щоб знову змогла увібратися в трави і квіти
Напоєна мною весною багата земля.

Не хочу лишатися просто завмерлим ім’ям,
Холодним ім’ям, що промовлене буде зі смутком…
Цвістиме весною у полі одна незабудка –
Постій, не зривай – то небес буду прагнути я.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



В житах сюжет.
Ви зараз читаєте: Ірина Саковець – Не хочу минати, як меншає, меншає день