Лілія Ніколаєнко – Нічого особистого – лише поезія
Твоя душа, немов бездонна амфора,
А каяття – фальшиві самоцвіти…
У наших діалогах лиш метафори,
Ремарки протиріччя – непомітні.
Твої слова – барвистий рій метеликів,
Увечері помруть – і стане сумно…
Рожевим димом недомовки стеляться…
(у слів.. ти знаєш… є свої парфуми!)
Ніяких ризиків… всі карти – козирі…
Ми граємо на душі… і на вірші,
За борг собі – розплатимося прозами,
Читаючи в дощах запеклі тиші…
А хочеш, поміняємося музами?
(ніхто і не помітить… ) між рядками –
Цілунок в небо… підпис на ілюзіях…
Фантом пера – не мій… і не коханий…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Лілія Ніколаєнко – Останній вірш Останній вірш. думок гарячий біль. Палац вітрів зруйнований прозрінням. Душа вагітна тишею безсиль. У серце ж без гріха – летить каміння. Останній грім розірваних небес. У літерах-дощах – печальна сповідь. Не прийме жодна із твоїх адрес Дарунку запізнілої любові. Останній Рим ілюзій упаде. І винесе сумління грізний вирок. А спокій… Не знайду його ніде. Та […]...
- Лілія Ніколаєнко – А знаєш, ненависть – це теж любов А знаєш, ненависть – це теж любов, Помножена на гордість і образи, Загублена в сувоях древніх мов, Покроєна іржавим лезом часу… Не всі святі, хто не пізнав гріха, Не всі лихі, у кого чорні крила. Я вірю в те, що ти мене кохав, Та суть твоя вбиває, а не цілить… Не зрушиться в душі болюча […]...
- Лілія Ніколаєнко – На все свій час На все свій час – як у святім Письмі, Та нині в мене часу забагато, Удосталь, щоб каратись і карати За ті плоди, що дав лукавий змій. Я мала небо, та не мала крил, Тепер мощу камінням шлях до раю, Що інші розкидали – я збираю, Мов на папері душ слова-дари… Я мала тишу, та […]...
- Лілія Ніколаєнко – Ну от. Тепер я старша ще на вірш Ну от. Тепер я старша ще на вірш. А ти іще на вірш від мене далі… Як постріли у душу – галас тиш. У скриньку серця – листопад печальний. Ти вільний, хай у прозах, і чужих… А я – повік заручниця образи. Вона – і муза, і щоденний гріх. А спогад, як лихвар скупого часу. […]...
- Лілія Ніколаєнко – Мольфаре, наближається гроза Мольфаре, наближається гроза… Серед зими дощем вагітні хмари. Трикапки затремтіли у сльозах І темно стало від облудних марень. Веде мене язичниця-любов Дорогою із гір – та все у прірву… Молитву шепче мовою дібров, Отруйний хміль із коренем не вирву. “Знайдеш його в наступному житті… ” – Мені сказала доля і розтала Снігами окаянних почуттів, І […]...
- Лілія Ніколаєнко – Моя душа з твоєю не римується Моя душа з твоєю не римується, До тебе не дублюються ключі. А жахи бродять по безлюдних вулицях, Утікши з кінозалів уночі. Мої думки холодним сонцем зморені. В дешевих барах не злічити їх… Твої кишені вщент набиті зорями. В паяців ти на них купуєш сміх. Твої слова не в такт дощам і сумнівам. Ти в чергах […]...
- Поезія – це музика душі Поезія – це музика душі. Це ніжні струни, що у серці грають. Це писані не розумом вірші, Здається, кращого у світі цім немає… Поезія – це музика душі. Це промінь теплий, що милує очі. Це вся любов, все горе і весь сміх, Це сльози всі недоспаної ночі. Поезія – це музика душі. Це скарб блаженний, […]...
- Мої вірші – поезія кохання Мої вірші – поезія кохання, Поезія землі, життя, людей. І часом вони сповнені страждання, А часом божевільніших ідей. Не рідко вони мають світлі ноти, Не рідко пишуться вони, немов пісні, Хоч часом і звучать, як анекдоти, Та часто лиш ліричні і сумні… Вірші – слова, які з душі летять, Які так глибоко занурені у серці, […]...
- Олена Теліга – Усе – лише не це! * Усе – лише не це! Не ці спокійні дні, Де всі слова у барвах однакових, Думки, мов нероздмухані вогні, Бажання – в запорошених оковах. Якогось вітру, сміху чи злоби! Щоб рвались душі крізь іржаві грати, Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби – І варто буде жити чи вмирати! Не бійся днів, заплутаних вузлом, Ночей […]...
- Дмитро Загул – “Мов та лілія ніжна і біла… “ Мов та ліля ніжна і біла, Що росте на дзеркальній воді, Так і ти в моїм серці зацвіла, Пелюстки розгорнула бліді. Нахилила маленьку головку І до серця шепочеш: люблю… І листками м’якенького шовку Оповила ти душу мою. Я з коханн і сохну, і млію, Та ніколи його не згашу, Бо в душі я твій образ […]...
- Твір на тему: “Ми бідні не тим, що нічого не маємо, а тим, що нічого не знаємо” (твір на морально-етичну тему) Одного осіннього ранку малюк уперше йде до школи, мріючи, що тепер “стане дорослим і розумним, все пізнає”, як кажуть батьки, на що старші школярі лише поблажливо всміхаються. Мовляв, недовго радітимеш, ще набридне. Таке різне ставлення до знань… Насправді знання – то справжнє золото в житті людини. Чи здатні лінькуваті невігласи оцінити всю красу самоцвіту знань, […]...
- Максим Рильський – У пущах, де лише стежки звірині У пущах, де лише стежки звірині, Серед потворно сплетених гілок Буває в небо просвіт темно-синій, Як любе око. Скрізь таємний змрок. Гудіння сосн, як виття ериній, Шкребіння кігтів рисі, молоток Старого дятла. Стомленій людині Так любо стрінуть затишний куток, Прозорий погляд милого спокою, Де часом перемінною юрбою Проплине хмарок сріблотканний дим. Так ти, мистецтво, серед […]...
- Юрій Андрухович – Лікарня Ми стаємо щоразу легшими О десятій ранку по закінченні процедур виходимо Всі в однакових фланелевих піжамах В наших руках дедалі більше невагомості Ходимо парком старої садиби Граємо в доміно біля гіпсової купальниці над водою По обіді граємо в доміно у палатах Іноді нянька висварить когось Хто наслідив колошами на музейному килимі Граємо у доміно дивимось […]...
- Твір на основі особистого щоденника Мені дуже важко уявити собі такий проміжок часу в розвитку мистецтва й культури. Це, по суті, відрізок часу, що включає в себе всю давню літературу з біблійними пам’ятками (Веди, Біблія, Коран), із давньогрецькою та римською літературою; тут і Омар Хайям, і Данте, і Петрарка, і Шекспір… Так, це все те, що ми вивчали у восьмому […]...
- Іван Франко – Не надійся нічого Як ти могла сказати се так рівно, Спокійно, твердо? Як не задрижав Твій голос в горлі, серце в твоїй груді Биттям тривожним не зглушило ті Слова страшні: “Не надійся нічого!” Не надійся нічого! Чи ти знаєш, Що ті слова – найтяжчая провина, Убійство серця, духу і думок Живих і ненароджених? Чи в тебе При тих […]...
- Микола Руденко – З нічого світ творився З нічого світ творився, із нічого В душі моїй народиться рядок. А потім випурхне – і замість нього Лишається на серці холодок. І так самотньо стане, так тривожно, Неначе світ кінчається на тім – І вже нічого врятувать не можна Ні в домі грішному, ні у святім. А потім знов оте нічоговічне Розбудить зливу почуттів, […]...
- Христина Головко – у мене до Вас – тумани У мене до Вас – тумани У мене до Вас – гроза Ми граємо в піжмурки з Вами? Вас, не втомила ця гра? У мене до Вас – тумани У мене до Вас – темнота Ми граємо в літо із Вами? Насправді між нами зима? У мене до Вас – тумани У мене до Вас […]...
- Злиття особистого з громадянським, із життям народу – високий моральний ідеал Л. М. Толстого, що втілився в образі П’єра Безухова І. Вступ. Герої Л. М. Толстого – люди своєї доби з усіма їхніми чеснотами й вадами. Д. Головна частина. Становлення особистості П’єра Безухова – результат величезної праці Над собою. 1. Риси, що виділяють П’єра серед вищого світу (наївність, безпосередність, щирість). 2. Вади характеру П’єра Безухова (незмога відмовитися від нав’язаної ролі, неспроможність довести розпочату справу до […]...
- Богдана Лапченко – Втратив усе і не маєш нічого натомість Втратив усе і не маєш нічого натомість, Чорним мороком втома до себе згребе. Хто ж тепер буде слухать німого тебе? Хто з тобою разом полетить в чергову невагомість? Невагомість душі, що стоїть під прицілом любові, Невагомість закутих сердець і закоханих тіл – Все було. Чи зі мною літать не хотів, Чи не зміг приховати легких […]...
- Христина Сможаник – Це просто “Я” й нічого більше Я не хочу сміятись наївно- Краще плакати щиро у снах, Я не хочу кохати брехливо- Краще відчути, ненависті страх. Я не хочу, повірте, не хочу Притворятись у своїх думках Моя думка – це мій вільний подих Ви заберете моє життя, Як легенький в секундочку помах І не стане від мене й сміття. Не залишиться більше […]...
- Твір на тему: Підтримайте або спростуйте думку: “Виховання майбутнього покоління – справа не лише школи” Осіннє сонце ще ледь піднялося над горизонтом, але вдома всі чомусь колотяться: бігають, поспішають, навіть нервуються. Нервуюся і я… Та і як не тривожитися, адже сьогодні я вперше йду до школи. І страшно, і цікаво, і якось незвично. “Уже й не піти б… ” – думаю собі. Але мама, бабуся переконують, що йти до школи […]...
- Нічого Нічого я нехочу! Ні жити, ні любити. Ні знати як кохання чарує нас, Та як життя минає враз Як розцвітає пролісок у лісі, Та як люблю його я… Не хочу знати я нічого! Ну, хоч убийте – я не хо!!! Лиш хочу я кричати… Боже!! Не сердцем, а душею! Про милість Вас благати, Та кров’ю […]...
- Поезія Гійома Аполлінера АПОЛЛІНЕР ГІЙОМ (1880-1918) Справжнє ім’я – Вільгєльм Аполлінарій Костровицький. Французький поет, відомий представник світового авангардизму. Починав поетичний шлях як символіст, розробив засади модернового підходу до розвитку мистецтва, переніс у поезію принцип симультанеїзму, кубізму, широко використовував техніку кубістського живопису. Аполлінер відмовився від розділових знаків, вважав, що “справжня пунктуація – ритм і паузи вірша”, створив неперевершені каліграми […]...
- Павло Мовчан – “За солодом у роті часто… “ За солодом у роті часто Ятриться гостро гіркота, Зі світлом ходить тінь довгаста – Знімає полум’я з гнота. Позмінно: надбаність – утрата, Постійний борг, мінливий ти… Скупий на слово, хоч багатий На правду – аби борг сплатить. Бо взяв ти стільки у Вітчизни, Так спрагло пив з її джерел, Що позичку і борг свій визнай. […]...
- Семенко Михайль – Море моєї душі В темную ніч я до моря душі Прислухаюсь. Море мовчить, мороком вкрите, Урвища сплять у тиші. Я вдивляюсь. Серце серпанком зловісним облите, Бачу примари. В тиші морській бліді їх хвилі пливуть, Котяться німо бурунами. Привид чи хмари? Старшно в мовчанні. духів женуть Над нами. Море мовчить, млою облите, Урвища сплять у тиші. В темную ніч, […]...
- Поезія – Малишко Андрій Її не купиш цвітом провесен, Ані горлянкою, ні чином. Поезія – це діло совісне, Не грайся нею безпричинно. Така собі, не знає старості І на чолі не ставить дати, Із чорним попелом і паростю Стоїть одвічно біля хати. І не легкими переливами – Важкою кров’ю серце крушить, Сяйне крилом своїм малиновим, А чи обніме, чи […]...
- Наталія Пиж – Не треба. Від тебе нічого Не треба. Від тебе нічого не треба. Лиш дотики рук залиши. Візьми все, що було Далеко до себе Сховай, на гудзок зав’яжи. Не муч мене знову, Не край мені серце І душу не ріж на куски. Ти просто піди Далеко-далеко Лиш спомин про слід залиши. Бувало і гірше Пройшло все, забулось, Згубилось у просторі днів. […]...
- Павло Мовчан – “Я вас не викличу з нічого… “ Я вас не викличу з нічого, Не виплачу, не воскрешу: Нема зворотної дороги. Там завмира підземний шум. Спільнопорушно, однобічно Примари гнали їх в пітьму, У мерзлоту вганяли вічну, У гнізда металевих мук. В ім’я безглуздої ідеї Та нездійсненної мети Сини Росії й Іудеї В підземні гнали вас світи… Брати мої! де ваше кістя? На Колимі? […]...
- Іван Франко – Я не надіюсь нічого Я не надіюсь нічого І нічого не бажаю – Що ж, коли жию і мучусь, Не вмираю! Що ж, коли гляджу на тебе І не можу не глядіти, І люблю тебе! Куди ж те Серце діти? Усміх твій, неначе сонце Листя покрівля зелене, А з’їдає штучну краску – Смійся з мене! Я не надіюсь нічого, […]...
- Микола Вінграновський – У лісі вже нічого не цвіте У лісі вже нічого не цвіте, Цвіте лиш дятел на сосні сумливій Та синій дзвоник уві млі у мливій, Це те цвітіння, але вже не те… Нога трави в багряне відійшла, Зозулина зоря останню росу гонить, Ніхто вже не чека… бо це тобі боронить Качаточко шустінням в комишах… Та я ще не люблю! ані тебе, […]...
- Павло Мовчан – “Не виглиблю нічого, не дізнаю… “ Не виглиблю нічого, не дізнаю, Чому душа журливою буває, Коли ані причини, ні знаку, Ти раптом ніби став на скрізняку, І тягне вітром з чотирьох сторін, І, голову пригнувши до колін, Зіскулений, як пемза, діркуватий, Ти чуєш на губах холодну вату. І дишеш важко – духу не стача, І хтось твого торкається плеча Знайомими і […]...
- За туманом нічого не видно (народна пісня) За туманом нічого не видно, Тільки видно дуба зеленого. Під тим дубом криниця стояла, Там дівчина воду набирала. Та втопила золоте відерце – Заболіло в дівчиноньки серце. “А хто ж моє відерце дістане, Той зо мною на рушничок стане”. Обізвався козак молоденький: “А я твоє відерце дістану І з тобою на рушничок стану”. Примітки: Кожен […]...
- Олена довганюк – Нічого зовсім я не розумію Нічого зовсім я не розумію. Що відбувається, будь ласка, поясніть? Чи відчувати я не вмію, Чи забула вже як жить? Чомусь нічого я не відчуваю Що радістю було – буденним стало Обличчя рідні забуваю Й не розумію, чого мені замало. Стало все дозволено тепер. Так мало стати й цікавіше жити Хтось із нашого життя все […]...
- Олена довганюк – Ти кажеш, що нічого вже нема Ти кажеш, що нічого вже нема. А так болить, що думаєш, дарма? І як нестерпно душать ті слова… Сказала б я, та знову неправа. Ти кажеш, що минули ті часи. Не вгасни тільки й серця не вгаси Не утопи щось справжнє ти у болі Не опинися в сумнівах неволі. Ти кажеш, що було не повернеться, […]...
- Дівчинко, твої сльози вже нічого не варті Дівчинко, твої сльози вже нічого не варті У нього своє кіно, у тебе – свій серіал, А були ж два божевільних, що жили в одній “палаті” Видно занадто ламким був той матеріал… Стільки дурниць того літа ви натворили, Стільки безглуздя не бачив напевно ще світ. Два божевільних коханця – звичайнісіньке диво, Люди, які не знали […]...
- Таня Сітрі – Я так боюся твоєї тиші Я так боюся твоєї тиші, Я так боюся німих віталень, І дощ зі снігом зовсі̀м невтішно Ведуть мене до порожніх спалень. Розм’якло небо, мов паперове, Стандартні теми, холодні руки – Я так боюся, що це надовго! Зникає світло… Стихають звуки… Весняні будні в брудну клітинку: Списались траси в задовгі строки, Та несуттєво – вірші без […]...
- Богдана Лапченко – Мертвим душам нічого не сниться Мертвим душам нічого не сниться І без того доволі вже з них: Об’єднала страшна таємниця, Про яку навіть думати – гріх. А фінали нечесні й підступні, Ти не знаєш про завтрашній день. Ми, на щастя, не є всемогутні, Ми для світу байдужа мішень. І якщо завтра я не прокинусь – Не оплакуй, будь ласка, мене, […]...
- Зорова поезія Гійома Аполлінера Зорова поезія Гійома Аполлінера Гійом Аполлінер – напівполяк і напівіталієць, – став одним з найяскравіших поетів Франції. Він був теоретиком сюрреалістичного напрямку в літературі, і цей термін належить саме йому та означає “надреалізм”. Він закликав поетів бути проводирями суспільства та йти попереду цього суспільства. Поет, вважав Аполлінер, мусить боротися зі старими поетичними штампами, творити несподіване, […]...
- Світлана Кошель – Більше нічого, що може мене зруйнувати Більше нічого, що може мене зруйнувати, Знищити та відродити в наступний похід. Ніби свобода лиш там, де поламані грати. Ніби лиш там, де є захід – дорога на схід. День мій прийде і подарує вчорашній Присмак покусаних вуст і солоних ідей. Я у високій, прозорій, довершеній башті. Більше нічого. Нікого. Нізвідки. Ніде....
- Автобіографічна поезія Т. Шевченка “Мені тринадцятий минало” Десь далеко були і Дніпро крутоберегий, і біленькі українські хати, і вишневі садки, і звучання рідної пісні. Навколо тільки голий степ, убогі, брудні, покриті очеретом казарми. У таких умовах опинився Шевченко на засланні. До того ж поета гнітила заборона писати і малювати. Про що ж пише Т. Шевченко у творах першого періоду заслання? Серед різноманітної […]...
Краса в житті людини.