Юрій Андрухович – Лікарня
Ми стаємо щоразу легшими
О десятій ранку по закінченні процедур виходимо
Всі в однакових фланелевих піжамах
В наших руках дедалі більше невагомості
Ходимо парком старої садиби
Граємо в доміно біля гіпсової купальниці над водою
По обіді граємо в доміно у палатах
Іноді нянька висварить когось
Хто наслідив колошами на музейному килимі
Граємо у доміно дивимось у вікна
Часом повз оранжерею і літню альтанку
Проносять когось такого
Укритого твердим накрохмаленим простирадлом
Їмо яблука
В наших очах щораз більше ясності
До пізньої ночі тишком розповідаємо анекдоти
Водночас прислухаємось
Коли ж нарешті вирине з лісосмуги
Той сліпучий експрес далекого прямування
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Юрій Андрухович – Нашіптування з віків “В 1885 р. Франц-Йосиф відвідав знову Замок у вечірній порі, в каварні гостила Його шляхта, з балькону каварні цісар ог- Лядав Ілюмінацію Львова на його честь”. І. Крип’якевич “Історичні проходи по Львові” Мій цісарю, хвала тобі – яка щаслива нація, Що ти ступив на наш пісок вечірньої пори. Кущем небесним зацвіла ясна ілюмінація, Остроги в […]...
- Юрій Андрухович – Повчальна травнева прогулянка Що ж ходімо по розпеченому гравію Ці надозерні городи й будиночки – Сумовитий симбіоз красивого й корисного Де гостро пахне водою зів’ялою Розсадою й добривами Де поодинокі півонії Творять неподільне ціле з кропом І тонколезою цибулею Де опудала в картатих сорочках Тільки вгадуються За кущами бузини і чайної ружі А в придорожній смузі дедалі більшає […]...
- Юрій Андрухович – Елегія післяноворічного ранку Це – спроба написати вірш про нас. І про нашу учту, молоду і п’яну. Яке вино, яку хмільну оману Вливав у юні горла щедрий час! Ми так жили, немов співали джаз. Хоча не джаз, а камерні концерти Зринали нас, і ми ішли в снігах На гору, де ліси росли і птах Кричав про щось таємне […]...
- Юрій Андрухович – Ветерани, що пишуть вірші, скарги Ветерани, що пишуть вірші, скарги, Одаліски, що поночі йдуть на лови, Аноніми, що вкупі становлять черги, Франкмасони, що в’ють павутини змови, Пушкіністи, твердим розчулені знаком, Патріоти, над кіром пониклі в думах, Юнаки, що б’ють або ставлять раком, Пияки, що знаються на парфумах, Росіянки пишні, з яких купецьке Випирає щоками, грудьми, задами, Кавалери їхні, також опецьки, […]...
- Юрій Андрухович – Серафіні Щоб гола чернь була щаслива, Блага, терпляча і свята, Потрібно лити більше пива В її покривлені вуста, Потрібен газ і штучне світло, Закрите в темні ліхтарі, Потрібні житла, житла, житла – В пивниці, В ямі Чи в норі, Нічліжки, лазні та борделі, Де запах сірки і вапна, Оркестріони й каруселі – За чорний будень відкупна, […]...
- Юрій Андрухович – Футбол на монастирському подвір’ї … такої зелені не бачено сто років, А може, й більше! Все вповите нею. Ліси кущів безмовні та глибокі: Вигадуй річку, просіку, алею, Закриті, ще не впізнані. Можливі Колона, арка й біла, мов папір, Сумирна вежа, рівня дикій сливі (ростуть обидві з незбагненних пір). Так зелено, що смійся або плач Між двох лісів, і невблаганний […]...
- Юрій Андрухович – Музей старожитностей Як ми ходимо обоє Нетрями старою дому!.. Гобелени і гобої Славлять пару невідому, Ніби бачать Нашу змову: Кожен дотик – Теплий спалах. І тоді ми знову (й знову) Переходимо В дзеркалах. На годиннику з гербами, Як завжди, година друга, І крадеться вслід за нами Може, туга, може, фуга… Повз портрети І портшези З нами йде […]...
- Юрій Андрухович – Самоспалення саду З циклу “Нотатки фенолога” Самоспалення саду, і ця нетривка погода, І розмита в деталях телевежі тупа стріла… Повз ряди манекенів, нудні, мов класична ода, Наші лиця пливуть, і на них ніби тінь крила. Це сезону тепла завершальні небесні сплески, Де в нечувану квітку злилися бензин та єлей, Поки вистигне грунт, поки виступлять гострі фрески На […]...
- Юрій Андрухович – Гаспид, або ж дідько СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе) Зійшла комета, Господи прости! Мов гурт убивць повзе повз нас етапом. Розпущені убори і хвости, Запахло спиртом, сіркою і цапом. Він – той, що креше рогом до камінь, І всюди починається розпуста. І входять назавжди в солодку тінь Дівчата, смарагдові, мов капуста. І б’ється в […]...
- Юрій Андрухович – Алхімія В реторті вариться коктейль – Твоя й моя першооснова, Якої давній менестрель Шукав із музики і слова, – В реторті вариться коктейль (oh, yes, my baby!) Я – Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель! Я сплю на небі! Та будні стомлено шиплять В розпечених побитих тиглях, І в суміші отій киплять Сполуки спогадів застиглих. Коли по буднях […]...
- Юрій Андрухович – Вокзал Отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд Слідуючи за дороговказами поспішаємо Крізь тісні коридори між клунками й валізами Нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням Повисла запорошена й тьмяна Флорентійська люстра Стискаємо спітнілі мідяки як пружину Шикуємося в безладні черги Над нами гіпсовий настінній путті десятих років Дме в позолочений ріжок іноді Глянемо в […]...
- Юрій Андрухович – Напучування балконові Лети, мій балконе, в найвищі околи, Порвавши чіпкі виноградні тенета, Відчаль від стіни, завертись, мов планета, І линь, як літак, мій фігурний балконе!.. Цю мить невагомості – чудо зникоме – Неси як високу і болісну знаду – Хай зяє в темниці гірлянд винограду Твоя незаконна відсутність, балконе. Злети над подвір’я й запилені вікна, Над подих […]...
- Юрій Андрухович – Чернігівська міська артилерія У місті де вже забуто процес уживання апострофа І йодом багата ріка всихається гінко Стали над урвищем валу 12 чорних апостолів А внизу ходять мешканці повз дерево гінкго Залізний атракціон під назвою “пушкі” Охлялі та охололі немов зужиті повії Стережуть гойдалку і невеличкого пушкіна Вогнепальні колись уламки якоїсь росії І от Під валом довкіл розляглася […]...
- Юрій Андрухович – Атланти і хліб Увечері, коли зійде горіння Зірок і ліхтарів, і наші очі Такі стають глибокі, аж пророчі, А руки від утоми – мов коріння, І в суєту життя, немов у кліті, Пірнаємо,- в освітлені крамниці, Вони стоять повз нас, розвівши лікті,- Опуклі м’язи, ребра та очниці. А винограду плетиво зелене Тече по них. А в них стражденні […]...
- Юрій Андрухович – Новорічне Це ненастанне кружляння снігу Западає остання сутінь старого року Тридцять перше грудня нафарбовані вії Вежа ратуші завмерла кранова стріла Розквіт міської ялинки ретуш на обличчях Коломбіна з лотком паляниць і медяників Штучні вогні посіяні по очах і вікнах Маска регулювальника на перехресті Запотілі скельця кухонь кватирки навстіж Переповнені сміттям відра порожні коробки Святі зі снігом […]...
- Юрій Андрухович – Єхидна СЕРЕдНЬОВІЧНИЙ ЗВІРИНЕЦЬ З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе) Повертаємся, всіявши зойком оази; Кров на піхвах, засмага східна. Та зачинене місто, мов острів прокази, Або клітка, в якій єхидна. Поки нас не було, поки нас у пустині Прошивала сурма побідна, На стовпах і криницях, мов сіль на хустині, Проступило тавро: єхидна. Ми згубили себе […]...
- Юрій Андрухович – Я програвся в карти, а це ознака Я програвся в карти, а це ознака, Що святий Юрко зі мною в конфлікті. Вічно має мухи, старий рубака! Але я не клянчу, тим більше лікті Не кусаю, бо, дуже, не ревний я учень Там, де вчать науки про вертикальне. Мене більше цікавлять вузли сполучень, Переходи духа в матеріальне. Надивився днями крутого порно І спромігся […]...
- Юрій Андрухович – Сотворіння саду … ми сад в якому виросли дерева Уста в уста мов білий подих саду Де слива ледь волога і рожева Цвіте крізь нас даруючи усладу Уста в уста і тільки так спасемся І чистин вдих кущем росте по жилах А наших тіней зламані пасемця Уже летять і зносяться на схилах Углиб углиб де зіткана з […]...
- Юрій Андрухович – Етюд з воронами На цьому світі стільки ірреального Шукаємо тверду земну основу Грудневе пиво біля кафедрального І сірий день мугиче боса-нову Відлига як сльоза над містом лине Автобуси приходять і відходять І в наших кухлях писаної глини Колишеться гірка бурштинна подать Ми так цього тепла затято прагнули Як вимерзле пагіння винограду Ворони ці маленькі чорні ангели Збирають на […]...
- Юрій Андрухович – Жовтень. Вечір Ми ввійшли в цю осінь, як в алею… Осене, прийми нас і помилуй! Гіркота земного привілею: Пережити світло, мов помилку,- Як над нами болісно смеркає! – Тонко рветься день, аж нам відкрилось; Полум’я минає і зникає, Щоб золою стати, ніби Крилос*. Але спалах! наче засвітила Барва крові з розписів настінних, Барва меду, ягоди і тіла […]...
- Юрій Андрухович – Скупа природа наших середмість Скупа природа наших середмість: На тлі домів, незрима і знищима, Хода дерев. Читаймо це очима З повільних віт, немов бентежну вість. І ти питаєш: ну до чого цей Камінний кущ, і цей букет на сходах, І цей вітраж, мов кольоровий подих Сухих суцвіть – осмута для очей? До чого цей парад настінних пащ, Віконний цвіт […]...
- Юрій Андрухович – Літо меншає, і звужується коло З циклу “Нотатки фенолога” Літо меншає, і звужується коло – Нині площа провінційна і тісна. Відцвіла, немов остання скрипка соло, Пізня липа, неспокійна і рясна. Пік туризму. Новоспечені прочани Пролітають, наче збуджені рої, Чорним трактом, що веде в Богородчани, В богородичні ожинові краї, І мандрують у липневий центр Європи, До відімкнутих копалень і печер, Де […]...
- Юрій Андрухович – Монолог манекена з пасажу Гартенбергів Сади галантерей, букети біжутерій, Панчохи для панянок, вуальки для вдів – Сумно, брате, сяяти в газовім етері, Хоч би хто вітрину каменем розбив… Фраки й манжети, шагренева шкіра, Рум’яна й білила, фарби для губів – Сумно, сестро, нидіти – Шиї на шарнірах, Якби не шарніри, я б тебе любив… Якби мені легені в дерев’яні груди, […]...
- Юрій Андрухович – Травень є травень З циклу “Нотатки фенолога” Травень є травень. І ми неповторно живі, Й наші сади мов ліси з непролазною тінню. Скільки тепла подаровано цьому камінню, Світла – цим вікнам, підземного тління – Траві? Скільки увімкнуто в нас кольорових вогнів? Травня несем на собі неспокійну відзнаку: Тут, між великістю каменя й малістю злаку, Чи не обернеться милість […]...
- Юрій Андрухович – Увійшовши в хащі, де повно птиць Увійшовши в хащі, де повно птиць, Уяви: природа – майстерня Бога, По якій блукає твоя знемога. Все, що можеш ти, – це упасти ниць. Невблаганна зелень зійшла, як мор, Як потоп, як піна, слизька на дотик. Ці рослини горді. Вони наркотик. Ці рослини схожі на хор потвор. “Але що там зелень! Вона – це тло […]...
- Юрій Андрухович – Вечеря в шаблековтача Він має щось від різника або від самурая Його ножі то попурі для джазових музик Уста розкрито як врата все до мікрона грає Важливо губи розтягти і зберегти язик Дванадцять дуже гострих страв ножі стилети фінки Гімнастика для щік зубів трахеї язика Та тільки шабля над усе дивіться українки Бо шабля зоряна межа для нього […]...
- Юрій Андрухович – Підземне зоо “Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони… “ Б.-І. Антонич Живуть кити під містом. І тритони. А ще – дельфіни. В сумерку глибин, В западинах, де чорний місяць тоне, Де вибрано породу з порожнин, Вони живуть – міноги і мурени, Сирени, восьминоги. І смиренне Сліпе суцвіття губок та медуз – У вирвах […]...
- Юрій Андрухович – Країна дітей “Усяке місто й містечко в землі козаків багаті мешканцями, надто ж маленькими дітьми. У кожному місті безліч дітей, і всі вміють читати, навіть сироти. Вдів і сиріт в цій країні дуже багато, чоловіків їхніх повбивано у безперервних війнах. Але в них є гарний звичай: вони одружують своїх дітей зовсім юними, і з цієї причини вони […]...
- Юрій Андрухович – Мандрувати тут у середньовіччя Мандрувати тут у середньовіччя – Все одно, що за князем повзти обозом. Тільки знай дивися в кожне обличчя: Ці хлопаки описані ще Ломброзом – Щось таке злочинне, таке причинне Прозирає з їхніх сумирних писків. В них минуле каторжне, судочинне – Словом, вони схожі на василісків. Осінь – це дорога кудись на північ: На деревах спалах […]...
- Юрій Андрухович – Про театри, цирки та іподроми Про театри, цирки та іподроми Не писав тобі ані слова. Й не буду. Є вагоміші драми, себто погроми: На прохання люду повісять Юду Чи каструють Будду (яка різниця!) На вимогу нарсуду в ніч солов’їну. Я щодня тут їжджу попри в’язницю. Мене вчать любити всю цю країну. Мене вчать: найменша сльоза дитяти Важить більше, аніж усі […]...
- Юрій Андрухович – Підземна пісня бездомних Кам’яна сорочка світу. Як вона холоне! І тоді вони приходять, мов у скит. У бездомних е таємні коридори і салони: Тліє промінь, як вологий сталактит. Це їм небо, і земля, І сліпий мішок – Це життя між кістяків і пустих пляшок. О добірне товариство – темний цвіт галайстри: Недоріки, шарлатани, картярі. І забрьохане жіноцтво – […]...
- Юрій Андрухович – Ніч Ось тобі, вбога пуста голова, Перше знамення Різдва – Снігу добув ти для білих поем, Вітру черпнувши плащем. Крила не тут, але біль від крила На ніч прип’яв до стола – Мить, наче рибу, ловиш багром І повертаєш в огром. Тільки тепер вона має печать Віщих прозрінь і зачать. Є в ній зима – цегляні […]...
- Юрій Андрухович – дух Я знав Йосифу Кун, я знав ще кількох жінок. Песій Ринок вітав мене песім гавкотом, А черниці з вулиці Сакраменток Ховалися в нішах. Ані разу не вигнав мене Макольондра, Я завше мав гроші і розум. Покажи своє місто. Я хочу Йти за отими дівчатами В сукнях червоних. Я хочу дзвонити З оцих телефонних кабін. Я […]...
- Юрій Андрухович – Сумнів Такої ночі перейду місток, Ступлю на сніг і подолаю схил. Всього мене – до мозку і кісток Пройме мороз, опівночі стосил. О ніч німа, пустельна і совина! Цей холод, ця тілесна печія… Матерія – первинна. Це – провина. (Як не моя й не Божа, то чия?) Мої знання сумнівні і сумні. Тому й жага нутрує, […]...
- Юрій Андрухович – Фотопавло Чи легко упіймати застояне повітря Провулків архаїчних, немов дагеротип, Коли твоя робітня – завалена дровітня, І не виходять очі, а іноді роти?.. І хто нарешті винен, що з нас такі моделі, Що клацає в порожне щелепа-апарат? Таким, як наші, пискам – не місце у музеї, Бо ми – не те що камінь чи дикий виноград. […]...
- Юрій Андрухович – Ієронім Бош XX Наші святочні пориви – палкі та вознеслі, Ніби й не нам волокти цю планиду грузьку. Далі, все далі від нас рибалки і теслі, Тільки предвічні сліди на воді та піску. Годі рибалити, браття – глибини стемніли: Риба з морів у бляшанки тісні запливла. Наші обійми схололи, обличчя змарніли В холоді надто блискучих будівель зі скла. […]...
- Юрій Андрухович – Коло Місто немов сузір’я. Як часто, блукаючи, йшли ми На світло домів, від яких Не лишилося й каменя!.. І хто нам повірить, що йшли ми на світло? Як часто шукали ми гирло, І міст, і причал В опівнічних пустинях дворів, Та хто нам повірить, що річка була тут? Тільки крізь нас переходять міста У непам’ять. Ми […]...
- Юрій Андрухович – Казкар Я міг би гнати тепле стадо – Мене б життя кудись несло, Або пізнав би легко й радо Просте корисне ремесло. І так лічив би добрі днини, А дзигарі з високих веж Мене хвалили 6 щогодини: “Ти мудро й праведно живеш, Якщо живеш, якщо живеш!” А я – не той, бо родом з райдуг І […]...
- Юрій Андрухович – Бібліотека Ми шукаємо щонайточніших знань Драбинами сходимо на вищі поверхи книгозбірні Нишпоримо по стелажах спільно з павуками Здіймаючи крейдяні хмари під стелею Мов на вершині стрімкої вежі Почуємося повітряними гімнастами Аж забиває дух і ледве Втримуєм рівновагу Поринаємо в найтовщі томи без надії колись вибратися Книги поглинають нас як моря Хапаємось руками за різьблені виступи Сяк-так […]...
- Юрій Андрухович – Веснянка до сну Цвітіння дерев найніжніша пора – Найвище зусилля краси і добра… Як чуйно ступаю в зелену країну, Де соком дощів пахне тепла кора!.. Це все ще присниться: і ці дерева, І сповнена зросту зірчаста трава – І вчора, і нині, і завтра, і вічно Дерев біле сяйво на землю сплива… А злива вночі – то висока […]...
Барви українського слова.