Ліна Костенко – Не знав, не знав звіздар гостробородий
Не знав, не знав звіздар гостробородий,
Що в антисвіті є антизірки,
Що у народах є антинароди,
Що у століттях є антивіки.
Це знаю я. Жалій мене, звездарю!
Це знаю я, і голову хилю.
У антисвіті зірочкою марю,
В антинароді свій народ люблю
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Катерина Кочетова – Знав би ти, що всі вірші про тебе Знав би ти, що всі вірші про тебе, Знав би, як я згадую ті дні, Як вдивляюсь кожен вечір в небо, А в очах лиш відблиски сумні. Знав би, як утратив барви світ, Коли мить прийшла обійм прощання. Розцвіте, мов яблуневий цвіт, У серцях омріяне кохання. Знав би, як у снах мене тривожиш І стираєш […]...
- Якби ти знав, що я люблю тебе щей досі Якби ти знав як я люблю тебе ще досі І сердце рветься десь туди де зараз ти Та як же знати де тебе шукати Твій образ лиш я бачу увісні Як хочеться вернути час назад Та як зробити це незнаю Не вернеш тих вже почуттів Що лише жити зараз заважають Чому так сталось я не […]...
- Ліна Костенко – Астральний зойк Добридень, люди! Вбитий на снігу, Я спам’ятався в зоряній пустелі. І все, що має на землі вагу, Осипалось, як мертві імортелі. Там, на землі, щось падало, цвіло, Було рожеве, синє і зелене. Мені вітри позичили крило, Я бачив землю за віки від мене. Я натомився жити без душі. Нема на чому записати строфи. Усі арапи-предки […]...
- Ліна Костенко – І скаже світ І скаже світ: – Ти крихта у мені. Ти світлий біль в тяжкому урагані. Твоя любов – на грані маячні І віра – у наївності на грані. Що можеш ти, розгублене дитя, Зробити для вселюдського прогресу? – Я можу тільки кинути життя Історії кривавій під колеса. Хоч знаю: все це їй не первина. Але колись […]...
- Ліна Костенко – Я кину все. Я вірю в кілометри Я кину все. Я вірю в кілометри – Обвітрені, задихані і злі. Багато їх у матінки деметри, Котра була богінею землі. О, розмотай шляхи мені, богине! Світ за очі від себе забіжу. Рятуй мене, врятуй мене, бо гине Моя душа, задивлена в чужу. Так ніжно, так беззахисно, так віддано, Так всупереч тверезому уму. Врятуй мене […]...
- Моя любове! Я перед тобою… – Костенко Ліна Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, Не ошукай і крил не обітни! Не допусти, щоб світ зійшовся клином, І не присни, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним Важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, Не розміняй на спотички доріг, […]...
- Ліна Костенко – … І не дивуй, що я прийду зненацька … І не дивуй, що я прийду зненацька. Мені ще ж побороти переляк. На штурм Бастилій – просто. На Сенатську. А от до тебе – я не знаю як. Вже одпручалась гордістю і смутком, Одборонилась даллю, як щитом. Як довго йшла до тебе, як нехутко, І скільки ще і сумнівів, і втом! Прийми мою понівечену […]...
- Ліна Костенко – доля Наснився мені чудернацький базар: Під небом у чистому полі, Для різних людей, Для щедрих і скнар, Продавалися різні долі. Одні були царівен не гірш, А другі – як бідні Міньйони. Хто купляв собі долю за гріш. А хто – і за мільони. Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто – золотом золотим. А дехто […]...
- Ліна Костенко – А затишок співає, мов сирена А затишок співає, мов сирена. Не треба воску, я не Одіссей. Вже леви ждуть, і жде моя арена. Життя, мабуть,- це завжди Колізей. І завжди люди гинули за віру. Цей спорт одвічний віднайшли не ми. Тут головне – дивитись в очі звіру І просто – залишатися людьми. Коли мене потягнуть на арену, Коли на мене […]...
- Життя іде і все без коректур… – Костенко Ліна Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, І ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, В які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, А ми, нічого, – […]...
- Ліна Костенко – Пливли ми ввечері лиманом Пливли ми ввечері лиманом. Моторчик чахкав спроквола. Десь там за морем, за туманом Уже Туреччина була. Співали пісню ми про Байду І про турецького царя, Як Байда стрілами глобально Царя у голову ціля. А хтось виводив тонко-тонко, Гули замріяні баси. В туман, лиман, у річку Конку Впадали наші голоси. І так нам вільно, так повільно, […]...
- Коли б я знав, що розлучусь з тобою… – Олесь Олександр ** Коли б я знав, що розлучусь з тобою, О краю мій, о земленько свята, Що я, отруєний журбою, В світах блукатиму літа; Коли б я знав про муки люті, Про сміх і глум на чужині, Що в мене будуть руки скуті І в мури замкнені пісні, – Я попрощався б хоч з тобою, До […]...
- Українське альфреско – Ліна Костенко Над шляхом, при долині, біля старого граба, Де біла-біла хатка стоїть на самоті, Живе там дід та баба, і курочка в них ряба, Вона, мабуть, несе їм яєчка золоті. Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, І вишні чорноокі стоять до холодів. Хитаються патлашки уздовж всії стежини, І стомлений лелека спускається на хлів. Чиєсь дитя […]...
- Розкажу тобі думку таємну – Костенко Ліна Розкажу тобі думку таємну, Дивний здогад мене обпік: Я залишуся в серці твоєму На сьогодні, на завтра, навік. І минатиме час, нанизавши Сотні вражень, імен і країн, – На сьогодні, на завтра, назавжди! – Ти залишишся в серці моїм. А чому? То чудна теорема, На яку ти мене прирік. То все разом, а ти – […]...
- Ліна Костенко – Ой ні, ще рано думати про все Ой ні, ще рано думати про все. Багато справ ще у моєї долі. Коли мене снігами занесе, Тоді вже часу матиму доволі. А поки що – ні просвітку, ні дня. Світ мене ловить, ловить… доганя! Час пролітає з реактивним свистом. Жонглює будень святістю і свинством. А я лечу, лечу, лечу, лечу! – Григорій Савич! – […]...
- Ліна Костенко – Гінець до гетьмана Розділ IV Тим часом гінець доганяє світання І клаптями ночі доточує дні. І кожна хвилина, здається, – остання, І крихта надії кричить йому: “Ні!” О скільки нам, Боже, ти степу одміряв! Долини і кручі, – якби навпростець! Трубіж, Переяслав, дніпро, Трахтемирів… – Невже я не встигну? Невже це кінець?! У Києві – пекло. У Хвастові […]...
- Ліна Костенко – Псалом 16 Єдиний Боже! Все обсіли хами. Веди мене шляхетними шляхами. І не віддай цим людям на поталу,- Вони вже іншу віру напитали. Одплач в мені, одплач і одболи,- Вони ж моїми друзями були!...
- Дмитро Павличко – “Як би я знав, де ти живеш… “ Як би я знав, де ти живеш, Дивився б крізь вікно знадвору, Як ти виходиш із одеж, І входиш в мрію снів прозору. Я там стояв би цілу ніч, Щоб знову бачити, як вранці Злітає сон із твоїх віч, І ти встаєш в прозорій тканці. Та я не знаю… Не дано, Бо ми з тобою […]...
- Ліна Костенко – Очима ти сказав мені: люблю Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, Несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон. Гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним. Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним....
- Ліна Костенко – Лист На одному з малих полустанків я чекаю поїзда Зранку. Влаштувалась в кутку на лаві, щоб мене не Знайшли цікаві. Протяг має в’їдливий присмак паровозного Сизого диму, і стоїть неумитий присмерк за розхитаними дверима. Десь там брязкіт і скреготіння, залізничний Постійний шум… Я поклала папір на коліно, я стревожені Вірші пишу. Наче прозу пишу – без […]...
- Ліна Костенко – Між іншим Коли я буду навіть сивою, І життя моє піде мрякою, А для тебе буду красивою, А для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, Ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, То була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною Ні з теоріями, ні з практиками. І боліла в мене іронія […]...
- Ліна Костенко – Коректна ода ворогам Мої кохані, милі вороги! Я мушу вам освідчитись в симпатії. Якби було вас менше навкруги,- Людина може вдаритись в апатію. Мені смакує ваш ажіотаж. Я вас ділю на види і на ранги. Ви – мій щоденний, звичний мій тренаж, Мої гантелі, турники і штанги. Спортивна форма – гарне відчуття. Марудна справа – жити без баталій. […]...
- Ліна Костенко – Плем’я тода Біда, коли є цитруси і кава, Коли в землі є золото,- біда! Біда, коли земля така ласкава, Коли така правічна й молода. Тоді її пригорнуть і обнімуть. Тоді її розгорнуть і однімуть… О пестощі Ост-Індської компанії! Залиште їм хоч казку, хоч струну! Вже їх земля – копалини й копальні, Залізні кігті шахт у глибину. Уже […]...
- Ліна Костенко – У присмеркові доброї дібровості У присмеркові доброї дібровості Пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості Сідлає вічність чорного коня. Киреї хмар на плечах має вічність. Вони пливуть кудись на Чигирин. Я хочу в степ. Я хочу в непоміченість. По саму душу в спокій і полин. Отак брести. А тиша – як в соборі З давно-давно загубленим ключем. Холоне […]...
- Ліна Костенко – Тунгуський бог Я ж тебе вистругав, боже, З такого смаглявого дерева! Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював! Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева! Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував! Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон! Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров! Я ж тобі […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 2 І ось тоді, під місяцем уповні, на дерев’яних ребрах риштувань З’явився знову Чортик волохатий. Уламок дзеркальця потерши об коліно, Навів його на місяць і пускає по всьому саду зайчики магічні. Висвітлює дерева, обрис муру, надбиті плити, статуї святих. І потаємну стежку в бузині, і дірку в мурі, каменем прикриту. Магічне коло місячного сяйва спиняється на […]...
- Ліна Костенко – Сповідь Розділ III. … Пройшло життя. Не варт було і труду. Лише образи наберешся вщерть. Останні дні вже якось перебуду. Та вже й кінець. Переночую в смерть. А що в житті потрібно ще мені? Одбути всі ці клопоти земні. Оці останні клопоти одбуть, Іти туди, куди мене ведуть, – Аби одбути, все уже одбути, – І […]...
- Сергій Жадан – Ніби і не знав її Ніби і не знав її. Всю ніч Сніг летить – розмірено і вбивчо, І дерева дивляться в обличчя, Не відводячи своїх облич. Ніби вилітаючи з країв, Де було захолодно й затісно, Входить поночі в порожнє місто, Кинуте надвечір без боїв. І вона говорить: “Не дивись”. І тримаєш марну обіцянку. І розплющиш очі на світанку, І […]...
- Ліна Костенко – Виходжу в сад, він чорний і худий Виходжу в сад, він чорний і худий, Йому вже ані яблучко не сниться. Шовковий шум танечної ходи Йому на згадку залишає осінь. В цьому саду я виросла, і він Мене впізнав, хоч довго придивлявся. В круговороті нефатальних змін Він був старий і ще раз обновлявся. І він спитав: – Чого ти не прийшла У іншу […]...
- Ліна Костенко – дідова Балка Розділ VII Зима старенькі стріхи залатала. Сніги рожево міняться в полях. На всі ворота замкнена Полтава Козацьку чату вислала на шлях. Їх кілька душ, у них далекі очі. Між ними Іскра і Лесько Черкес. Сніги, сніги… Сліди ще тільки вовчі. Порожній степ і тиша до небес. Гризуть вудила коні з нетерплячки. Поривчий вітер вихолку несе. […]...
- Ліна Костенко – Я хочу на озеро Світязь Я хочу на озеро Світязь, В туман таємничних лісів. Воно мені виникло звідкись, У нього сто сот голосів. Воно мені світить і світить, Таке воно в світі одне. – Я Світязь, я Світязь, я Світязь! Невже ти не чуєш мене?! І голосом дивним, похмурим, Як давній надтріснутий дзвін: – Батурин, Батурин, Батурин! – Лунає мені […]...
- Ліна Костенко – Проща Розділ VI. … Чьвяхкотіла земля у старих постолах, Похилилися верби в осінному шматті. Повезли мою матір на білих волах, Неоплакану матір, неоплакану матір. Спочивай, моя мамо, там легше тобі. Там ніхто не завдасть невигойної муки. Я ішла за тобою одна у юрбі. От і всі твої, мамо, і діти, і внуки. Анікого, нікого нема на […]...
- Ліна Костенко – Облога Полтави Розділ VIII Степи і ніч. І хвища над степами. Полтавський шлях сніги перемели. Вороже військо ломиться у брами. Глухі ворота. І мовчать вали. Стоїть обоз по груди у заметах. Вже встигли сани льодом обрости. Терпи, Полтаво. Помолись за мертвих, – Передні коні в’їхали в хрести! Полтава спить. А панство – чи не в гості. Сахнувся […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 1 ДІЙОВІ ОСОБИ Джованфранческо Рустичі (Старий) Флорентієць Двоє ченців Брат домінік Три статуї святих у глибині саду Дев’ять муз, Вони ж – в подобі карнавальних флорентійок, Вони ж – в подобі преціозних дам Сублімований чортик Маріелла Дія відбувається в монастирі старовинного французького містечка Тур. XVI століття. Завіса розсувається, як брама. ДІЯ І Глухий закуток монастирського саду. […]...
- Леся Українка – “Якби я знав, що їм нема рятунку… “ Якби я знав, що їм нема рятунку, Що близько смерть і згуба неминуча, То я благав би марева в пустині: Хто мусить погибати на безвідді, Нехай же бачить хоч надію марну, І поки згаснуть очі, хай блищить їм, Леліючи, далека срібна хвиля, Нехай кивають пальми їм привітно, Мов прохолоду й спокій обіцяють. Нехай конаючий собі […]...
- Ліна Костенко – Стояла груша, зеленів лісочок Стояла груша, зеленів лісочок. Стояло небо, дивне і сумне. У груші був тоненький голосочок, Вона в дитинство кликала мене. Ми з нею довго в полі говорили, Не чули навіть гуркоту доріг. Мої важкі, мої щоденні брили Старий Сізіф тим часом постеріг. Стояли ми одна супроти одної. Ні з чим не крились, не хотіли йти. Вона […]...
- Ліна Костенко – Моя любове! Я перед тобою ЛІНА КОСТЕНКО Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни! Не допусти, щоб світ зійшовся клином, і не присни, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, не розміняй на […]...
- Ліна Костенко – Страта Розділ V Світає, Господи, світає… Земля у росах, як в парчі. Маріє, діво Пресвятая, Це ти так плакала вночі? Якісь он квіти, сині-сині, На голу цеглу повились. Спиває ранок по росині, Як в нас під хатою колись. Тюремник виповз на прогулянку. Проходить варта по двору. Як швидко ніч оця прогулькнула! Сьогодні вранці я умру. Печаль […]...
- Чекаю дня, коли собі скажу… – Костенко Ліна Чекаю дня, коли собі скажу: Оця строфа, нарешті, досконала. О, як тоді, мабуть, я затужу! І як захочу, щоб вона сконала. І як злякаюсь: а куди ж тепер?! Уже вершина, де ж мої дороги? … Він був старий. Старий він був. Помер. Йому лизали руки епілоги. Йому приснився жилавий граніт. Смертельна туга плакала органно, Він […]...
- Пісенька про космічного гостя (скорочено) – Костенко Ліна Достигають яблука ранети (*). Рання осінь листя золотить. Гарний хлопець з іншої планети, Може, завтра в гості залетить. Діло звичне – міжпланетні мандри. Усміхнеться, зніме свій шолом. Скаже: – Там, в сузір’ї Саламандри, Твій коханий бив тобі чолом. Я спитаю: – Є у вас поети? Як по-марсіанськи – макогін (1)? Знаєш, там туманність Андромеди, Хай […]...
Розповідь про марію чумарну коротко.