Мадх

Related posts:

1. Сфрагіда Сфрагіда (грецьк. sphrаgis – карб, печатка) – згадка автором свого імені чи прізвища у віршовому творі. Відома з античної доби (“Так сказав Фокілід”), але перетворена на обов’язковий атрибут у класичних арабських та тюркомовних літературах (“Пам’ятай, Махтумкулі, / Що ти гість на цій землі”). Прийом С. використовують й українські поети: Антонин був хрущем і жив колись […]...
2. Газель Газель (від араб. – ліричний вірш) – ліричний вірш, що складається не менше як з трьох, не більше як з дванадцяти бейтів (двовіршів), пов’язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га і т. п. Викінчені за думкою строфи не пов’язані між собою […]...
3. Диван Диван (перс. – запис, книга) – у класичних літературах Близького та далекого Сходу – поетична збірка одного автора чи збірник кількох авторів, де в межах певних жанрів в абетковому порядку розташовуються ліричні поезії (касиди, газелі, рубаї тощо) – за останніми літерами заримованих слів (редифами); кожен поет мусив мати бодай один диван. Цією формою зацікавився Й.-В. […]...
4. Заджал Заджал (араб. – мелодія, пісня, наспів) – строфічна арабська народна поезія, що складається із шести-дев’яти строф. Виникла в Іспанії в добу арабського володарювання як реакція спротиву канонам арабського віршування. За змістом то були любовні та панегіричні твори. Найвідоміший представник цього жанру Ібн Кузман (XII ст.) лишив диван, повністю заповнений З....
5. Макама Макама (араб. – зібрання)- жанр крутійської новели, поширений у літературах азійських народів (арабській, перській, єврейській), створювався у стилі сидж, поєднувався у цикли з єдиним розповідачем та єдиним героєм. Відоме “Зібрання макам” арабського письменника Ваді аз-Замана аль-Гамадані (X ст.), “Гамідове зібрання макам” персо-таджицького автора Гамададдіна Балхі (XII ст.) та ін. Цей жанр сприяв появі крутійського роману […]...
6. Хамса, або П’ятерниця Хамса, або П’ятерниця – в тюркомовних народів – великий за обсягом поетичний твір, що складається з п’яти великих поем за традиційними східними мотивами, написаних одним розміром. Приміром, X. Алішера Навої містить такі поеми: “Сум’яття праведних”, “Лейла і Меджнун”, “Фаргад і Ширін”, “Сім планет”, “Стіна Іскандера”. X., відома східному письменству від X ст., досягла свого розквіту […]...
7. Послання Послання – різновид епістоли, віршований твір, написаний як звернення до певної особи чи багатьох осіб. Цей жанр, започаткований в античну добу (приміром, “Послання до Пізонів” Горація, де мовиться про принципи художньої творчості), поширився у всіх європейських літературах, а відтак і в українській (“І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в […]...
8. Туюг Туюг – у поезії тюркомовних народів – подібний до рубаї вірш з омонімічними та каламбурними римами й редифом за схемою: ааба. В українській версифікації з’являється надзвичайно рідко: Я довго жив у яворів, а Аж поки й сам у яворів – а Мій корінь тягне воду відань, б Яку жене уяви рів. а (М. Мірошниченко)....
9. Романс Романс (ісп. romance, від лат, romance – по-романськи) – невеликий за обсягом вірш та музичний твір для сольного співу з інструментальним акомпанементом. Так називалися пісні народною мовою в Іспанії, на противагу пісням латиною, які пов’язувалися спочатку з боротьбою проти маврів. Пізніше вони поширились і в інших країнах, набувши відмінного змісту, ставши піснями про кохання (Англія, […]...
10. Хор Хор (грецьк. choros – співочий колектив, що виконує вокальні твори) – група осіб (танцюристів та співаків) – учасників святкування бога діоніса у Стародавній Греції, котрі виконували відповідні дифірамби. Згодом з’явився і трагічний X., ставши складником еллінського театру; складався з корифея (керівника) – обов’язкової дійової особи, котра сюжетно пов’язувалась з акторами, а також хоревтів – учасників […]...
11. Нарис Нарис – оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображено дійсні факти, події я конкретних людей. За обсягом наближається до невеличкого оповідання, новели, але позбавлений чіткої, завершеної фабули, обов’язкової для новели, притаманної оповіданню. Фабула в Н. подекуди намічена, має фрагментарний характер. Н. – це твір суспіль-но-політичної, побутової, історичної чи психологічної тематики. Серед основних різновидів Н. – Н. […]...
12. Дастан Дастан – У тюркомовних народів – оповідний вірш або поема про важливі суспільно-політичні події, подвиги героїв, пов’язані з ісламом, а також за мотивами “Тисячі й однієї ночі”, на сюжети, запозичені з поеми Нізамі “Лейлі і Меджнун” та ін. Відтак виникли твори “Ашуг-Гариб”, “Зохра і Тахір”, що співіснують поряд із “Кьор-Огли”, “Алпамиш” та іншими. епічними поемами. […]...
13. Повістка Повістка – невеликий епічний твір (повість, оповідання, оповідь, розповідь, переказ). Термін поширився у другій половині XIX ст. Ним називали окремі свої оповідання Ю. Федькович, М. Коцюбинський, А. Кримський, І. Франко та ін. А оповідання “Серце не навчити” Ю. Федькович називає повісточкою, запровадивши зменшену форму терміна....
14. Одинадцятискладник Одинадцятискладник – у силабічному віршуванні – віршовий рядок із одинадцяти складів. У європейській поезії розвинувся із античного ямбічного триметра. Італійський 0. мав обов’язкові наголоси на 10-му і 4-му (або 6-му) складах. Польський 0. з XVI ст. засвідчив обов’язкові наголоси на 10-му і 4-му складах і цезуру після 5-го, звідси поширився й на українську поезію: Йди […]...
15. Терцет Терцет (італ. terzetto, від лат. tertius – третій) – тривірш. Строфа Т. самостійна за умови, коли схема рим викінчена в її межах (ааа ббб і т. п.) або під час римування один віршовий рядок лишається без рими (ритурнель): Лежить солдат під лісом, на травах, на піску, а Над ним кує зозуля в зеленому ліску, а […]...
16. Дадаїзм Дадаїзм – авангардистська літературно-мистецька течія, виникла 1916, назву отримала завдяки румунському поетові Т. Тцарі, котрий віднайшов слово “дада” у словнику Ларруса, де воно мовою негритянського племені кру означало “хвіст священної корови”, а італійською – “дитячий дерев’яний коник” і водночас – “годувальниця”. Поставши при цюріхському “клубі Вольтера”, де групувалися німецькі письменники (Г. Баль, Р. Гюльзенбек, Г. […]...
17. Синестезія Синестезія (грецьк. synaesthesis – одночасне відчуття) – художній прийом, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій. Випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів. Найяскравіше С. проявилася у ліриці раннього П. Тичини – поета, схильного до “кольорового слуху” та “слухового кольору”, здатного сприймати, […]...
18. Мусамат Мусамат (араб., букв.: підвіска) – у середньовічній арабській, перській і таджицькій ліриці – вірші із шестирядковою строфою, що складаються із трьох бейтів, мають схему римування: ааааав сссссв dddddв. Перші зразки М. наявні у доробку поета IX ст. Менучехрі. Водночас це поняття використовується у значенні особливої форми версифікації на основі творів інших авторів, що будувалася таким […]...
19. Схема римування Схема римування – схема розташування рим у віршовій структурі, позначувана літерами української (або латинської) абетки. Поширені в силабо-тонічній системі такі різновиди С р.: суміжне, або парне (аа бб… ), перехресне (абаб), кільцеве, або оповите (абба), тернарне (аабввб), кватернарне (ааабвввб). Трапляються й інші С. р. залежно від строфічної будови (терцет, сонет, секстина, нона, децима, онегінська строфа […]...
20. Тріолет Тріолет (фр. triolet, від лат. trio – троє) – восьмивірш за схемою римування на дві рими: абааабаб. Причому перший рядок повторюється тричі: Сонце і день – не мені. Сни – моя втіха єдина. Та не щастить і вві сні. Сонце і день – не мені. О, хоч у снах чарівні Сняться юнацтва години… Сонце і […]...
21. Муназара Муназара (араб.: суперечка, диспут) – у літературах Близького й Середнього Сходу – давня віршова форма, побудована у вигляді суперечки між уявними опонентами, кожен з яких вихваляє свої чесноти. Один із найдавніших зразків цього жанру – поема “Асирійське дерево” – пам’ятка перської літератури III-IV ст. деякі поети (Асаді Тусі (XI ст.) – автор “Суперечки Ночі з […]...
22. Юрій Андрухович – На Різдво в Україні діються речі На Різдво в Україні діються речі Потаємні й вічні. Скажімо, місяць Виявляється зайвим, тому Святвечір Переходить не в ніч, над якою висять Херувими сонні, а в ніч – як море, По якій навряд чи спроможні трії Мандрівні царі, подолавши гори, Своєчасно встигнути до Марії. Це, однак, не значить, що все даремно, Всі прогнози, прикмети цілком […]...
23. Епод Епод (грецьк. epodos, від ері – безпосереднє слідування за чимось, додавання до чогось та ode – пісня) – приспів, власне, другий вірш ямбічного двовірша, складений із триметра та диметра; згодом – ліричний твір в античній версифікації, складений із двовіршів однієї метричної системи, в якому довгі віршові рядки чергувалися з короткими. Наприклад, “Еподи” Горація у модернізованому […]...
24. Єресь Єресь (від грецьк. aireais – особливе віровчення) – вчення, що вступають у протиріччя з панівним віровченням, не виходячи при цьому за межі релігійного світогляду; відступ від загальноприйнятих поглядів, правил, положень. В Україні виникають у XIV-XV ст. як наслідок пожвавлення культурних стосунків між південними слов’янами та Західною Європою. Вони впливали на розвиток української літератури, вносили нові […]...
25. Діатриба Діатриба (грецьк. diatribe – філософська бесіда, розмова) – жанр античної літератури, створений філософами-киніками (III ст. до не.), власне, невелика за обсягом проповідь на популярну морально-етичну тему, подеколи у формі дискусії з уявним опонентом. д. притаманна простота та жвавість викладу думок, яскрава образність, застосування риторичних прийомів. д. вживалася і в римській (Горацій, Ювенал та ін.), і […]...
26. Семенко Михайль – Вона Вона мене оболесила, вона мене занадсонила – Мені ж здавалось, що підійме мене до вершин! Ах, невже вона навіки серце моє розореолила! Ах, невже, невже тут мені кінець і загин! 21. X. 1916. Владивосток __________________________________ Маються на увазі елегійні, ліричні мотиви українського поета О. Олеся (1878-1944) і російського поета С. Надсона (1862-1887)...
27. Покотилася з неба Покотилася з неба та в прОсідь Наша юності пряна стежина І неначе прудка горошина, Лиш тонесенький слід полишИла. Покотилася з неба та в осінь. Поскакали рокИ як синички, Цвірінчали у гаї розмАїм, До весни вороття вже немає І так швидко мов сонце сідає, Все торкає, торкає обличчя. Галаслива зростає малеча. А на серце накочує хвиля […]...
28. Аруз Аруз – у тюркомовній, арабській та перській класичних літературах – система квантитативного віршування, базована на чергуванні довгих та коротких складів. Першим твором у тюркомовній поезії, написаним А., вважається поема Ю. Хас Хаджипа “Книга, що дарує щастя” (XI ст.). Хоч А. уже існував в арабській та перській ліриці, був систематизований віршознавцем із Басри Халілом-інб-Ахмадом аль-Фарагіді, який […]...
29. Ономастика, або Ономатологія Ономастика, або Ономатологія (грецьк. оnоmа – ім’я та logos – поняття, вчення) – наука про прізвища й імена. 0. у художніх творах почасти вживається як стилістичний засіб для глибшого розкриття їхнього ідейного змісту. Таке функціональне призначення мають, скажімо, прізвища багатьох персонажів у драмах І. Карпенка-Карого: Калитка (“Сто тисяч”), Пузир (“Хазяїн”)....
30. Модернізм Модернізм (фр. moderne – сучасний, найновіший) – загальна літературно-мистецьких тенденцій неміметичного гатунку на межі ХІХ-ХХ ст., що виникли як заперечення ілюзіоністсько-натуралістичної практики в художній царині, обгрунтованої філософією позитивізму Ця філософія обстоювала емпіричні, жорстко верифіковані дані єдиним джерелом достеменного знання при принциповому нехтуванні іншими, зокрема, ірраціональними джерелами та посталою на підвалинах цієї філософії “соціально-реалістичною критикою”, схильною […]...
31. Алонім Алонім (грецьк. alios – інший, опута – ім’я) – друге ім’я особи (Юрій Георгій; Юрій Клен, “Колись страшну потвору Переміг /Святий Георгій у яснім шоломі” ; Є. Маланюк, “Ось світлий Юрій над забитим гадом, /Над тим, що звалось “І Петербург”; географічного об’єкта (Г. Чупринка, “дід дніпро, дніпро-Славута/смертно зблід”); слова не з спорідненим, а з тотожним […]...
32. Гаплологія Гаплологія (грецьк. haploos – простий та logos – слово) – спрощення звукового складу слова внаслідок дисимілятивного випадання одного з двох сусідніх близьких за звучанням слів, як-от “трагікомедія” – “трагікокомедія”, “мінералогія” – “мінералологія”, “воєначальник” – “воєноначальник” та ін. Випадки Г. трапляються також у текстах художньої літератури, скажімо, слово “сагайдак” у поезії М. Бажана: “Ростуть роки. І […]...
33. Обрамлена повість, або Обрамлення Обрамлена повість, або Обрамлення – літературний жанр, якому властиве об’єднання за допомогою зв’язувальної рамки різнорідних сюжетів новелістичного, казкового чи байкового гатунку. Розважальна настанова вставних сюжетів сполучається із дидактичним завданням “рамкової” історії, сприяючи художній та логічній цілісності твору. О. п. зародилася в античну добу та в давніх літературах Сходу, зокрема у санскритській “Великій сповіді” Гунадхьї та […]...
34. Сирвента Сирвента (прованс. sirventes) – строфічна пісня в ліриці трубадурів XII-XV ст., у якій розроблялися громадські та політичні мотиви. Найвідоміший автор С. – Б. де Борн (близько 1140-1215). С поширилися в Іспанії під час марокканської агресії, ставши лірикою національного опору, зокрема у творчості трубадура М. Сартра. Найповніше розкрилися версифікаційні можливості С. під час альбігойських воєн на […]...
35. Філософська лірика Філософська лірика – поезія, спрямована на філософське осмислення світу, людини, є виявом філософських поглядів ліричного героя. Ф. л. і філософія мають спільний предмет осягнення – загальні закономірності життя, природи, розвитку суспільства. Проте наука базується на узагальненнях логічного порядку, а поезія – на асоціативних роздумах. Характерними особливостями Ф. л. є художня настанова на пізнання сутнісних проблем […]...
36. Бурлеск Бурлеск (італ. burlesque від bиrlа – жарт) – вид комічної, пародійної поезії та драматургії, генетично пов’язаний із народною сміховою культурою, акцентований на свідомій невідповідності між змістом і формою. Найраннішим прикладом Б. вважається “Батрахоміомахія” – сутичка жаб і мишей, пойменованих за аналогією до персонажів “Іліади” Гомера. Б. набув популярності у європейських літературах XVII-XVIII ст., особливо у […]...
37. Децима Децима (лат. decima – десята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI cm. В. Еспінеля) – десятирядкова строфа зі сталою схемою римування: аббааггддг. Перший чотиривірш мав зав’язку ліричної колізії, останній – її розв’язку. д. вживалася в іспанській поезії і як віршована форма глоси. Подеколи, передовсім у російській поезії (Г. державін, О. Радищев), терміном д. пойменовували […]...
38. Єдність часу, місця і дії Єдність часу, місця і дії – термін класицистичної драматургії, власне, закон “трьох єдностей”, який вимагав від драматурга дотримання таких принципів: розгортання подій у п’єсах має відбуватися впродовж нетривалого часу – не більше однієї доби (єдність часу), зосереджуватися в одному місці (єдність місця), охоплювати єдиний драматичний конфлікт (єдність дії). Суворі вимоги Є. ч.,м. і д. були […]...
39. Канцона Канцона (італ. canzone – пісня) – одна з форм середньовічної, лірики трубадурів Провансу: пісня про лицарську любов, пов’язана з культом дами. Вишукана будова К. була строго строфічною, позначалася незрідка наскрізним римуванням, але схема римування була у кожної К. своя, оригінальна. Остання строфа – торнада – виглядала коротшою, присвячувалася дамі серця. Із Провансу К. поширилась у […]...
40. Атрибуція Атрибуція (лат. attributio – визначення, приписування) – одна з проблем текстології, що полягає в установленні авторської приналежності художнього твору, виданого анонімно чи підписаного псевдонімом, а також на випадок містифікації. Водночас А. покликана з’ясувати достовірність (автентичність) цього твору, його автора, місце й час його написання, аргументовано спростувати сумніви щодо авторства, які спорадично виникають довкола імен, скажімо, […]...