Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Синестезія
Синестезія
Синестезія (грецьк. synaesthesis – одночасне відчуття) – художній прийом, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій. Випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів. Найяскравіше С. проявилася у ліриці раннього П. Тичини – поета, схильного до “кольорового слуху” та “слухового кольору”, здатного сприймати, скажімо, квінту як жовту густу барву тощо. Синтетичне взаємозумовлення цих чинників приводило до витворення одночасної “мальовничої музичності” як чільної ознаки “кларнетизму”: “За частоколом – / Зелений гімн”; “Мов золото-поколото, / Горить-тремтить ріка, / Як музика” і т. п.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Тичини Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Тичини, унікально виражена за допомогою багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора й епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо. Термін, запропонований Ю. Лавріненком та В. Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П. Тичини й походить від назви його збірки […]...
- Симетрія Симетрія (грецьк. symmetria – гармонія, розмірність) – розміщення частини художнього твору за принципом віддзеркалення. Прикладом С. може бути олександрійський вірш – дванадцятискладник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на шостому та дванадцятому складах. Симетричним вважається суміжне римування, кільце тощо. Вживається С і в складних композиційних формах, як стихолітія. Цікаві зразки С. спостерігаються і серед фігурних віршів, […]...
- Кларнетизм Кларнетизм – термін, запропонований Ю. Лавріненком та В. Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П. Тичини і, походить від назви його збірки “Сонячні кларнети” (1918). К. вказує на “активно ренесансну одушевленість життя” (Ю. Лавріненко), перейняту енергійними світлоритмами, сконцентровану у стрижневій філософській “ідеї всеєдності”, витворюючи поетичний всесвіт достеменної “гармонії сфер” на рівні космогонічних концепцій […]...
- Редиф Редиф (араб. – букв.: “той, хто сидить за вершником”) – повторювання слова або кількох слів наприкінці кожного рядка в тюркомовній, арабській класичній та сучасній східній поезії, поширене, скажімо, в газелі. Застосований у першому бейті, Р. без будь-яких змін має перейти весь вірш, як в одному з творів Гафіза, перекладеному В. Мисиком: Днів, що з друзями […]...
- Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
- Атрибуція Атрибуція (лат. attributio – визначення, приписування) – одна з проблем текстології, що полягає в установленні авторської приналежності художнього твору, виданого анонімно чи підписаного псевдонімом, а також на випадок містифікації. Водночас А. покликана з’ясувати достовірність (автентичність) цього твору, його автора, місце й час його написання, аргументовано спростувати сумніви щодо авторства, які спорадично виникають довкола імен, скажімо, […]...
- Леся Українка – Утопія в белетристиці Заголовок цеї розвідки, боюся, одразу може настроїти дуже скептично не одного з моїх читачів: “Утопія, та ще й белетристична! Чи воно ж тепер пора гаяти час на утопії, коли життя владно вимагає будування позитивних, не утопічних ідеалів, та не так ідеалів, як реальних форм їх здійснення?” Провидячи це, я гадаю, що краще одразу вмовитися про […]...
- Поліметрія Поліметрія (грецьк. polymetros – численний) – застосування кількох віршових розмірів в одному і тому ж поетичному творі (переважно в поемах, романах, віршах тощо). У поемі І. Франка “Похорон” спостерігається і п’ятистопний ямб, і двостопний дактиль, і чотиристопний дактиль, і навіть восьмистопний хорей. У XX ст. в українській поезії досить часто поліметричний вірш використовується у творах […]...
- Леся Українка – Коли дивлюсь глибоко в любі очі I Коли дивлюсь глибоко в любі очі, В душі цвітуть якісь квітки урочі, В душі квітки і зорі золотії, А на устах слова, але не тії, Усе не ті, що мріються мені, Коли вночі лежу я у півсні. Либонь, тих слів немає в жодній мові, Та цілий світ живе у кожнім слова, І плачу я […]...
- Взаємодія Взаємодія – взаємозв’язок, взаємозалежність елементів будь-якої системи, в процесі яких вони змінюються. Характер, спрямованість і наслідки такої взаємозалежності індивідуальні. дія – це вияв діяльності активного суб’єкта. В. – зіткнення діяльності двох або більше чинників, має процесуальний характер, але не завжди приводить до взаємовпливу. Термін “В.” стосується зв’язку всіх об’єктів, а термін “взаємовплив” слід застосовувати до […]...
- Історико-функціональне вивчення літератури Історико-функціональне вивчення літератури – розділ літературознавства, в якому вивчається функціонування художньої літератури у свідомості читачів, динаміка сприйняття художніх текстів, біографій письменників, перебіг художніх тенденцій. Найчастіше тут мовиться про сукупність критичної рецепції, зафіксованої у рецензіях, статтях, наукових студіях та інших документах, сприйняття певних творів у межах відповідної доби, позначених естетичними цінностями, рівнем культури їхніх авторів та […]...
- Диван Диван (перс. – запис, книга) – у класичних літературах Близького та далекого Сходу – поетична збірка одного автора чи збірник кількох авторів, де в межах певних жанрів в абетковому порядку розташовуються ліричні поезії (касиди, газелі, рубаї тощо) – за останніми літерами заримованих слів (редифами); кожен поет мусив мати бодай один диван. Цією формою зацікавився Й.-В. […]...
- Дмитро Загул – “Хочеться ніжний подих вітру… “ Хочеться ніжний подих вітру На тонкострунну схопити арфу, Хочеться взяти на палітру Ніким ще не відану барву. Хочеться серцем розбагнути Країн незримих всі таємниці, Чулою душею хочеться почути Нечутний спів німої криці. ІЗ ЗБІРКИ “НА ГРАНІ”...
- Табу Табу (полінез. “many”) – заборонене слово на підставі релігійних, моральних, політичних та ін. чинників. З погляду теорії психоаналізу – витіснені у підсвідомість людські інстинкти, які призводять до неврозів. Т. має давню, від архаїчних часів, традицію, коли певний тотем задля запобігання можливої кари з його боку не називався своїм іменем, скажімо, ведмідь. Цей же принцип спостерігається […]...
- Макаронічний вірш Макаронічний вірш (лат. роеsіа maccheronica, від maccheroni – макарони) – віршовий твір комічного гатунку, перенасичений чужомовними словами (варваризмами), вжитими за нормативами рідної мови автора, а також словесними покручами (“язичіє”, “суржик” тощо). Започаткований в Італії (XV ст.) з пародіювання латині. деякі фрагменти М. в., в основу яких покладена макаронічна мова (“говорили все на “ус”), де висміювалася […]...
- Леся Українка – Сфінкс Колись давно, під сонцем полудневим, Серед мовчазної розлогої пустині І розпачливо-мертвого простору В душі раба, що зріс в тяжкій неволі, Вродилась мрія і запанувала Над ним, своїм творцем, потужно й міцно, Міцніш від влади сильних фараонів. І наказала мрія взяти камінь З гарячих скель лівійської пустині І з нього витесать дивну подобу На вічну загадку […]...
- Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню […]...
- Компонент Компонент (лат. componens – той, що складає) – складова частина цілісного художнього твору, синонім елемента. К. як спільнокореневе слово з композицією, співвідносний з нею. Тому будь-який елемент твору, який виконує відповідну композиційну функцію, є його К. – складові елементи сюжету, засоби характеротворення (монологи, діалоги, портрет, пейзаж, інтер’єр), вставні епізоди, арогог, епілог тощо. Відповідно до принципів […]...
- Антропоніміка Антропоніміка (грецьк. dnthropos – людина та опута – ім’я) – розділ ономастики (галузь мовознавства, покликана вивчати назви родів, племен, націй, географічні назви та ін.), в якому досліджуються власні імена, прізвища, псевдоніми тощо як письменників, так і персонажів у художніх творах, розкривається їхній ідейний зміст (подеколи – символічне значення), як Калитка в драмі І. Карпенка-Карого “Сто […]...
- Рефрен Рефрен (фр. refrain), або Приспів – повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах. Подеколи набуває жанрових ознак, як-от в “Елегії з рефреном” В. Підпалого: А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Трава забуяє вгору; А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Научать літати листя; А втім, мені легко-легко, […]...
- Семенко Михайль – Мій спектр Мій спектр має зелену сіру жовту фарби Я проходив трьома вулицями Увечері знайду коли рух одумається Свої всі скарби. Годі скулиться і лежать зневірено – Треба вийти у шумний сад. Хто винен що мене тягне назад І все так вправно перевірено!...
- Манера Манера (фр. тапіеге – вправність рук ) – особлива прикмета творчості митця – письменника, маляра, музики, яка грунтується на його звичці, особливостях внутрішнього світу. Ряд вчених твердить, що М. збігається з індивідуальним стилем. Існує погляд, згідно з яким М. – поняття вужче від стилю і виражає чисто зовнішню своєрідність зображально-виражальних засобів митця. М. йде від […]...
- Оповідання – визначення Оповідання – невеликий прозовий твір, сюжет якого грунтується на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажу. Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь(деталь побуту, психологічна деталь та ін.). Оповідання дуже близьке […]...
- Фігурні (курйозні) вірші Барокова поезія другої половини XVII століття стимулювалася засвоєнням теоретико-літературних знань і розвивалася у найтіснішому контакті з викладанням поезії в школі. На той час писання поезії не було таїнством. Для епохи бароко створення віршів є обов’язком. У школах викладалася теорія поезії – поетика. Велика увага приділялася концептуальній насиченості, парадоксальності вірша. Характерною ознакою барокової поезії, на думку […]...
- Драматична поема Драматична поема – невеликий за обсягом віршований твір, в якому поєднуються жанрові форми драми та ліро-епічної поеми. В основу д. п. закладається внутрішній динамічний сюжет – власне, конфлікт світоглядних та моральних принципів при відсутності панорамного тла зовнішніх подій, перевазі ліричних чинників над епічними та драматичними. У світовій літературі д. п. відома з творів Й.-В. Гете […]...
- Катахреза Катахреза (грецьк. katdchresis – зловживання) – різновид гіперболічної метафори, в якій сполучаються слова, логічно між собою не узгоджені (“червоне чорнило”, “пекучий лід” тощо). Частіше подібні тропи називають оксиморонами, оскільки вони створюються завдяки незвичайному використанню епітетів (назва збірки В. Стуса “Веселий цвинтар” тощо). Подеколи К. вживається і в ширшому розумінні – як сполучення несумісних понять: “Я […]...
- Оповідання Оповідання – невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа. Невеликі розміри О. вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.). 0. дуже […]...
- Філософська лірика Філософська лірика – поезія, спрямована на філософське осмислення світу, людини, є виявом філософських поглядів ліричного героя. Ф. л. і філософія мають спільний предмет осягнення – загальні закономірності життя, природи, розвитку суспільства. Проте наука базується на узагальненнях логічного порядку, а поезія – на асоціативних роздумах. Характерними особливостями Ф. л. є художня настанова на пізнання сутнісних проблем […]...
- Любомир Винник – В тобі найяскравіші барви світу “Яка різниця життя гірке чи солодке, Якщо з тобою воно смачне Роман Павлишинець В тобі найяскравіші барви світу. Вся ніжність дотиків захована в тобі, Романтика ночей п’янкого літа. Очі зелені? Сірі? Карі? Голубі? Та байдуже до кольору очей, До твого зросту. Кольору волосся. У тобі стільки дивних ще речей, Мов ти на цій планеті тільки […]...
- Ономастика, або Ономатологія Ономастика, або Ономатологія (грецьк. оnоmа – ім’я та logos – поняття, вчення) – наука про прізвища й імена. 0. у художніх творах почасти вживається як стилістичний засіб для глибшого розкриття їхнього ідейного змісту. Таке функціональне призначення мають, скажімо, прізвища багатьох персонажів у драмах І. Карпенка-Карого: Калитка (“Сто тисяч”), Пузир (“Хазяїн”)....
- В перекладі Марти Тарнавської Евгения димер Старость (Бессмертных нет в подлунном мире… ) Нема безсмертних в цьому світі, Нема і вічно молодих. Руйнує старість непривітна Останні юності сліди. Ось зморщок витиснула пряжу Густу на шкірі, мов клеймо, І прикру правду в вічі кажуть Мені дзеркала і трюмо. Паломниця вже на путі є, До мене йде, не поспіша. Кажу їй: […]...
- Кореляція Кореляція (лат. со – префікс, що означає об’єднання, сумісність, і relatio – відношення) – співвіднесення процесів творення, виникнення та сприймання художнього твору. К. – процес багатогранний і поліфазний, виступає одним із механізмів оцінки художнього твору, інтерпретації його сутності і своєрідності. Корелятивність творення і сприймання виявляється в тому, що письменник певним чином орієнтується на реального чи […]...
- Калинець Ігор – довший час Довший час Я не показувався їй на вічі Захований за віями Як за густим частоколом Всі десять її пісеньок Навчився не мавши слуху Коли вона тулила крило До грудей Я хотів бути крилом Одного вечора Навіть зазирнув у шпарку Як вона роздягалася...
- Лірика Лірика (грецьк. lyrikos – лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри – струнного музичного щипкового інструмента) – один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У Л. першорядне значення надається виражальним засобам, які формують особливу […]...
- Гаплологія Гаплологія (грецьк. haploos – простий та logos – слово) – спрощення звукового складу слова внаслідок дисимілятивного випадання одного з двох сусідніх близьких за звучанням слів, як-от “трагікомедія” – “трагікокомедія”, “мінералогія” – “мінералологія”, “воєначальник” – “воєноначальник” та ін. Випадки Г. трапляються також у текстах художньої літератури, скажімо, слово “сагайдак” у поезії М. Бажана: “Ростуть роки. І […]...
- Життя літературне Життя літературне – сукупність суспільних явищ, що зумовлюють певну літературну епоху. Ж. л. охоплює всі суспільні Інституції літературної епохи, котрі є підгрунтям творчої діяльності й спілкування письменників, критиків, видавців, читачів. Ж. л. визначає рівень літературної культури епохи, панівні в даному середовищі смаки, уподобання, вартості, суспільне становище письменника, підтримку його з боку суспільних організацій, приватних осіб […]...
- Аперцепція Аперцепція (лат. ad – до, percipere – сприймати) – у психології – уважне, зосереджене сприймання зовнішнього щодо людини світу на основі попереднього досвіду, на противагу перцепції як несвідомому, автоматичному сприйманню. Розмежування термінів “А.” і перцепція привертає увагу літературознавців до увиразнення відмінностей між сприйманням художнього твору підлітками і дорослими читачами, неосвіченими і філологічно вишколеними читачами з […]...
- Маньєризм Маньєризм (італ. manierismo, від mаnіеrа – прийом, манера) – стиль європейського мистецтва XVI-XVII ст., якому притаманні гострі зображально-виражальні дисонанси, ускладненість композицій, деформація пропорцій тощо, породжені кризою Відродження з його тяжінням до універсальності, досконалої завершеності світоглядних систем та художніх форм, перебільшеного антропоцентризму та раціоналізму. Натомість завдяки потужним віянням Реформації поширювалась ідея фатуму, панування ірраціональних стихій, зумовлюючи […]...
- Жарт Жарт – 1). Вислів, витівка, дотеп, комічна дія тощо, які викликають сміх і служать для розваги. Експресії словесного жарту нерідко сприяють римоване мовлення, діалог, каламбур, алогізми тощо: – Ти що привіз? – Лій. – Трохи постій. – А ти що? – Мед. – Ставай наперед. – А ти що привіз? – Горілку! – Берись за […]...
- Мадх Мадх (араб. – славлення) – панегірик, поширений в арабській доісламській ліриці. Спочатку М. призначався для прославлення чеснот певного героя чи роду, а з VI ст. адресувався можновладцям, як, приміром, аль-Мусакай аль-Абді, котрий звеличував Амира ібн-Гінда. Невдовзі М. поширився і в тюркомовних літературах, ставши обов’язковим складником славослівної касиди, як, скажімо, “Полишила мене Суад… ” арабського поета […]...
Аналіз усмішки остапа вишні.