Надя Ковалюк – Скільки крику буває у тиші



Скільки крику буває у тиші,
Скільки слів і думок у мовчанні,
Коли знаєш ні більше, ні менше,
А кінцівку в своєму романі…

Ця любов зігрівала нам пальці,
І тому не шкодую й не каюсь:
Серед сотень відомих вакансій
В цім житті ти для мене – коханець.

Перемелиться все, перетреться,
Ця любов була взята на пробу,
І в твоєму великому серці
Хтось накреслить маршрути додому.

І підеш ти, закутавшись в осінь,
Проклинаючи власне безсилля,
Бо вона повернутися просить,
Хоч колись розлучитись просила.

І

від слів: “Ти забудь ту повію!”
Ти відчуєш, як тріскають жили.
Та змирись, бо інакше не вміє
Воювати за щастя дружина.

І не думай, що станеться з нами,
Хоч не раз ще ночами завиєм.
Та хто зна? Може й легше нам стане,
Що не кинуто зашморг на шию.

В королівстві життєвих реалій,
В переходах вокзалів і станцій –
Ми не перші і ми не останні
Зіштовхнулись зі словом “коханці”.

І скрипітимуть дні під ногами,
Перемелиться все, перетреться…
Хто любив – той носитиме шрами
У своєму великому серці…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Коли написан вирш молюсь и вирю.
Ви зараз читаєте: Надя Ковалюк – Скільки крику буває у тиші