Надя Ковалюк – Прощавай… Не на мить… а на ціле життя

Прощавай… Не на мить… а на ціле життя.
Застигають секунди на кінчиках пальців,
І під рясою ночі, як серцебиття –
Розминаються потяги наших двох станцій.

І остання сльоза, як останній листок
Опадає… і в серце тече мимоволі.
Не зашкодить сьогодні і рому ковток,
Бо тепер не змінити вже розкладу долі.

Скоро зайвими стануть всі вІрші й слова,
Голка часу зашиє роз”ятрені рани,
Все, що сказано бУло – розділить на два,
І на вічність одну ми мудрішими станем.

І нічого не зміниться, тільки колись
У нічній тишині щось заниє між ребер –
То болить так душа, що здіймалася ввись,
І ніколи крильми не торкнулась до неба.

Хтось дорогу до зір прокладе замість нас,
І немає у цім ні причин, ані винних.
Скаженіло прокручує стрілками час,
А ми ловимо миті… секунди… хвилини…

І стукоче мій потяг по кОлії днів,
І тісняться роки в причіпному вагоні.
Не існує на світі ні вІршів, ні слів,
Щоб відчув ти, як порожньо в серці сьогодні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір мініатюра про мову рідну.
Ви зараз читаєте: Надя Ковалюк – Прощавай… Не на мить… а на ціле життя
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.