Павло Мовчан – “Голка-латалка шкіру латає… “

Related posts:

1. Павло Мовчан – Традиційне Мов птичий заплідок – жовток утягую у себе. І дух, і сміх, і рух, і крок, І біль твій – в цямри ребер. Краду з очей я світла мить – зашпилюю, мов голку, У своє серце – хай дзвенить, гуляє хай осколком. І непритомна моя плоть, і стислось “я” у крапку Так, наче сотворили її […]...
2. Павло Мовчан – “Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина… “ Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина, І голка води, і тепла горошина. Оце нам на наше обшир’я зрожевлені яблука сміху, І слово, дароване всім на утіху. Джмелі нам куйовдять волосся, Ядуху роздмухують, небо дірявлять, як пемзу, Бо солоддю зірок воно узялося – Крило мерехтить гостролезо. В зеленому гудинні бродимо ми, мов комахи, […]...
3. Павло Мовчан – На латці – латка (З циклу “Відлуння війни”) І випив простір голос твій – Тепер шукай себе самого: Хоч видихайсь, хоч занімій, Одна надія лиш – на кого? Подесьбіч – муром житній лан, Ошую – золота пшениця. Попереду – росте бур’ян, Позаду – грона криці… Невже з тобою це було? А ти – чи був собою? Промита пам’ять, наче […]...
4. Павло Мовчан – “Я сам собі тісний… “ Я сам собі тісний. Словам моїм так тісно, Як сонцю в зворохоблених очах. Як в тріщину на древнім обеліску Мурашки заповзають, Так в мене Входять зорі Через очі сірі. Не можу розмістить В собі все до ладу. Не можу розмістить В собі себе самого: Уперто-довго Своє мізерне “я” Протиснуть в рамці днів своїх не можу. […]...
5. Павло Мовчан – дві росяні краплі Лопушана долоня виважує чисту краплину, Успадковану з ночі – цей скарб над скарби; Як і ти, я стою нищуном коло тину І стискаю у жмені таку ж крапелину, А над нами кружляють хапкі голуби… – Мамо, нащо ота жалива кругом хати, Дерев’яні шеренги, бундючний бур’ян? – Не надбав я нічого, а стільки вже втратив, І […]...
6. Павло Мовчан – Вічна основа (З циклу “Вишивки”) Ти вишита була на полотні… Коли ж угору руки підіймала, Тріщала заполоч – махала ти мені, А я був тінню – рухавсь по стіні, Поволі наближався до провалля… Та застережливий, розпачливий твій рух Рвав полотно – утворювалась дірка, Тріщав і зір, і розповзався слух, І рвалася стіна, немов ганчірка… І ніби інший […]...
7. Павло Мовчан – “Посланче осені, день многодарний… “ Посланче осені, день многодарний, З просині дивишся поглядом карим: В річці глибокій світиться свічка, В нурти відкривши браму відвічну. Там у глибинах нижу кілечка – Голка вогненна у безконеччя; Там ледве й видко золота злитки… Стиснувши міцно голосу нитку, Глибше пронурюй скло захололе, Входь і пронизуй коло за колом. Ввійдеш в початки, в крапку джерельну, […]...
8. Павло Мовчан – Вуста Ці випиті вуста, – мовчанням, а чи люттю? – Засохли, наче знак про повінь, на лиці, Приховують в собі провістя на майбутнє, Щоб виректи її, як радість бубонці. Ці спалені вуста жагою чи печаллю, Надмухавши на стіл кіптюги, сажі шар, Шепочуть дивне щось мовчальними ночами, Не розібрати що, бо палить мене жар. То змовницьки мовчать, […]...
9. Павло Мовчан – Під новорічну ніч (спогад) Сіллю снігів осіда каламуть піднебесна, Зменшилась в зрості постать самотня в степу. Ворон крилом прагне білість снігів перекреслить, Чорно маха – обтина за стропою стропу… Слуху торкається чистий дзвінок кришталевий: Звідки ці звуки течуть, як вода з джерела? Хто це попереду в тебе іде, і блиском сталевим Простір розсовує, і порошить тінь від крила? В […]...
10. Павло Мовчан – “Вечірня мідь води лункої… “ Вечірня мідь води лункої Повітря плющила тверде, І хвилями мінився колір – На золоте і молоде. І чайка з кратера блакиті Випурхувала камінцем, Повітря тріскалось щомиті І шилось на руці рубцем. Скотились крапельки пташині, Неначе краплі дощові Із роговиці… Світ відлинув, І день сховавсь у рукаві. Слух загострився, наче голка, І раптом тишу проколов, І, […]...
11. Павло Мовчан – Осіння пам’ять Запорошене око сльоза омиває, Схолонають ліси, і листочок листка доганяє, І повзуча трава завмирає, наїживши спину, Щоб ухутрити плечі тобі соболино. Ніби іскра – папір – порошина пекуча Пропалила весь світ – чорна дірка зія, Отвір ширша – для ширших сполучень Продувається пам’ять твоя… Та у звивині мізку – тернина – Гострий спогад, урослий цвяшок: […]...
12. Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини Я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, І приском мерехтять червоні крапелини – Твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо витнув на роду похмурий карбівничий Цю рану – і ввіклав у неї три персти… Щоб пережити біль, і не зігнуть обличчя, І в тріщинах дзеркал не бачить чорноти, Я видихав […]...
13. Павло Мовчан – За мотивами казки В продухвині вікна, ув ополонці зору Синіє глибина фарбованого моря, І чайок пелюстки, біліючи, не тонуть, Дрібненької луски у мене жмені повні: Долоні розтулив – всеможна щезла щука, Нічого не зловив, хоч срібла повні руки… Стоїть холодна піч, облуплена до глини, Та в ополонках віч виблискують рибини… Втішаючи мене – дурненького Омелька – В долонях […]...
14. Павло Мовчан – Вікова основа І криком визначив повітряну стіну, І на відлуння власне озирнувся, І все збагнув про самоту на світі: Ти дав мені цю далеч голосну, Щоб зміг в землі я згодом заніміти. Але я жив… і губ не розмикав… І до твого не підступав престолу… Та й ти мене у храм не закликав, Не дорікав байдужістю ніколи… […]...
15. Павло Мовчан – Грамота За мене й окрім мене, В мені та поза мною Хтось рішення приймав, відверто нотував То тінню по стіні, то по мені стіною, То розчином вапна, то фарбою густою, – Новіла на губах обручка золота… Досвідчений мій зір ошуканий був знову Зеленкою листків, яскравістю вапна: На пам’ять вивчив я усю світлобудову, Та фарба відкривалась у […]...
16. Павло Мовчан – “Синиця в волоссі… “ Синиця в волоссі… А де ж їй гніздитись, скажи? Мороз перепалює ліс на вугілля, Повітря клинцюють лискучі сталеві ножі, Та прорізи враз засипаються сіллю. Скажи мені, друже, а де ж мені жить, У серці чиєму питати притулку? Вже обруч стискальний сталево дзвенить, Аж тіло, мов крига, потріскує лунко. Гадав, що приб’юся листком до стовпа А […]...
17. Павло Мовчан – “Соловейку маленький… “ (З циклу “Золоті ключі”) – Соловейку маленький, Чом твій голос тоненький? – А тому, що ніч така, Як безодня – глибока. Та мій голос без жалю, Я співаю, не квилю… – Соловейку, соловій, Ніби голка, голос твій, Протягнув крізь груди нить, Але серце не болить… – Серце, серденько моє, Ткнуте голки гострієм, Чом ти каменем […]...
18. Павло Мовчан – Чорний вітер Облущивсь простір, і повітря зжовкло, Щілясті шелестять очерети, Замість води снує в струмочку голка – На той бік літа нам не перейти… І кінь сумний при березі похнюпивсь, Важких очей уже не підведе, І бережина зеленіє скупо, Де кружеляє колесо руде… І вікна, ніби вибиті із рами, І двері зняті – протяги такі, Що аж […]...
19. Павло Мовчан – Сорочка Розповзається сніг і сорочка торочиться знизу, І розмокла рука семипало стискає клубок, Голка в губи вп’ялась – хутко нитку пронизуй, Щоб востаннє зробить металевий ковток… Пришпили отой сніг, зламай ним нетяму І не дихай, щоб простір не збігся в рубець, На сорочці твоїй червоніє пропалена пляма, І запліднено кров’ю голчаний вершець. Непритомні вуста випускають краплину, […]...
20. Павло Мовчан – Втеча Бралось за північ. Вулиця спала. Листя, розтерте на порох, куріло. Світло в вітрині хололо, мов смалець, Глянув – наозирці шибка летіла. Разом зі свистом голос знайомий: – Втечею долю не ошукати!.. Стане сліпим шлях твій додому, Душу ж розшарпає ніч сучкувата… – Шибкою зранена сутінь рожева Ніби хотіла втечу засвідчить. Гостро кололися білі дерева Віттям, […]...
21. Павло Мовчан – “Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір… “ Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір, Намостили гаті з м’яти до тебе у двір, Вийди тишею із хати, забілій, мов сніг, Твоя доля непочата стала на поріг. Семигірна, семизірна, на семи вітрах Прилетіла сном вечірнім, сіла, наче птах, А під нею забриніла золота струна: Сім тривог і сім печалей, та любов одна. Вибирай собі дорогу, […]...
22. Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері… “ Відкривши тихенько повітряні двері І звузивши очі, я в світло вступив: Літали ромашки легкі, білопері, Сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним – зелене; Сприймаючи світло, мій зір віддавав І смуток високий, і радість священну Так, ніби із мене ще хтось виглядав… Він світла боявся завжди, а сьогодні, Примруживши очі, так пильно […]...
23. Павло Мовчан – Кілька здряпин на дні казана Ти поряд ніби Бог, і ніби Бог – далеко… Покинутий давно, та не забутий, ні… Вертаємось з життя, немов прочани з Мекки: Знесилені тіла та душі преясні… Стончились, мов папір, і вижовкли обличчя, І погляди взялись коростами іржі. По обрію йдемо в лахманаччі велично – Тут відчахнеться тінь від тіла на межі. Ми бачимо себе […]...
24. Павло Мовчан – Уривки з поеми про Т. Г. Шевченка 1. Висять налицини й забрала В моїй робітні на стіні, І ходить холод шестипалий Угору й вниз по крутизні. Всещедрий Боже! Як обмислив Своєю ласкою мене: Стають ще більше прямовисні Ці куті сходи з кожним днем… Тече з долоні віск гарячий, І кособоко свічка спить. Душе моя, ти знову плачеш, День проминув – ану ж […]...
25. Павло Мовчан – Ягода Суничино терпка, жарка і недозріла, Тверда моя рука Торкнулась твого тіла І зранила – прости… Як тепер кров замовить? Невже ж занапастив Душі святу основу?.. Недосконалий я: зісподу росте вовна. Я серце пощербив давно. І плоть моя щертовна. Привласнюю, беру, владую, розкошую… Та своїх зморщок не зітру і честі не сплямую. Вже знати й на […]...
26. Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє… “ Я лугом йду – назустріч вітер віє, Вбирає тіло всю його широкість, І грудка серця, звітрившись, маліє І тяжчає у грудях з кожним кроком. І все, що увійшло було у мене, Все вивіялось подувом скаженим… Найперша ти розкрила вітру руки, Так ніби вік жила в мені з принуки, І радісно відлинула в далінь, Штовхаючи попереду […]...
27. Павло Мовчан – “У передвіщеннях мені… “ У передвіщеннях мені Являлись образи сумні: То наче скачу на коні І нагло падаю додолу – Одна нога ще в стремені, А голова скородить поле. У перевернутих очах Відбилось небо й сизий птах, І кров, що тліла на шаблях, У очі капала поволі… А то немовби на волах Везуть мене, куриться шлях… Засипаний від стіп […]...
28. Павло Мовчан – Стара газета 1. Цей газетний портрет не страшний, а смішний: Можна плюнуть на нього і стиснути в жменю. Взяв тирана за горло – щосили здушив – Вирвавсь зойк із грудей – та у мене, у мене… Мов розшилася рана – жар серце пропік, На долоні моїй відпечатавсь відбиток, І дивився крізь пальці страшний чоловік, Крізь забуті літа, […]...
29. Павло Мовчан – Оселя І оком не зглянути – поле та поле далеке, І пада з крила на крило споловілий лелека: Хитнеться земля то ліворуч, то піде праворучма вгору, Під шаром повітря пульсує прожилка прозора. – Хвала усевладній сподіваній волі, Що день заопуклює на видноколі! – І котить поволі за хвилею хвилю гарячу, Пісок нагортає на шлях, бо слідів […]...
30. Ліля Колісник – дощ впивався в шкіру голками Дощ впивався в шкіру голками, Ти промокла під небом Лондона. І душа стала зовсім мокрою, І душа стала геть оголена. Під покровом ночі, розхристана – Шукала себе – не знаходила. Думки тет-а-тетом виснули: Дорогою ціною свобода… Коли падаєш на коліна, А біль б’є градом у скроні Треба знати, що хтось в тебе вірить, Треба мати […]...
31. Павло Мовчан – “Звільни від гніву серце, не гнівись… “ Звільни від гніву серце, не гнівись, Пам’ятозлоб’я викресли з сторінки. Веселими очима подивись, Як шибку коле вечорова зірка. Що прикрощі гризотливі – пусте… А чого варті радощі минущі? Поглянь, крізь шибку лезо золоте Пронозиться, аби твій час розлущить. Що там дозріло, зав’язавшись в плід? Калини бубка? Ягода тернова? Чи й тільки був облудний пустоцвіт, Що […]...
32. Іван Андрусяк – Одинадцятилітній закоханий Клякса плакса Чого плачеш Моя мила поїхала далеко І вже ніколи її не побачу А скільки тобі років Одинадцять Фе такий великий і плачеш Ні я ніколи не плачу Навіть коли розіб’ю коліно Але сьогодні Мене дуже болить серце В такому віці серце Так пане справді серце Я завеликий щоб плакати Але замалий щоб кохати […]...
33. Павло Мовчан – Снігопад Снігу, снігу По саме серце, По самий віддих. Го-го-го-го… Білі гнуздечки – На чорні очі, Тихі копита – По губах. В полотняній сорочці, З полотняним волоссям Пролітають чорти І щезають, як жах. З білих копит – Срібні піідкови. З губ овальних – Лушпиння іскор. Біля лівої скроні Яблукові коні Тупотять, тупотять… Хто це диха Мені […]...
34. Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, Хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – Глухе повітря, а земля німа… Коріння пахощів іще не перетліло, У пам’яті ворушаться стежки… Та стіни снігу облупились біло, І черепичні падають листки… Вогню вітрильник переплив всі ночі, І, мов на сонці, – в пам’яті […]...
35. Павло Мовчан – Рафаель. Мадонна Конестабіле (З циклу “Музейні експонати”) Художнику Володимиру Пасивенку В мушлі лона твого зав’язалась перлина, Ой не зрань її світлом, що гостро тече, І, губами стискаючи світлу жарину, Легше дихай, бо сизь у нутро затече. – Аве, жінко гріха! Споневажена небом, Ти освячена тільки життям у житті. Через лійки очей, що обернені в себе, Соломини летять золотим […]...
36. Павло Мовчан – “Болію днем, і жовтим листям… “ Болію днем, і жовтим листям, І стиглим окликом лелек, І променем стерильно чистим. Розмірено, з лицем байдужим Іде орач на переліг. І розпачно регочуть ружі, Спинивши в осені свій біг. І все збігається до кола, Сегмент дозрілля все змика; Обциркулювавши жовтнем поле, У центрі спиниться рука. Все зовні стале, все незмінне: Рідкі штахети вздовж доріг, […]...
37. Павло Мовчан – Пісня Ой пошила ненька Мені кошуленьку, Як біль, білу, як біль, білу, Як папір, тоненьку. Смужечка черлена На грудях у мене Палахкоче, палахкоче, Мов листок на клені. Чобіточки шиті, Наче з воску литі… Вдарю, вдарю закаблуком – Чути у півсвіту. Не журися, мати, Буду танцювати, Аби смутку, аби смутку Серцю не завдати. Вберуть мене, ненько, В […]...
38. Павло Мовчан – Непорушність Не крона на мені, волосяниця, І страшно із корінням розлучиться. Було смикнувсь, але спинився вчасно, Бо рвався простір і тріщали прясла. Повз мене йшли дерева кочівничі, Знебарвлені в буденному величчі, І кидали зневажливо в мій бік: – Незграбиться на вітрі чоловік. – А я стояв і думав: “О ніщота! Що бачите, те й тягнете до […]...
39. Павло Мовчан – “Волосся скрипки, наче хміль… “ Волосся скрипки, наче хміль, Оповило – не відпускає, То білоцвітна заметіль Мене діткнулася руками, Кущем шипшини – в сповитті Ожини дикої гінкої, Що не дає мені в житті Ані хвилини промивної. Настирні струни обгорнули Галуззя випростаних рук; І скрапував, як плач зозулі, У синю тишу теплий звук. Ожинний жур, іржа ожинна Зрожевили тужаву цвіть, І […]...
40. Павло Мовчан – Гуцульський малюнок День наваливсь: Під тиском світла Повигинались вікна. День пхавсь У колибу, День натискав з усіх боків. І вже на сонячних канатах Балансували в світ смереки. Кинув я руки На Карпати І обіперся, І хилитнулася земля замерзла, – Обсунулась, мов спогад, враз Говерла. А праліс виставив у світ Пенькові жерла. І день дзвенить, як дзвін при […]...