Павло Мовчан – “Звільни від гніву серце, не гнівись… “



Звільни від гніву серце, не гнівись,
Пам’ятозлоб’я викресли з сторінки.
Веселими очима подивись,
Як шибку коле вечорова зірка.

Що прикрощі гризотливі – пусте…
А чого варті радощі минущі?
Поглянь, крізь шибку лезо золоте
Пронозиться, аби твій час розлущить.

Що там дозріло, зав’язавшись в плід?
Калини бубка? Ягода тернова?
Чи й тільки був облудний пустоцвіт,
Що висмоктав всю міць з твоєї крові?

Бо зло коріння глибоко пуска:
В свідомості розкущується, в жилах;
І костяніє держално в руках,
Коли на брата гнів зриває вила.

– Звідкіль в тобі ця Каїнова лють?
Звідкіль в мені ганебна ця покора;
Коли мене зненацька в спину б’ють,
Дивлюся я на зірку в скло прозоре…

Та погляд твій б’є в груди, наче ріг,
Бо він крізь отвір в моїм тілі бачить
Те, чого я добачити не зміг:
Краплину зірки з променем гарячим.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Людина насамперед добродій.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Звільни від гніву серце, не гнівись… “