Павло Мовчан – Глибини



Владар глибин, розгалузивши води й коріння,
Перевертає каміння, згладжує впадистий слід,
Сік підіймає угору, щоб визначить межі стремління,
І замикає падінням політ…
Пахнуть живицею пальці, в руку вроста сокирище,
Сила творяща руйнує те, що звелося з глибин,
Линуть удалеч звуків кружальця –
Тнеться сосновий хребет
На стонадцять дровин.
Нащо було употужнювать лагідну руку,
По рінякові опуклювать гострий кулак,
Нащо ж було підіймати щербату важку каменюку
І полишати на стовбурі знак?
Жити в дуплі, нагорнувши веретища листя,
Подихом власним немічну плоть зігрівать,
Перебираючи пучками час волокнистий,
Слухать, як в тілі соснові суглоби риплять.
Сік прудкобіжний своїм кружелянням
Видовжить руки і губи тобі розімкне,
Щоб позначити зойком єднання,
Бо додалось до земного земне.
Вглиблений, врощений, вплетений, вшитий –
Рух, і глибини земні осягнеш,
Щоб, побратавшися з каменем, жити
І не втрачати тяжіння земне…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Косинка в житах аналіз.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Глибини