Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Піїт, або Піїта
Піїт, або Піїта
Піїт, або Піїта (грецьк. poietes – поет) – так в Україні називали поета до початку XIX ст., згодом цей термін набув або жартівливого, або іронічного змісту для означування нездорових явищ у поезії, пов’язаних із графоманством та епігонством, поверховим версифікаторством:
Сиділи там скучні піїти.
Писарчуки поганих вірш
(І. Котляревський).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття (Емілія Лучак). І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. […]...
- Центон Центон (від лат. cento – клаптевий одяг) – стилістичний прийом, який полягає в уведенні до основного тексту певного автора фрагментів із творів інших авторів без посилання на них. Такими видаються поезії Юрія Клена, засвідчуючи культурологічну основу та глибоку інтелектуальну пристрасть в естетичному переосмисленні мистецьких явищ, духовного багатства української та світової літератури. Так, в епопеї “Попіл […]...
- Ритурнель Ритурнель (фр. ritournelle, від італ. ritorno – повернення) – строфа провансальської, італійської та французької поезії; вірш на три або чотири строфи. Кожна строфа складається з короткого (часто з одного слова) рядка, котрий римується із третім довгим, витворюючи своєрідне кільце, другий – лишається неримованим холостим. У сучасній поезії не вживається, хоча трапляються поодинокі випадки, як-от вірш […]...
- Верлібр Верлібр (фр. vers libre – вільний вірш) – неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). У художній літературі В. поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та ін. Особливого значення В. надавав В. Уїтмен, […]...
- Ліричний відступ Ліричний відступ – прийом у ліро-епічному творі, коли автор безпосередньо висловлює свої міркування з приводу композиції або сюжетних ліній цього твору, вчинків або характеристики героїв, певних явищ, асоційованих із зображуваними подіями. Л. в. широко використовуються в українській поезії. Надзвичайно рясні вони у баладах та поемах Т. Шевченка (“Катерина”, “І мертвим, і живим, і ненарожденим землякам […]...
- Анациклічний вірш Анациклічний вірш (грецьк. ana – над, проти і kyklos – колесо, круг, цикл) – зворотний вірш, побудований так, що його текст можна читати від початку до кінця і навпаки за словами (а не за літерами, як у паліндромі), не порушуючи віршового ритму. Він здобув особливу популярність у добу бароко, зокрема у творчості Івана Величковського: Високо […]...
- Алітераційний вірш Алітераційний вірш – давньонімецький вірш, який ще називають “штабреймом”, вживаний в давньонімецькій, англосаксонській та давньоісландській поезії (VIII-XIII ст.), в якому кожен віршовий рядок мав чотири наголоси, розмежовувався цезурою на два піввірші з довільною кількістю складів між наголосами. Обов’язкова вимога А. в. полягала у повторенні переднаголошеного приголосного звука на початку першого та другого піввірша (наприклад, у […]...
- Апострофа Апострофа (грецьк. apostrophe – особисте звертання) – стилістична фігура, звертання до відсутньої особи, як до присутньої, до персоніфікованих явищ природи; приміром, звертання Ярославни до Сонця, Вітру та дніпра-Славутича (“Слово Про Ігорів похід”). А. притаманна народній свідомості, зумовлена традицією гармонійного життя з довкіллям, зафіксована у міфологічних сюжетах, у різних жанрах фольклору (легенди, казки, замовляння, молитви тощо). […]...
- Абстрагування Абстрагування – (лат. abstractio – віддалення, відсторонення) – мислене виокремлення суттєвих, найістотніших ознак, прикмет предметів, явищ об’єктивної дійсності чи творів людської діяльності з неістотних, випадкових, другорядних їх ознак. Наслідком абстрагування є загальне поняття, категорія. Процес абстрагування можливий тому, що окремі властивості, ознаки, сторони предметів, явищ, творів, будучи у зв’язках з цілим, мають водночас відносну самостійність. […]...
- Туюг Туюг – у поезії тюркомовних народів – подібний до рубаї вірш з омонімічними та каламбурними римами й редифом за схемою: ааба. В українській версифікації з’являється надзвичайно рідко: Я довго жив у яворів, а Аж поки й сам у яворів – а Мій корінь тягне воду відань, б Яку жене уяви рів. а (М. Мірошниченко)....
- Мусадас Мусадас (араб., букв.: шестірний) – у класичній поезії народів Близького та Середнього Сходу і Середньої Азії – вірш філософського змісту, строфічна форма якого складається із шести рядків за схемою римування: аааааа бббббба. Кількість строф буває від чотирьох до десяти. Приклад М. – вірш азербайджанського поета XVIII ст. Відаді Молла, перекладений Б. Мельничуком: Не думай про […]...
- Леонінський вірш, або Леонін Леонінський вірш, або Леонін (очевидно, за ім’ям латинського поета Лео, XII cm.) – гекзаметр чи пентаметр, де всупереч традиції античної поезії, яка не відала рими, певні піввірші зазнавали римування, зокрема у Вергілія та Овідія. Л. в. набув поширення у середьовічній латиномовній ліриці, вплинувши пізніше і на українську барокову лірику: “Вільність мають поетове” / “Щодо вимислів […]...
- Паралелізм Паралелізм (грецьк. parallelos – той, що рухається поряд) – аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину. Найчастіше трапляється у синтаксичних ситуаціях, відомих із фольклорної традиції, принаймні за піснями легендарної Марусі Чурай, в яких витворюється психологічний П.: Як ми кохалися, як зерно в горісі, Тепер розійшлися, як туман по лісі! Як ми кохалися, як голубів пара, […]...
- Глоса Глоса (грецьк. glossa – мова, застаріле слово) – вірш в іспанській поезії за доби середньовіччя та Відродження, який починався здебільшого чотирирядковим епіграфом (мотто) із сформульованою темою твору в цілому, що розкривалася у відповідних за кількістю децимах (строфах з десяти рядків). Кожен рядок мотто завершує кожну дециму....
- Абетковий вірш Абетковий вірш – своєрідна поетична форма, сконструйована за послідовністю літер в абетці. Найпоширеніший у літературі для дітей, виконує пізнавальну та виховну функції, наприклад, “Алфавіт віршами, написаний для сина” Олександра Олеся із щорядковою (парною) вживаністю літер абетки: Айстра квітне у саду, Аєр в лузі я знайду, Бізон у двір забрався, Баран його злякався. Абетковий вірш, до […]...
- Олександрійський вірш Олександрійський вірш – римований 12-складник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних окситонних і парокситонних рим. Одна з форм вірша у французькій поезії, відомим прикладом якої є епічна поема “Роман про Олександра Македонського” (XII ст.), хоча перші зразки спостерігалися раніше, в XI ст. (“Мандри Карла Великого в Єрусалим та […]...
- Ономатопея Ономатопея (грецък. onomatopoeia – звуконаслідування) – імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Прямий вияв 0. як зв’язку звучання і його змісту спостерігається в казках, загадках, скоромовках, наприклад: “Кум-кума, бузька нема, а ми тому раді-раді… ” В художньому тексті 0. як евфонічна фігура вживається рідко: Хлип… хлип… Дайте мені на […]...
- Адонічний вірш Адонічний вірш (лат. versus adonius ) – античний віршовий розмір, дактилічний усічений диметр, де поєднуються дактиль і хорей. Вживався як фінальний рядок, рефрен у сапфічній строфі: -∪ ∪/- ∪. Названий на честь фінікійського божества Адоніса. В українській поезії не вживається, але відомий з грецької, зокрема, за перекладом І. Франка з Юліана Єгиптянина: Вмер-бо Архілох! Тож […]...
- Гекзаметр, або Гексаметр Гекзаметр, або Гексаметр (грецьк. hexdmetros – шестимірник) – метричний (квантитатичний) вірш шестистопного дактиля (- ∪ ∪), де в кожній стопі, окрім п’ятої, два коротких склади зможуть замінюватись одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова – хорей. Як правило, Г. має одну цезуру (після третього складу третьої стопи, а давньогрецький Г. – і після другого […]...
- Ораторський вірш Ораторський вірш – вірш, розрахований на декламування, патетично пафосний, виповнений риторичними фігурами: Товариство, яке мені діло, Чи я перший поет, чи останній? Надівайте корони і йдіть, Отверзайте уста… (П. Тичина). О. в. вважається різновидом громадянської лірики, найчастіше він належить до системи декламативно-тонічного віршування....
- Мадригал Мадригал (італ. madrigale – пісня рідною, материнською мовою, від лат. mater – мати ) – в епоху раннього Відродження – лірична пісня італійською мовою, на відміну від тих, які складалися латиною. Тексти для таких музичних М. писали Ф. Петрарка, дж. Боккаччо, Ф. Саккеті. Музичну форму М. розробляли композитори П. Казелла і Ф. Ландіно. В літературі […]...
- Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
- Поліметрія Поліметрія (грецьк. polymetros – численний) – застосування кількох віршових розмірів в одному і тому ж поетичному творі (переважно в поемах, романах, віршах тощо). У поемі І. Франка “Похорон” спостерігається і п’ятистопний ямб, і двостопний дактиль, і чотиристопний дактиль, і навіть восьмистопний хорей. У XX ст. в українській поезії досить часто поліметричний вірш використовується у творах […]...
- Майстер ліричних поезій – Афанасій Фет I. Афанасій Фет – оригінальний поет-лірик (поезія Фета – поезія натяків, здогадів, умовчувань; передача у віршах читачеві не стільки думок та почуттів, скільки “летючого” настрою поета). II. Майстер ліричної мініатюри: 1. Поетичний “авторитет” Фета (найхарактерніший “фетівський” вірш: Шепот, робкое дыханье, Трели соловья, Серебро и колыханье Сонного ручья. Побудова вірша: тільки з називних речень; предмети і […]...
- МАРС – Літературне угруповання МАРС (МАЙСТЕРНЯ РЕВОЛЮЦІЙНОГО СЛОВА) У МАРС (Майстерню революційного слова) було реорганізовано 7 листопада 1926 р. літературне об’єднання “Ланка”. Метою організації було об’єднання революційних письменників і критиків Києва, а завданням – боротьба з графоманством і зарозумілістю в літературі. Покладаючи в основу своєї мистецької праці “засади комуністичної партії”, МАРС надавала своїм членам права використовувати різні літературно-художні засоби. […]...
- Гліконівський вірш або Гліконей Гліконівський вірш або Гліконей (від давньогрецьк. поета Глікона) – в античній версифікації – восьмискладовий силабо-метричний вірш за схемою ∪ ∪ -/∪ ∪ -/∪ ∪. Поширювався у ліриці та хорах трагедії, подеколи у сполуці із ферекратовим віршем. Застосував Г. в. Горацій: О кораблю, вже знов хвиля несе тебе В море! О, не туди – в гавань […]...
- Фігурний вірш Фігурний вірш (лат, figura – зовнішній вигляд, образ) – вірш, в якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, формі. Запроваджений еллінським поетом Сіммієм (збереглося три його вірші – у вигляді сокири, крил та яйця), поширились у європейських, особливо у новоєвропейських літературах XVII ст., набуваючи найнесподіваніших конфігурацій. Висвітлювалися Ф. в. і […]...
- Твори Лесі Українки, що вивчаються у початковій школі Твори Лесі Українки, Що вивчаються У початковій школі Д. В. Луцик, М. М. Проць, А. С. Совшак “Буквар” Л. Українка Казка “Як соловейко вскочив у біду”, оповідання “Воскресіння” і “Веснянковий обряд” Н. Ф. Скрипченко, О. Я. Савченко “Читанка” 2 кл. Л. Українка Розділ “Осінь щедра, осінь золотава… ” – вірш “Восени”, Розділ “Зима білосніжка”, – […]...
- Версифікаторство Версифікаторство (лат. versus – вірш та facio – роблю) – іронічна назва імітаційного віршування, що не має нічого спільного з поезією, а лише засвідчує рівень освоєння автором версифікаційної майстерності, вміння наслідувати певні віршові зразки, ілюструвати відповідну ідею. В. стосується не тільки, наприклад, альбомної лірики чи римування з нагоди різних святкових подій, а й штучно створюваних […]...
- Редиф Редиф (араб. – букв.: “той, хто сидить за вершником”) – повторювання слова або кількох слів наприкінці кожного рядка в тюркомовній, арабській класичній та сучасній східній поезії, поширене, скажімо, в газелі. Застосований у першому бейті, Р. без будь-яких змін має перейти весь вірш, як в одному з творів Гафіза, перекладеному В. Мисиком: Днів, що з друзями […]...
- Логаеди Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos – слово та aoide – спів) – у квантитативній версифікації – вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в ліриці та трагедії. На їхній основі витворювалися нові строфічні структури (Алкеева строфа чи Фалекіїв вірш). Вживаються і в тонічних віршах, […]...
- Переспів Переспів – вірш, написаний за мотивами поетичного твору іншого автора, з елементами наслідування версифікаційних елементів, наближений до перекладу, але відмінний від нього за відсутністю еквіритмічності. П. були досить поширені на початках нової української літератури. Так, вірш П. Гулака-Артемовського “Твардовський” є П. балади А. Міцкевича “Пані Твардовська”, балада Л. Боровиковського “Маруся” – П. “Світлани” В. Жуковського […]...
- Пентаметр Пентаметр (грецьк. pentаmetros – п’ятимірник) – в античному віршуванні дактилічний вірш, утворений подвоєнням першого піввірша гекзаметра, складається із 2 1/2 та 2 1/2 дактилічних стоп. Піввірші розмежовані цезурою. Заміна дактилів спондеями дозволяється лише у першому піввірші. Як самостійна віршова одиниця П. не вживався в античній версифікації, а лише у поєднанні з гекзаметром, власне в елегійному […]...
- Дифірамб Дифірамб (грецьк. dithyrambos – урочиста хорова пісня на честь богів, передовсім Вакха) – один із різновидів давньогрецької лірики, близький до оди чи гімну. Виконувався спочатку на святі збирання винограду, властивий поезії Піндара (VI-V ст. до н. е.). У новоєвропейській літературі – вірш, позначений надмірним звеличенням певної особи або події. досить часто цей термін вживається в […]...
- Асклепіадів вірш Асклепіадів вірш – античний вірш, створений елліністичним поетом Олександрійської доби Асклепіадом Самоським (III ст. до н. е.), використовуваний пізніше римським поетом Горацієм (65-8 pp. до н. е.), зокрема у перекладеній М. Зеровим оді “Римській державі”: Вже нема на тобі паруса цілого, Ні богів над кермом, сильних заступників, Марно чванишся, ніби Ти із кедра понтійського (… […]...
- Твір на тему: Що таке свобода? (Твір міркування з елементами цитування) Людина завжди у всі часи прагнула до свободи. Тільки розуміння свободи у всіх різне. Я думаю, що свобода – це, в першу чергу, свобода від забобонів. Забобони обмежують здібності людини, оскільки в більшості випадків засновані на помилкових знаннях і виводах. Свобода – це свобода вибору. Людина винна сама вибирати, де йому вчитися і працювати, де […]...
- Астрофічний вірш Астрофічний вірш (грецък. astrophos – безстрофовий) – вірш, в якому відсутнє симетричне членування на строфи, рядки вільно переходять від чотиривірша у двовірш тощо, посилюю чи розмаїття інтонаційно-синтаксичних структур, сприяючи увиразненню поетичного мовлення. Як різновид акцентного вірша декламаційного типу, він добре відомий українській поетичній класиці (“Сон”, “Кавказ” Т. Шевченка; “Чого являєшся мені… ” І. Франка; “Моє […]...
- Вірш прозою, або Поезія в прозі Вірш прозою, або Поезія в прозі Вірш прозою, або Поезія в прозі – короткий ліричний твір настроєвого характеру, наближений за формою тексту до прози і водночас за мелодикою, підвищеною емоційністю та ліричним сюжетом, навіть з фрагментами спорадичного римування – до поезії. Будучи помежовим жанром, В. п., на відміну від власне вірша, спирається на чергування довгих […]...
- Ліро-епічний твір Ліро-епічний твір – своєрідний літературний жанр, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого витворюються якісно нові сполуки (вірш у прозі, байка, поема, роман у віршах та ін). Початки Л.-е. т. простежуються у добу романтизму, коли ліричні тенденції проникали в інші роди літератури, ліризуючи їх (дж. Байрон, П.-Б. Шеллі, А. Міцкевич, […]...
- Микола Зеров – Твори в двох томах Київ: Дніпро, 1990. – 853 + 614 с. До першого тому творів видатного поета і вченого увійшли його поезії, а також переклади поетичних, драматичних та прозових творів, що належать до найвищих здобутків українського художнього слова. До другого тому творів видатного поета і вченого увійшли його фундаментальні праці з літературознавства та історії українського письменства, що охоплюють […]...
Коротко про василя стефаника.