Вірш Пала Тичини – Закучерявилися хмари

Related posts:

1. Павло Тичина – Закучерявилися хмари Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, – знов недуже – О милий брате, – розіп’яте – Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари… Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть… З душі моєї – мов лілеї – Ростуть прекрасні – ясні, ясні – З душі моєї смутки, жалі […]...
2. Вірш М. Лермонтова “Хмари” Вірш М. Лермонтова “Хмари” Серце його було розірвано, ще коли він був зовсім малий. Додайте до цього дівочу зраду, цькування, особисту ненависть імператора Миколи І, і стане зрозуміло, чому така трагічна муза цього поета. Йому навіть жити не дали… Скільки поетів складали вірші про природу, небо, хмари, – не перелічити. Скільки красивих і дуже красивих […]...
3. Мій улюблений вірш Павла Тичини Мені дуже подобається поезія “Арфами, арфами… “. Це рідкісна за мелодійністю поезія, за красою внутрішніх віддзвонів, за ніжним поєднанням почуттів. Цей вірш, здається, увібрав у себе всю красу українського фольклору, веснянок, гаївок: Любая, милая, – Чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям Вкрай Там за нивами… Вірш “Арфами, арфами… ” побудований на оптимістичних акордах. Поет […]...
4. Ірина Саковець – ті хмари давно розлилися дощем … ті хмари давно розлилися дощем, а їх тіні Ще досі блукають між нами, забувши про час, Усе, що мені залишилось, – осіння картина І щему гіркого ковток на похмілля, хоча З грудей виривається сміх, а не розпачу стогін, Коли заболить, наче стиснуто кимось корсет, Бо врешті багата на спомин і дякую Богу: Ніщо не […]...
5. Осип Маковей – Понад хмари Понад хмари! Понад хмари, брате! Вийди в гори з навісної хати! На верхах самітних там ще тихо, Не зайшло туди ще людське лихо. Не встають там ще весняні чари, Вітер там горою, низом хмари. Але кращі там сніги лискучі, Ніж на долах повінь, град і тучі. Краща студінь, пустка там сонлива, Ніж весна на долах […]...
6. Ірина Саковець – дивуються хмари Дивуються хмари, мов триста цікавих туристів, Як липа сухе насипає у пригорщу листя, І ранок, зійшовши із міста асфальтових вен, Неначе Колумб, серед клумб у тумані пливе. А сонця й півтіні тепер не побачиш вгорі ти. Вдихнувши імлу, видихаєш бажання зігріти Застуджений день, його серце, та маєш лише Стару запальничку й тепло із дірявих кишень. […]...
7. Павло Тичина – Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер: В їх горі щира кротість і саможертви зміст. Чи нам же розгадати природи риси літер? – Людина і в стражданні страждаючий артист. Інакше гнуться лози і журяться тумани. Мовчать одвіку гори зовсім не так, як ми. В нас болі – на престолі! – б’ють в рани, Як в […]...
8. Поліфонія Поліфонія (грецьк. polyphonia – багатоголосся) – багатозвуччя, засноване на одночасному гармонійному поєднанні та розвитку рівноправних самостійних мелодійних ліній, один із найважливіших виражальних засобів у музиці та поезії. П, Викликала великий інтерес у романтиків, символістів та ін., І V зорієнтованих на потенціювання мелодійних можливостей фоніки “у ліриці. Особливо якості П. виявилися у доробку раннього П. Тичини, […]...
9. Я так хочу Я так хочу бути з тобою Де-небудь лиш би бути завжди, Існувати одною душою, Бо не ділимся на двоє ми Ти для мене більше ніж всесвіт Безкінечна радість моя І так сумно у мому серці, Коли я лиш одна З тих зі ста. Я не вірю принаймні не хочу, Що для тебе назавжди чужа, Бо […]...
10. Поле чорніє. Проходять хмари… – Рильський Максим Поле чорніє. Проходять хмари, Гаптують небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари.. Земле! як тепло нам із тобою! Глитає далеч. Річка синіє. Річка синіє, зітхає, сміється… Де вас подіти, зелені надії? Вас так багато – серце порветься! 1911-1918 pp....
11. Соломія Володимирівна – Знов хмари смутку наді мною Знов хмари смутку наді мною Падуть на груди крапельками сліз.. Душа вмивається солоною росою, А серце тане, мов гарячий віск… Я так молилась, щоб з тобою Нас понад зорі вітер ніс, Щоб ніжний паросток любові В твоєму серденьку проріс. Та чи молилась не так ревно, Чи надто вірила в дива? Невже усе було даремно? Невже […]...
12. Вірш – А знаєш як болить у мене в серці? А знаєш як болить у мене в серці? Не знаєш… бо ніколи не боліло… Не відкривав душі своєї дверці І серце твоє ні за ким не мліло. Подумай, уяви лиш, що хтось любить Тебе більш за усе на цьому світі, Байдужістю твоєю себе губить, Не дже від тебе подарунків й квітів… А лиш чекає крапельку […]...
13. Павло Мовчан – “Обтяжені світлом, вгиналися хмари… “ Обтяжені світлом, вгиналися хмари, І срібло крізь отвори туго струмить, Спалахує біло на віддихах пара, І грає на вилогах снігу блакить. На білому огирі дух білий їде, І срібні підкови в повітрі блищать, І ніби відлуння – зникає безслідно, Відбивши на грудях підкови печать… Проте не відчув я потуги удару, Що подих забив мені нагло […]...
14. Образ України у творчості П. Тичини (2 варіант) Павло Тичина – один з найталановитіших українських поетів початку XX століття, людина з непростою біографії Н І нелегкою долею. Він не був розстріляний чи заарештований і відправлений до Сибіру чи Соловків, як багато інших письменник і”, проте за це він приніс, мабуть, найстрашнішу жертву для мит ця спій талант. Людина, незвичайні творчі здібності якої не […]...
15. Микола Вінграновський – На синю синь води лягла від хмари тінь На синю синь води лягла від хмари тінь, Посумувала хмара за собою. До вечора іде, холонучи, теплінь І тулиться до каменя щокою. Складались два крила, вже поночі, під лист, Туман тулився при долоні вогко. Щось далечі було… терново світ наливсь… Земля і Місяць вдвох дивились око в око… Стопа в стопу ступав за родом рід. […]...
16. Вірш – “Єдине” Вдивившись у небо я бачу, як його затягують хмари Вдивившись у світ я бачу, як його затьмарюють гроші і влада Вдивившись у душу не бачу нічого… Лиш мертві надії замотані в сірі безколірні хмари… Це все що я маю, ці мертві надії, ці сірі безколірні хмари… І сум огортає, надії вмирають вже сонце не сяє […]...
17. Поет і час (громадянська позиція лірики Павла Тичини) Поет і час (громадянська позиція лірики Павла Тичини) У бурхливе море революційних подій П. Тичина увійшов справжнім поетичним шедевром – історико-філософською поемою “Золотий гомін”, що сповнена пафосом національного відродження. Її назва закарбувалась у свідомість України символом волі й пробудження нації. Мені вона здається своєрідною ораторією, яка проголошує ідею вічності українського народу, його духовної міці. У […]...
18. Борис Грінченко – Я кохаю ті хмари похмурі Я кохаю ті хмари похмурі, Що під час велетенської бурі Як озвуться, то слово їх – грім, А ударять – перуном палким,- І здригнеться земля серед бурі, Як гуркоче розгніваний грім. Я кохаю ту квітку маленьку, Що і вітрик зламає бідненьку: У громами сполохані дні Захищать її любо мені, Боронити від лиха бідненьку В блискавками […]...
19. Іван Франко – Якби знав я чари, що спиняють хмари Якби знав я чари, що спиняють хмари, Що два серця можуть ізвести до пари, Що ламають пута, де душа закута, Що в поживу ними зміниться отрута! То тебе би, мила, обдала їх сила, Всі би в твоїм серці іскри погасила. Всі думки й бажання за одним ударом. Лиш одна любов би вибухла пожаром, Обняла б […]...
20. Іван Ольховський – Вдвох вони долають, розсікають хмари Вдвох вони долають, розсікають хмари, Вдвох вони у щасті, вдвох вони в біді. Лебідь і лебідка все життя у парі, Лебеді кохають тільки назавжди. Лебедину ніжність дати б для людини, Менш було б розлучень, менш було б образ. Люди – не постійні. Пари ж лебедині У житті кохають вірно й тільки раз....
21. Вербова гілка – Рильський Максим Вербова гілка зацвіла У мене на столі, Як символ сонця і тепла, Ще схованих в імлі, Як знак зеленої весни, Котра ще вдалині, Як знак, що щастя сад рясний Даровано мені. Вербова гілка на столі У мене розцвіла… Прилинуть, серце, журавлі, А в них на кожному крилі Дар сонця і тепла! 13 лютого 1946 p....
22. Інтимна лірика Павла Тичини Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі. Кохана спить… Ви чули ж бо: так липа шелестить. Скільки поколінь юних читачів виучує ці рядки напам’ять! Тичина не зразу став улюбленим поетом молоді. Поет був майстром лірики політичної, громадянської, філософської. А поруч з політичними поезіями з’являлися […]...
23. Гімн природі (за поезією П. Тичини “Гаї шумлять… “) Павло Тичина є одним з найулюбленіших поетів нашого народу. Великою майстерністю відзначений вірш “Гаї шумлять… “, в якому струменить захоплення людини красою природи рідного краю. У поезії використані образи, що часто зустрічаються в народних піснях: гаї, ріки, ластівки, хмари: Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело. Відтворюючи […]...
24. Любові до краси рідного краю (за поезіями П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри) Упродовж багатьох століть люди намагалися відобразити природу на художньому полотні, фотографіях, у художніх творах. Багато видатних художників, музикантів, письменників, поетів написали безліч творів, в яких описували природу, закликаючи любити її, берегти, захищати від винищення. Серед українських поетів найближчі мені М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина. Кожен з них по-своєму бачив і тонко відчував велич і […]...
25. Проблема національного відродження у творчості П. Тичини Проблема національного відродження українського народу постійно присутня у творчості молодого Павла Тичини. Під враженням проголошення Центральною Радою 10 червня 1917 року незалежної Української Народної Республіки Тичина пише ліричну поему “Золотий гомін”, яка передає піднесений, святковий настрій. За жанром цей твір – лірична ораторія, бо в ньому водночас наявні фрагменти епічних епізодів та драматичних сцен. У […]...
26. Вірш – Ти іншу покохав Ти іншу покохав, Пішов, нічого не сказав Залишив тільки рану в серці Пішов і навіть не згадав… Він не подумав, Боже, Як тепер без нього Життя моє, залишив тільки сльози І сльози капають з лиця мого!! Неначе дощ із неба, Ну, навіщо це все треба? Навіщо жити без кохання, Без тепла рук його, і голосу […]...
27. Вірш Миколи Руденка – На обрії душі моєї На обрії душі моєї Світає Слово, щоб пливти Супроти, не за течією – В умиті зорями світи. У тих світах є зливи й грози, І ріки, виповнені вщерть. Є суперечки, піт і сльози, І навіть невблаганна смерть. Та люди там не знали зроду Ні лицемірства, ні брехні – Бо ще ніхто людську природу Переробить не […]...
28. Вірш Миколи Руденка – Шлях сумління Моя душа – це світ з материками, Де серед гір снується сто доріг. Любив блукати я по них роками І душу від сліпих марнот беріг. Я шанував людське самовладання І твердив, вірячи, що я – пророк: Поезія – це чисте споглядання Загадок неба, таїнства зірок. Сягав поза сонця духовним оком, Вивчав говірку світла і пітьми. […]...
29. Вірш – Лишились спогади Лишились спогади, ніщо крім них Невблаганні та скажені. Напали, як те військо люте, Та кричать, мов навіжені. Чого добитись хочуть – я не знаю Та сил нема вже їх терпіть. На волю хочу, жити хочу! О, люди, що робить скажіть?! Правда, на те й правда, що гірка на смак Не кожному під силу все те […]...
30. Тема України і революції в поезіях П. Тичини Події 1917 року сколихнули всі верстви суспільства. Невизначена, тривожна ситуація сповнювала серце Павла Тичини, хвилювала душу молодого поета, збуджувала порив до творчості. Павло Тичина щиро вірив у національне й соціальне визволення рідної України. Тому у важкі часи народження української державності і незалежності був з трудящим людом, жив його надіями і сподіваннями. Віра в перемогу, щира […]...
31. Вірш – Ніжність Я лиш Художник, що згубивши акварелі, Малює ніжність рухами пера Чуттєвий слід, лишає на папері Грайливий відблиск, знаного тепла Його присутність, майже невловима Чи то думки потрапили в полон? Моя любов, така самотня і зрадлива, Чарівних спогадів переглядає сон! Було усе:ненависть, й кохання, Було, та пристрасті не буде уже більш. Веселкою змішалися страждання Німого крику […]...
32. Іолана Тимочко – Руки мольфара тримають вітри і хмари Руки мольфара тримають вітри і хмари – Гори у грозах, Гори в руці димлять. Бог дав тобі голос, Бог дав тобі кару, Карму, Бог дав тобі вуха – Слухай і говори. Пальці мольфара плетуть смерекові храми, Голі ялини – Скеля в пісок росте; Не помилися – Небо висить над брамою, Пий з нього воду, Пий […]...
33. Семенко Михайль – Осіннє Хутко осінь хутко лист Мов сумно-жовтий серпантин Обсипле темну цю алею Де вперш бажанням зайнялись Як вперше він Прийшов за нею. Чому так пізно ти сама Може запитуєш у сонця Але тепла уже нема І слабне промінь сонця Я не забуду перший день Що душі наші непомітно Незримим ланцюгом з’єднав Тепер я владар всіх пісень […]...
34. Романтичний ідеал свободи в ранній ліриці Павла Тичини Бурхливе громадське життя, величезні історичні зміни, що відбувалися на початку XX століття, стали каталізатором літературного процесу. В українській поезії того часу з’явилося стільки талановитих митців, що їхніми здобутками майже століття могла б живитися більш спокійна епоха. Яскравою зіркою в цьому сузір’ї сяє ім’я Павла Тичини. Поезія Тичини народжувалася разом із революцією і проникнута її ідеалами, […]...
35. Вірш Василя Голобородька – Сліпі падають до ями своїх очей Сліпі падають до ями своїх очей. Малярі малюють на полотні рямці, По них малюють іще рямці, За ними мертвого коня у білому полі. Шириться презирство до приручених тварин : Діти ловлять білих звіряток за хвостика І випивають з них молоко. Стіни ростуть, І я вже не дотягнуся Покласти випалого із гнізда ластів’ятка....
36. Наталя Гуркіна – Вірш про бабусю Хоч поважні літа у моєї бабусі, Та і досі вона щохвилини у русі. То пече пиріжки, то кущі підливає, То мені книжечки про казкове читає....
37. Символіка інтимної лірики П. Тичини (1 варіант) Павло Тичина – видатний український поет, відомий перш за все як ніжний лірик. Його пейзажні за риси, інтимна поезія, філософське сприйняття світу не можуть не захоплювати, не зачаровувати. Так, читаючи збірку “Сонячні кларнети”, де сконцентровані, здається, усі почуття й переживання автора, ми ніби й самі переносимося в його поетичний світ, наповнений барвами та музикою. Чому, […]...
38. Вірш Миколи Руденка – Феномен людини Як тільки душу виповнить мою Космічний подих в зоряні години – Перед обличчям Всесвіту стою, Дивуючись феномену людини. Де, як вони вміщаються в мені – Сонця, сузір’я і оці тополі? Можливо, тільки звуком на струні Вони існують у всесвітнім полі? А може, й сам я звук, що дотепер Летить астральним зойком над лісами?.. В живій […]...
39. Моя улюблена пора року (за віршем Павла Тичини “Де тополя росте”) Я дуже люблю літо. Влітку такі довгі дні, так багато сонця, світла, простору. Приємно потрапити під теплу зливу або срібний сліпий дощик, завмерти від дива, побачивши в небі веселку. Вабить до себе чарівною прохолодою річка, з насолодою пірнаєш у таємничу її глибину. А яка радість натрапити в лісі на суничну галявину або сім’ю грибів-боровичків. Довго […]...
40. “Всесвіт наш – це дивна казна” (за творами П. Тичини) Вже у першій збірці поезій “Сонячні кларнети” (1918 р.) П. Тичина показав себе як поет-лірик, поет-романтик, закоханий у природу і навколишній світ. Його вірші – це твори талановитого поета, людини, яка любить і розуміє музику, відчуває красу природи. Маючи ще й художній хист, П. Тичина своїм пером, наче пензлем, малює поетичні картини природи. Так у […]...