Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Звуковий повтор
Звуковий повтор
Звуковий повтор – основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. до З. п. належать не лише випадки ушляхетненої інструментації (алітерація, асонанс), а й інші форми: звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо. Неабияке значення мають у З. п. звуконаслідування та інші форми звукопису. З. п. широко використовували символісти, які намагалися створити звуковий образ, досягнувши якомога повнішого музично-смислового ефекту в ліриці:
Зорі-очі, очі-зорі
Тут і там.
Тут зорять – до дна прозорі,
Там зорять – як іскри в морі…
Зорі очі, очі-зорі,
Я співаю вам!
(М. Вороний).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Повтор, або Повторення Повтор, або Повторення – найпростіша стилістична фігура, яка вживається у фольклорній творчості, передовсім у народній пісні та поезії, зумовлена емоційними та смисловими чинниками: Що тепер всім воля, – Врізали вам поля, В головах тополя, А голів нема (П. Тичина)....
- Інтонація Інтонація (лат. intono – голосно вимовляю) – основні виражальні засоби мовлення, які, виконуючи комунікативну, структурну та аксіологічну функції, дають можливість відтворити ставлення (найчастіше емоційне) мовця до певного предмета чи співбесідника. Фонічні чинники І., передовсім мелодика, акцентний лад і т. п., що на письмі передаються відповідними графічними та пунктуаційними знаками, відіграють велику роль у художньому, зокрема […]...
- Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
- Кантата Кантата (італ. cantata від лат. canto – співаю) – великий вокально-інструментальний твір для солістів, хору та оркестру; віршовано-музичний твір, що виконується переважно з урочистої нагоди. Власне, цим поняттям в античній поезії називали ліричний вірш, близький до оди. В ньому широко використовувалися міфологічні сюжети, алегорії, стилістичні фігури задля звеличення героїв та прославлення видатних подій. Згодом К., […]...
- Естетизм Естетизм – збірна назва літературно-мистецьких течій, які у своїх маніфестах і творах висувають на перше місце естетичні програми і естетичні особливості мистецтва (“парнасці”, “неокласики”, символісти тощо). Е. обстоює літературу в її іманентній сутності, художній автономності, не підлеглій позамистецьким сферам, але рівновеликій їм. Термін “Е.” вживається прихильниками соціологічних теорій мистецтва для упереджено вульгарної характеристики праць своїх […]...
- Леся Українка – “дивлюсь я на яснії зорі… “ Дивлюсь я на яснії зорі, Смутні мої думи, смутні. Сміються байдужії зорі Холодним промінням мені. Ви, зорі, байдужії зорі! Колись ви інакші були, В той час, коли ви мені в серце Солодку отруту лили....
- Онєгінська строфа Онєгінська строфа – строфічна форма, винайдена 0. Пушкіним для написання роману у віршах “Євгеній Онєгін” з використанням таких джерел, як сонет та октава. О. с. – чотирнадцятирядкова зі схемою римування: абабввггдеедєє. У всіх чотиривіршах чергуються окситонні рими з парокситонними, кожна строфа чотиривірша починається з парокситонної рими, останні два рядки охоплені суміжним окситонним римуванням. Поему 0. […]...
- Ономатопея Ономатопея (грецък. onomatopoeia – звуконаслідування) – імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Прямий вияв 0. як зв’язку звучання і його змісту спостерігається в казках, загадках, скоромовках, наприклад: “Кум-кума, бузька нема, а ми тому раді-раді… ” В художньому тексті 0. як евфонічна фігура вживається рідко: Хлип… хлип… Дайте мені на […]...
- Говірний вірш Говірний вірш – інтонаційний тип вірша, який, на відміну від наспівного чи ораторського, відтворює своєрідність живого мовлення, спираючись на відносну свободу та неврегульованість ритмомелодики, темпу, павзної системи інтонації мовлення. При цьому простежується широка варіативність поєднання довгих та коротких, повних та неповних речень, довільні лексичні сполуки, фразеологічні звороти, еліптичні форми експресивного характеру. Г. в. широко застосовував […]...
- Юлія Кириленко – давай порахуємо зорі Давай порахуємо зорі на небі, І хай нас розділять міста, Свої на дністровій простелю я греблі, Твої ж упадуть на вуста. Давай порахуємо зорі – не гроші, Ціни їм не скласти в віках, І хай подивуються з нас перехожі, Що сяйво розквітло в руках. Давай порахуємо зорі в півночі, Складемо до пазухи їх, Це бачачи […]...
- Антракт Антракт (фр. entre – між та acte – дія) – перерва між окремими актами спектаклю. Часто українські театри намагалися використати А., вдаючись до інтермедій. 1619 під час вистави польськомовної драми Я. Гаватовича “Трагедія, або Образ смерті пресвятого Івана Хрестителя, посланця Божого” простір А. заповнили дві, найранніші з відомих, україномовні інтермедії “Продав кота в мішку” та […]...
- Звукопис Звукопис – у літературному, передовсім поетичному, мовленні – система звукового інструментування (алітерація, асонанс і т. п.), спрямована на створення звукового образу: “Над бором хмари муром” або “Тінь там тоне, тінь там десь” у П. Тичини. Проблемою створення звукового образу цікавилися символісти, намагаючись виповнити свою лірику музичними елементами (див.: “Блакитна Панна” М. Вороного), з певними звуками […]...
- Екфразис Елегія (грецьк. elegeia – журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фриг. elegn – очеретина, очеретяна сопілка) – один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, почасти журливого змісту. Е. визначилась у Стародавній Греції (VII ст. до н. е.) передовсім як вірш (двовірш), що складався із гекзаметра та пентаметра, розмежованого на дві рівні […]...
- Папіруси Папіруси ( грецьк. pdpyros) – стародавній рукопис на матеріалі, виготовленому із папірусу – багаторічної трав’янистої рослини родини осокових. Сувої П. досягали 40-45 м. Письмена наносилися чорною і червоною фарбами за допомогою очеретяної палички або пера (каламу). Матеріал П. винайдено в Єгипті, відомі П. єгипетські, грецькі, латинські, арабські, єврейські, арамейські, сирійські та ін. Використовували П. і […]...
- Дилогія Дилогія (грецьк. di – двічі, logos – слово) – у давньогрецькому театрі – драма на два акти. В сучасній літературі – два самостійні твори, поєднані спільним ідейним задумом, героєм, зображенням певних явищ. Водночас кожен з них може мати свою сюжетно-композиційну лінію. д. слід вважати романи О. Гончара “Таврія” і “Перекоп”, В. Міняйла “Зорі й оселедці”, […]...
- Колискові пісні Колискові пісні – жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці. Визначальний у К. п. не смисловий, а звуковий (ритмомелодійний) компонент. Він твориться розміреним ритмом колисання, розспівуванням асонансних груп “а-а-а”, “е-е-е”, різних варіантів слів “люлі-люлі”, “люлесі”, “люлечки”, “гойда-гойда”, “баю-баю”, асемантичних звукосполучень типу “чуч-беле”, “гайчі”. Все це разом з […]...
- Художні особливості поезії поетів-символістів XX століття Символізм як художня течія виник у російській літературі наприкінці XIX – на початку XX століття. Основи естетики символізму започаткували французькі поети кінця 70-х років минулого століття П. Верлен, А. Рембо та інші. Поетичний символ вважається більш дієвим художнім засобом, ніж образ. Символ – це певний знак, який вказує на зв’язок реального світу й ідеального. Символісти […]...
- “Срібна доба” російської поезії I. “Символізація” художнього мислення. (Батьківщиною символізму вважається Франція. До Росії він прийшов наприкінці XIX ст. У процесі художнього мислення речі матеріального світу у свідомості поета перетворювалися на певні “знаки”, а художні образи – на символи. Доторкнутися до цієї символіки означало вирватися за межі земної реальності і дійти до розуміння ідеальної краси, істинного буття. На російських […]...
- Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Тичини Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Тичини, унікально виражена за допомогою багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора й епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо. Термін, запропонований Ю. Лавріненком та В. Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П. Тичини й походить від назви його збірки […]...
- Троп Троп (грецьк. tropos – зворот) – слово, вживане у переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його “внутрішньої форми” (О. Потебня). Найпростіший приклад Т. – порівняння: “Неначе цвяшок, в серце вбитий, / Оту Марію я ношу” (Т. Шевченко). Основні різновиди Т. – метафора, метонімія і синекдоха. Разом з тим до […]...
- Єдність змісту і ферми в художній літературі Єдність змісту і ферми в художній літературі – твердження аксіоматичного характеру, яке характеризує структуру, цілісність завершеного твору і водночас виступає принципом його аналізу, критерієм естетичної оцінки. Така поліфункціональність Є. з. і ф. зумовлюється тим, що категорії змісту і форми є загальнофілософськими, виражають взаємозалежність, діалектику будь-якого явища, процесу, предмета. В історії естетичної думки залишилося чимало праць […]...
- Моє знайомства з поезією поетів-символістів У процесі вивчення світової літератури я помітила одну цікаву річ: поезія є найчутливішим жанром літератури. Вона дуже тонко реагує на всі зміни у суспільному житті, дуже чітко, наче барометр, показує настрої людей, накопичує ті настрої у собі і несподівано проривається на волю лавиною алегорій, метафор, символів. А ще поезія перебуває у постійному пошуку нових форм […]...
- Сковорода – Клен Юрій Піти, піти без цілі і мети… Вбирати в себе вітер і простори, І ліс, і лан, і небо неозоре. Душі лише співать: “Цвіти, цвіти!” Аж власний світ у ній почне рости, В якому будуть теж сонця, і зорі, І тихі води, чисті і прозорі. Прекрасний шлях ясної самоти. Іти у сніг і вітер, в дощ […]...
- Принципи аналізу літературного твору Принципи аналізу літературного твору – основні положення прийнятої літературознавцем концепції художньої літератури, які спрямовують його літературно-критичну рефлексію щодо конкретних літературних творів. П. а. л. т. ефективно виконують евристичні функції, якщо вони узагальнюють істотні особливості художньої літератури як мистецтва слова з її родо-жанровим розмаїттям, а не випливають лише зі світоглядних позицій літературознавця. Трактування літератури як образного […]...
- Анафора Анафора (грецьк. anaphero – піднесення) – єдинопочаток; одна з риторичних фігур;вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Як стилістичний прийом градації А. подеколи близька до анаколуфа. Почасти А. виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті: Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз […]...
- Буфонада Буфонада (італ. buffonata – блазенство) – комедійна манера гри актора, в якій використовуються засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів, ситуацій; вистава, побудована в такій манері виконання. Елементи Б. використовували скоморохи, “мандровані дяки” в інтермедіях, колядники у вертепному дійстві. Б. широко використовується в цирку, переважно в клоунаді коміками-буфами. У літературі елементи Б. наявні у творах гумористів та […]...
- Кладовищенська поезія Кладовищенська поезія – течія в англійській ліриці середини XVIII ст. (Т. Грей, Р. Блейр, Е. Юнг), що розвивалась у річищі сентиментального романтизму, зосереджувалася на осмисленні ірраціональних проблем буття, його нетривкості і почасти марності у видимих формах. В українській поезії XIX ст. помітна у творчості А. Метлинського. У XX ст. до мотивів К. п. зверталися модерністи […]...
- Критика “Ви знаєте, як липа шелестить… ” Тичина Вірш ” Ви знаєте, як липа шелестить… ” написаний 1911 року. Це період становлення майбутнього поета як особистості: минув рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Ця поезія засвідчила неабиякий талант майбутнього символіста. Вірш спочатку не належав до жодної збірки, згодом входить до “Сонячних кларнетів”. Це шедевр інтимно-пейзажної лірики. Темою вірша є […]...
- Твір на тему: Барвінковий край Барвінок – вічнозелений чагарничок, що росте по всій Україні. А тому він і має багато місцевих назв: хрещатий барвінок, барвін, барвінець, зеленка, барвінчик. За народною символікою барвінок – символ молодості, мужності, кохання та шлюбу, нев’янучої краси, а вплетений у дівочий віночок він ще означає символ материнської любові. Є навіть така загадка: “Цвіте синьо, лист зелений, […]...
- Поетичне новаторство символістів Поетичне новаторство символістів Література кінця ХІХ – початку XX століття – один із найцікавіших етапів розвитку світової літератури. У свідомості людства ще живуть прекрасні образи класичної літератури XIX століття, а вже нове сторіччя диктує свої критерії цінностей. Тому з’являються літературні і мистецькі напрямки, течії, стилі, серед яких новий літературний напрямок, що одержав назву символізм. Поезія, […]...
- Леся Українка – “Ви щасливі, пречистії зорі… “ Ви щасливі, пречистії зорі, Ваші промені – ваша розмова; Якби я ваші промені мала, Я б ніколи не мовила слова. Ви щасливі, високії зорі, Все на світі вам видко звисока; Якби я так високо стояла, Хай була б я весь вік одинока. Ви щасливі, холоднії зорі, Ясні, тверді, неначе з кришталю; Якби я була зіркою […]...
- Микола Вінграновський – Серпнева елегія З Лівіу даміана Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую, Наче ту пару з небачених чаш із віків, Вдень ти малою стаєш, і стаєш уночі ти великою, Чом собі снишся вночі ти косулею серед вовків?.. Хто тебе краде мені над миготливою хвилею, Небо чиє в твоїх чорних боїться очах? Боязко й різко плачемо ми уві […]...
- Верлібр Верлібр (фр. vers libre – вільний вірш) – неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). У художній літературі В. поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та ін. Особливого значення В. надавав В. Уїтмен, […]...
- Поетичний синтаксис ІНВЕРСІЯ (від. лат. inversio – перестановка) – одна з фігур поетичної мови, порушення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. Наприклад: “Врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти” (П. Тичина). Підмет фашисти поставлено в кінець речення, щоб підкреслити злочинність їхніх дій. ТАВТОЛОГІЯ (від гр. tauto – те саме, logos – слово) […]...
- Кубізм Кубізм (фр. cubisme, від лат. cubus – куб) – авангардистська течія у західноєвропейському (французькому) малярстві. її представники (П. Пікассо, Ж. Брак та ін.) у пошуках “четвертого виміру” та розмивання берегів живопису намагалися у своїх композиційних конструкціях розкласти оманливий видимий світ на геометричні складники. Цей творчий процес супроводжувався опрощенням колористики та форми. Картина трактувалася як самоцінний […]...
- Детальний Аналіз “Ви знаєте, як липа шелестить… ” Тичина ” Ви знаєте, як липа шелестить… ” аналіз твору – тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті. ПАСПОРТ ТВОРУ Рід літератури: інтимно-пейзажна лірика, Жанр: ліричний вірш. Мотиви: вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя від почуття першого кохання; гімн коханню, радості буття, що невіддільне від природи. Віршовий розмір: […]...
- Антоніми Антоніми (грецьк. anti – префікс із зазначенням протилежності та опута – ім’я, назва) – пари слів, які вживаються в художній літературі як лексична антитеза, зважаючи на їхню смислову бінарну опозицію (високий – низький, добрий – лихий, світлий – темний, верховина – долина і т. ін.). Вони широко застосовуються в усному мовленні, зафіксовані у фольклорі. Цей […]...
- Мініатюра Мініатюра (лат. minium – червона фарба, кіновар) – невеликий за обсягом, цілком довершений художній твір, який узагальнює чи типізує картини. Прикладом прозової М. можуть служити “Окрушини” Ірини Вільде, для яких характерні афористичність висловлювання, відсутність несуттєвих подробиць, вибухова кінцівка. Жанр М. апробовують також прозаїки В. Чухліб, Марія Цуканова та ін. Більшого поширення дістали вірші-М. до них […]...
- Авторське мовлення Авторське мовлення – на відміну від мовлення літературних персонажів чи дійових осіб (власне прямого мовлення) – текст, в якому автор безпосередньо характеризує зображувані події та відповідні образи. У більшості епічних та ліро-епічних творів авторське мовлення здійснюється від третьої особи, іноді – від першої (оповідання Марка Вовчка). У драматичних творах авторське мовлення зводиться до ремарок, часто […]...
- Леся Українка – “Часто кажуть: “ясні зорі… “ Часто кажуть: “ясні зорі, То найкраще в цілім світі”. Чи гадає хто при тому, Що за світом є ще кращі? Уночі у сонних мріях Летимо ми геть од світу, Хто летить в безодню чорну, Хто в сріблясті емпіреї, Хто хаос непевний бачить, Хто з зірками водить коло, А як тільки сонце гляне, І хаос, і […]...
Твір про щастя за твором скарб.