Антонич Богдан-Ігор – Червона китайка

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Захід Над лугом хмари кучеряві, Як вівці, що пасе їх місяць. Ростуть дівчата, наче трави, На втіху хлопцям і гульвісам. Воли рогами сонце колють, Аж з нього кров тече багряна. Зачервонились трави в полю – Це захід куриться, мов рана. 23 квітня 1935...
2. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень ночі П’яніючи отруйним чадом Ночей сріблистих та гірких, Дивлюся в місяця свічадо Крізь шибу, повну світляних, Холодних, синіх і тремких Далеких відблисків світів, Що, кинуті у тьму, горять Самітні, горді, золоті, Немов знаків санскритських ряд, Які прадавнім сном дзвенять І перешіптують із дна, Загубленого в морок дня, Слова старої ворожби В ім’я землі, в ім’я вогню. […]...
3. Антонич Богдан-Ігор – Епічний вечір Під прапором мідянолистих буків, Де сонце покотилось вогняним тарелем, Засмаглі хлопці, мов джмелі на луках, Гудуть, і вибухає пил з рудих цегелень. На бурунах трави, в зеленім димі Колишуться корови, мов тяжкі колоди, І зорі в зорі дзвонять понад ними, Й шумлять під ними буйно життєтворчі води. Той струм, що з сонних квітів синім димом […]...
4. Антонич Богдан-Ігор – Фіялки Фіялки й телефонна трубка Заворожливим сяйвом кличе, І місяць, мов червона губка, Змиває попіл дня з обличчя. Слимак з ебену, темна мушля І вухо ночі – лійка чорна, І пахощі духмяні душать, Мов пальці на кларнеті горла. З очей фіялок смутком кришиш І пригортаєш, сестро рання! Простягнуті долоні тиші Над нашим вічним проминанням....
5. Антонич Богдан-Ігор – Весняна ніч Настурцій ніч і ніч конвалій Пливе музика радієва. В саду тривожний жду – ніч палить – Тебе, далека зоре, Єво! Карузо ночі – тенор місяць У скриньці радієвій кличе. Для наших дум замало місця, Кохання вічна таємнице! І для сердець замало світла, Землі замало і п’яніння! Вітри ранкові, наче мітли, З стежок змітають ніч весінню....
6. Антонич Богдан-Ігор – Балада провулка Де, заламавши руки сині, Рятунку кличе ніч намарне, Колишуться п’яниці й тіні Біля кульгавої ліхтарні. Блакитним квітом похилившись, Ліхтарня, мов лілея в’яне, І світ недійсний, тільки миші Ведуть шевців на місяць п’яних. В корчмі із зорями й дзвінками, Де лупії і сажотруси Співають гімни над склянками І славлять ніч і чар спокуси. Крива ядуха пані […]...
7. Антонич Богдан-Ігор – Ніч в місті Ніч сідає на рогах вулиць І тулить сірі кудли в цемент стін А часу гін Плутаючись в сітях дротів По цинках блях З даху на дах З цвяху на цвях Котиться І коле свої груди о колючки громозводів Котиться і коле Час-перекотиполе Місяць розп’ятий на антенах і рудий лоб Обмотав шматками міді А зимні долоні […]...
8. Антонич Богдан-Ігор – Різдво Народився бог на санях В лемківськім містечку дуклі. Прийшли лемки у крисанях І принесли місяць круглий. Ніч у сніговій завії Крутиться довкола стріх. У долоні у Марії Місяць – золотий горіх....
9. Антонич Богдан-Ігор – Гірке вино Мої дні жорстокі та холодні Полину навіяли в пісні, Потонули обрії в безодні Чорної весни. Знов підказує мені до вуха Слів спокуслива, похмільна їдь, Що поглине серце завірюха, Хоч би мимохіть. Так складатиму в дні анестезії Цю отруйну дань моїм часам, Бо дарма: гірке вино поезії Мушу пити сам. Нерозумна мрія зрадно кличе, Знаю, що […]...
10. Антонич Богдан-Ігор – Молитва за душі топільниць Ми – зводники дівчат, коханці перемовні, Ми, що любок міняли, мов квітчасті мушлі, За тих, що нас поїли дурманом любовним, За наших жертв молімось, нещасливі душі! На дні слизький і мокрий місяць – шлюбний перстень, І сонце тут холодне, мов загаслий камінь. Танечниці підводні, наші давні сестри, Дельфінів обіймають мертвими руками. О ти, що стелиш […]...
11. Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети Тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем І в’язнів по ночах відвідують коханки і комети, І місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром. Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво. На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, Зелінка й вогкість Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом Аж […]...
12. Антонич Богдан-Ігор – Тернина Немов метелик полум’яний, На кущ тернини сонце сіло. У твої очі синьо-тьмяні Дивлюсь натхненно і несміло. Коли нас ніч розділить сонних, Серця заб’ються в нас окремо, Щербатий місяць снами томить, Чарує мертво і зелено. Та не лякайся, моя люба, Спокійно тої жди хвилини, Коли коханням день окрилить, Коли весна на кущ тернини Метелик сонця знов […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – Бики й буки Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави Мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями І меду жовте полум’я в бочках колод дірявих Рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями. Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих За берег зір, де біліють тіней луки. На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази […]...
14. Антонич Богдан-Ігор – дует Поволі повертаємось у землю, як в колиску, Вузли зелені зілля в’яжуть нас – два спутані акорди. Сокира сонця вбита в пень дубовий лезом блиску, Музика моху, ласка вітру, дуб, мов ідол, гордий. На тратві дня, що нас несе, тіла слухняні й теплі Зростаються з собою, мов два сни, два вірні квіти. Мов шерсть кота, нас […]...
15. Антонич Богдан-Ігор – Міф Неначе в книгах праарійських Підкова, човен і стріла. В діброві сяє срібне військо, Шумлять санскритськії слова. Русяві й стрункочолі йдуть племена, І їхні друзі – кінь та корабель. Горять на небі ясних зір знамена, Мов перехрест окрилених шабель. 22 грудня 1934...
16. Антонич Богдан-Ігор – Князь Ще гори куряться від снігу, Сім стріл неначе сім пісень, І юнака вітає день Окриленим найменням: Ігор. Горять скрипки в весільній брамі, На ній стобарвний прапор дня. Іду в захопленні й нестямі, Весни розспіваної князь....
17. Антонич Богдан-Ігор – На шляху (скорочено) Обплетений вітрами ранок Шугне, мов циганя, з води І на піску кричить з нестями, Обсмалений і молодий. Ріка зміяста з дном співучим, Хвилясто хльостають вітри, І день ховає місяць в кручу, Мов у кишеню гріш старий. Клюють ліщину співом коси, Дзвенить, мов мідь, широкий шлях. Іде розсміяний і босий Хлопчина з сонцем на плечах. Критика, […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – Ярмарок Мій брат – кравець хлоп’ячих мрій, Зішив з землею небо. Горять хустки у крамарів, Немов стобарвний гребінь. Співають теслі, бубни б’ють. Розкрию таємницю: Червоне сонце продають На ярмарку в Горлицях. 20 січня 1935...
19. Антонич Богдан-Ігор – Гвоздики Зелені сутінки. Гвоздики – Посли весни. П’яній до краю! Який цей світ знов став великий! І знов твої листи читаю. Вгорі зелена яма світла, Ядро – гвоздика електрична. Ні, ми до того ще не звикли, Що наша молодість не вічна. Але колись до цього звикнем… Та поки що свята омана – Ота дружба з життям […]...
20. Антонич Богдан-Ігор – Слово до розстріляних Це правда: кров з каміння може змити дощ, Червона місяця хустина може стерти, Але наймення ваші багряніш від рож Горять у пам’яті на плитах незатертих. Змагались ви уперто й мріяли, й жили, Кохались у суворості, як ми у гулях, І ваші очі сяли вічністю, коли У серці, мов зоря, застрягла біла куля. Грудень 1934...
21. Антонич Богдан-Ігор – Балада про тінь капітана Style=”text-align: center;”> Пролог Вітер оре Синє море. Корабель гуляє. Чорна галка Кличе палко, Близько вже земля є....
22. Антонич Богдан-Ігор – Поворот Вернувся я, де вільхи й риби, Де м’ята, іви, де квітчасті стіни; І знов цілую чорні скиби, Припавши перед сонцем на коліна. Ой, похилилось надо мною, Як мати понад сином, полум’яне. І знов мене земля напоїть, Мов квіт росою, поцілунком тьмяним. І чорні скиби, й сині плавні, На плоті хмари, наче плахти, висять. Тут я […]...
23. Антонич Богдан-Ігор – Четвертий кут Віра, надія, любов. – ч. 1 О, вічно тужать людські душі, Час принесе поразку. Хай нам шепоче янгол в уші Нову шовкову казку. Прилине срібний янгол уночі, Примара невидима, Аж батьківщину осяйну сплячи Побачиш над очима. Пізнати знов єдине і важне, Почути знов забуте, Та осягнути недосяжне, Здобути нездобуте. Де від землі до вічності є […]...
24. Антонич Богдан-Ігор – Тюльпани Червоне золото тюльпанів На сірім сонці – танці з лика І механічний сад мелодій, Де в чорних дисках спить музика. Металу в’язень – людський голос Засуджений в кружок порожній, І світу в’язень – людське серце Цього збагнути неспроможне. Крізь сірий шовк – безбарв’я сіре Червоне золото тюльпанів. Цвісти, горіти й проминати, Лишати все, йдучи в […]...
25. Антонич Богдан-Ігор – Проповідь до риб До карасів, до коропів і до дельфінів, До всіх братів з солодких і солоних вод: – Ви не давайте нам ікри ані фішбінів, Ми прагнем ваших просторів, і волі, і пригод. Важка вода, та від води ще важче небо. Тому принаджує нас ваша глибина, Чарує й кличе нас спокусливо до себе Ваш коралевий бог з […]...
26. Антонич Богдан-Ігор – Ідеал На синьому безмежжі океану, Де не догляне навіть людське око, Високо, аж до хмар, в імлах глибоко Самітний острів серед хвиль пеану. На острові, так каже казка, Теменні скарби десь лежать закляті. Горять моряцькі очи у завзятті, Жага бушує в душах буйно й баско. І вітер дме, і буря тне у парус, А човен щоглами […]...
27. Антонич Богдан-Ігор – Слово про чорний полк Об слово дзвонить слово – кусні бронзи віщі. – Співаю, не кляну Розгромленим полкам, пощербленим рядам, потрощеним когортам! Хвала усім, що з пристрастю цілують сестру на бойовищах, А тим, що ляк в них, мов слимак у мушлі, й гнуть тростини спин, погорда! Луна поразки б’є об мої вуха, мов з глибин безодні зради Громів, поламаних […]...
28. Антонич Богдан-Ігор – Рубач Ч. 2 О чорний пугачу, не кряч, Що всюди лиш журба є, Бо є ще радісний рубач, Що дрова з піснею рубає. Ще є веселий дроворуб, Веде з життям невпинно Рукопашний бій, Завжди веселий, наче дуб. Поете чорних рук, потіхи зерно сій! Бо прийде, прийде нагороди день Терплячим, милосердним і хоробрим. Не знатимеш уже сумних […]...
29. Антонич Богдан-Ігор – Похмурий гімн Похилі чола, Похмурі очі, Розпука гола, Мов свердлом, точить. Тривожний голос Шепоче стиха, Та зір навколо Шукає лиха. Тривожні очі: Німим що буде? І серед ночі Блукають люди. Зимою, літом, Мороз чи спека – Йде острах світом Та небезпека. Гарячка й туга Уста спалила, І кряче пугач – Зла чорна сила. Стукочуть кузні Десь таємниче, […]...
30. Антонич Богдан-Ігор – Прощання школи На вулиці підніс угору вітер На привітання дня пилюки бовдур, Немовби капелюх із голови. В очах танок шалений чорних літер. Гляджу на гір далеких темну говду Та на пісок подвір’я половий. Зі школи ідучи поворітьма, Несу листок на пошту до рідні. Дорога завтра вибігне пряма І вітер в шприхах загуде пісні. Думок у голові кружляє […]...
31. Антонич Богдан-Ігор – Ліс Навчися лісової мови Із книги лисів та сарнят! Виходить місяць до діброви Писать елегії на пнях. Струмки полощуть срібло тиші, В росі купається трава. Хай найпростіші з всіх слова У книзі лісу ніч напише!...
32. Антонич Богдан-Ігор – Черемхи Мов свічка, куриться черемха В побожній вечора руці. Вертаються з вечірні лемки, До хат задумано йдучи. Моя країно верховинна, – Ні, не забуть твоїх черемх, Коли над ними місяць лине Вівсяним калачем!...
33. Антонич Богдан-Ігор – дороги Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, Простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, Тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень Цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці (дороги, […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Підкови На сто возах весна приїде, Мов луки, вигнуться смички. Крізь сито дощ весінній цідить, І дяк запалює свічки. Та їхать ми ще не готові, Й баси нам нетерпляче тнуть. Хай, люба, місяць на підкови Нам ковалі перекують. 9 березня 1935...
35. Антонич Богдан-Ігор – Корчма Про дівчат і про купців Оповідає давня повість. Крилата чарка у руці, Жага і трунок гусне в крові. Червінці дзвонять на столі, І місяць – найхмільніший келих. Схилився вечір до землі І срібним сяйвом ріки стелить....
36. Антонич Богдан-Ігор – Уривок Боюсь згасити світло лампи, Бо може стати ще страшніш, І ніч, розкладена на ямби, У серце вбилась, наче ніж. Ніяк заснути! Кличуть півні, Годинник б’є, і місяць лине. Мій сон, мій голос неспокійний В моїй трагічній Батьківщині....
37. Антонич Богдан-Ігор – Батьківщина Жовті косатні цвітуть на мокрих луках, Як за днів дитинства, в кучерявій млі. Вилітають ластівками стріли з лука, Білі стріли літ. Оси золоті в чарках троянд розквітлих, Мокрі зорі куряться під сизий вечір. Ще горить твоєї молодості світло, Хоч новий десяток літ береш на плечі. Слухай: Батьківщина свого сина кличе Найпростішим, неповторним, вічним словом. У […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Весна В загравах лун виходять ранки з нетрів ночі Плямами багрів Трояндять зломи пошарпаних нам персами землі примар Сонце в хомуті блідих брудних хмар Тягне перед собою плуги вкруг За плугом плуг Повз гори повз луг За скибами скиби І борозди і рови Труться об землю триби Сонця о чоло як в крови А як робітник […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – Весільна ніч Палає ніч пташиним співом. Хто ж, люба, ложе нам постелить? Дивись, як сяє мерехтливо У вікна місяць – чару келих. Хрещатим мохом і коханням Нас оплете нестямне щастя. Сто місяців тремтить зарання У снах гарячих і квітчастих. 10 березня 1935...
40. Антонич Богдан-Ігор – Весільна Для Олечки Послухай: б’є весільний бубон І клени клоняться, мов пави. В твоє волосся, моя люба, Заплівся місяць кучерявий. Чому пригасла скрипка трохи, Чому тремтить твоя долоня? Ніч срібним сяйвом, наче мохом, Обмотує підкови коням. 12 березня 1935...