Ілля Манченко – Незрівнянна
Вуста п’янкі, як ягоди у червні,
Палають очі сонячним вогнем,
Мені її із пам’яті не стерти,
З душі ніяк не вирубить мечем.
Тендітні руки – лози винограду,
Гладке волосся – ніжне наче шовк,
Під вікнами співаю серенаду,
До її серця перший роблю крок.
Вона прекрасна ніби та троянда,
Яка росте під вікнами в садку,
Красива, ніжна, добра, незрівнянна,
Її одну я ластівку люблю!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Ілля Манченко – Спогади Полинаю в спогади дитинства, Як маленьким бігав по росі, Не зазнав на щастя я сирітства, Так як друзі деякі мої. Пригадались стежки і дороги, Запах квітів, меду і бузку І з батьками грибові походи, Посиденьки з друзями в садку. Випливає в спогадах криниця, Що стояла на краю села, Ох, яка була у ній водиця – […]...
- Ілля Манченко – Невідома могила Стоїть могила серед поля, Чи вояка УПА, чи козака, Він здобував країні волю, А смерть напевно тут його знайшла. Я перед нею на колінах, На неї квіти виклав польові, Вона укрита вся полином, Співають пісні тихо солов’ї. Ніколи він вже не почує, Знайомих слів, знайомих фраз, Тепер навіки тут ночує, Про нього нагадав невплинний час!...
- Ілля Манченко – дорога до дому приведе Відлітають у вирій птахи на світанні, Тихо шепочуть берізки в міському саду, Я вертаюсь додому з доріг в сподіванні, Що побачу живою ще матусю свою. Що зустріне вона мене, коло дороги І в обійми свої мене зі сльозами візьме, Довго по світу тинявся у різнії боки, Знав, що дорога, додому завжди приведе…...
- Ілля Манченко – Так було! Тебе пригортаю до своїх грудей І ніжно цілую в лобик і щічки, Загорілось у небі багато свічей, Нам посміхнулись привітно смерічки. Ти дивилася ніжно в очі мої, В них я бачив спокій, кохання і мрії, Міцно стискав тендітні долоні твої, Билися в серці розбурхані хвилі. Цілунки гарячі, солодкі, п’янкі, Не звертаєм уваги на перехожих І […]...
- Ілля Манченко – дякую Землі Травневі зливи поливають землю, Стоять дерева в святковому вбранні, Краса така лікує мої нерви, За це родючій дякую землі. Щодня їй дякую за жовте поле, За хліб, за мед, за квіти у садку, Мене з землею пов’язала доля, Тепер я нею кожен день живу. Коли саджаю жито чи пшеницю, Я знею, як з живою говорю, […]...
- Ілля Манченко – Рабів до раю не пускають Рабів до Раю не пускають, Сміючись плюнули в лице, Холопів там не поважають, Бо челядь в ньому лиш живе. Нема на вас вже Кривоніса, Не має Гонти, Богуна, Скоріше б впала та завіса, Яка їх в гору підняла. “Рабів до Раю не пускають”, Від влади чуєм кожен день, Вони нас “Беркутом” лякають, А ми штурмуєм […]...
- Ілля Манченко – Батькова порада Довкола мене ненависть і зрада, Довкола мене заздрість і брехня, Але єдина батьківська порада, Іде зімною все моє життя. Казав мені: “Завжди молися сину” І віру в Бога ти не полишай, Люби і поважай свою родину, Не забувай про рідний тобі край! Усе життя дотримуюсь поради, За кожну справу з молитвою берусь, В молитві кожній […]...
- Ілля Манченко – Із висоти Чернечої Гори Із висоти Чернечої гори, Безсмертний голос чуємо Тараса, Ідуть до нього діти і старі, До нас назавжди він зійшов з Парнаса. Його вірші пророчі на віки, Великий геній рими, пензля слова, Вчитавшись пильно у його рядки, Ми починаєм вірити у Бога. В своїх віршах він передбачив все, Падіння, злети, зради, незалежність, Для нього рідне не […]...
- Ілля Манченко – Нема долин таких, як на Вкраїні Нема долин таких, як на Вкраїні, Де б не шукав – таких вже не знайдеш, Вони чарівні, ніжні і донині Поних як зачарований ідеш. Розкинулись левади зеленаві, Їх спокій осокори стережуть, Ганяє вітер собі хмари мляві, А павучки мереживо плетуть… Проткнули хмари – сестроньки тополі, Купають віти в річці явори, В нас надзвичайно світять зорі […]...
- Ілля Манченко – Пожовклий лист летить самотньо з гілки Пожовклий лист летить самотньо з гілки, Холодний дощ пронизує наскрізь, З’явилась і сховалась швидко білка, Із шолудем на дерево шмигик. Трава пожовкла, небо темно-сіре, З листками грає вітер в піддавки, Розкрили хмари свої руки-крила, Й летять, летять по небу як птахи....
- Семенко Михайль – Поет (“Я про тихі тіні співаю… “) Я про тихі тіні співаю І про боязну в серці гру На цих струнах я граю Доки їх не порву Про тихі тіні співаю я. 3. IX. 1913. Київ...
- “Царівна квітів” в усній народній творчості народів світу Так склалося, що здавна троянда є улюбленою квіткою різних народів світу. Нею захоплювалися, нею милувалися, її дарували коханим і близьким людям, про неї складали вірші і співали пісні. Минали десятиліття і століття, а троянда продовжувала чарувати і вабити серця людей. Я теж люблю троянди, люблю милуватися оксамитовими пелюстками і розмірковувати над красою і досконалістю світу. […]...
- Турчиновський Ілля – Біографія Ілляя Михайлович Турчиновський (1695, Березань дата смерті невідома), письменник, народився у містечку Березані на Полтавщині в родині сотника. Учився в місцевій школі, потім у Києво-Могилянській Академії, якої так і не закінчив. З 1710 мандрував по Україні й Білорусі, був писарем, учителем, співаком, актором, дяком, регентом, з 1718 – священик у Березані. Історію свого життя письменник […]...
- Кожен із нас хоча б трішечки – та Ілля Муромець Якби про Іллю Муромця ми знали лише те, що він хліборобський син, що ми могли б розповісти про нього далі? Чим може прославитися син хлібороба на землі? Завзятою працею, тим більше це улюблений син свого батька – Івана Тимофійовича, отже, той передав йому всі таємниці фамільного ремесла. Зрозуміло, що Ілля Муромець залюбки обробляв би землю, […]...
- Ілля Муромець (скорочено) А хто б нам сказав про старовину, Про старовину, про бувальщину, Про того хоча б Іллю Муромця? У славетному місті Муромі, У селі було Карачаровім Жив собі Іван Тимофійович, Хлібороб, а з ним син укоханий, Ілля Муромець, син Іванович. Сидів сидячки Ілля Муромець, Ілля Муромець, хліборобський син, Сидів сидячки рівно тридцять літ. Раз пішов Іван […]...
- Микола Вінграновський – Вона була задумлива, як сад Вона була задумлива, як сад. Вона була темнава, ніби сад. Вона була схвильована, мов сад. Вона була, мов сад і мов не сад. Вона була урочиста, як ніч. Вона була одненька, ніби ніч. Вона була в червоному, мов ніч. Вона була, мов ніч і мов не ніч. Вона була, що наче й не була. Але […]...
- Павло Мовчан – “Соловейку маленький… “ (З циклу “Золоті ключі”) – Соловейку маленький, Чом твій голос тоненький? – А тому, що ніч така, Як безодня – глибока. Та мій голос без жалю, Я співаю, не квилю… – Соловейку, соловій, Ніби голка, голос твій, Протягнув крізь груди нить, Але серце не болить… – Серце, серденько моє, Ткнуте голки гострієм, Чом ти каменем […]...
- Володимир Сосюра – Вступ до поеми “Мазепа” Навколо радощів так мало… Який у чорта “днів бадьор”, Коли ми крила поламали У леті марному до зорь. І гнів, і муку неозору Співаю я в ці дні журби, Коли лакеї йдуть угору Й мовчать раби… Німій, одуреній, забитій, Невже не встать тобі від ран? Москві та Жечі Посполитій Колись жбурнув тебе Богдан. А потім […]...
- Тарас Шевченко – Було, роблю що, чи гуляю Було, роблю що, чи гуляю, Чи богу молюся, Усе думаю про його І чогось боюся. Дурна була, молодая,- Я все виглядала, Чи не шле за рушниками… І не сподівалась, Що він мене, дурну, дурить. А серце боліло, Ніби знало, що так буде, Сказати не вміло. А якби було сказало, То я б не любила, Може, […]...
- Твір на тему: Ілля Репін (Твір-біографічний опис) Ілля Юхимович Ренін народився в 1844 році в маленькому українському містечку Чугуєві, в сім’ї військового поселенця. У дитинстві він вчився іконопису. У віці 19 років поступив в Санкт-Петербурзьку Академію Мистецтв. Його приїзд в столицю співпав з важливою подією в художньому житті 60-х років – з так званим “Бунтом чотирнадцяти”, коли 14 молодих художників пішли з […]...
- Катя Гуйван – Ти знаєш Ти знаєш… То я роблю перший ковток тої кави, Яку ти готуєш собі по обіді Коли прокидаєшся. Не те, що би ради забави… Формальності… Справи… Та я не вагаюся… Мені так смачніше… І світ зупиняється Щоб дати можливість мені відчувати нас ближче… Ти знаєш… То я там у нашому ліжку “вивчаю” бульварні романи Коли ти […]...
- Ковальчук Людмила – Навчитись пробачати Я вже навчилася втрачати, Хоч, як же важко, Боже мій, Я розібрала б на Цитати Твої слова. У заметіль, Зігрівши ніжністю своєю, Покинув ти мене за крок До того щастя, що душею Обоє прагнули. Урок… Ти дав урок, як гарний вчитель, І зауважив на помилки… А я дарую тобі квіти… Це перший крок. Ти так […]...
- Богдан Шаповал – А хто сказав, що раю не існує А хто сказав, що раю не існує, Що вічність – лиш покірний часу біг? Що вже краси ніхто не намалює На полотнищі розмаїтих рік.. А хто сказав, що ніч – сумна безодня, Наповнена лиш темрявою душ Там день за днем років минають сотні, І сірим світлом мають квіти груш.. Та що сказати, рай таки існує, […]...
- Микола Вінграновський – Пророк З Пушкіна Духовним присмерком жахливим Гнітився я, йдучи один. І з Серафимом шестикрилим Зустрівся в плинності годин. Ступили крок, ступили другий, І наші погляди сплелись. І я упав. Жалі і туги До нього з серця потяглись. На глум, на сором, на огуддя, Ввіп’явшись в груддя кам’яне, Я рік йому: “Брехав я людям, Тож покарай тепер […]...
- Семенко Михайль – Місто над бухтою Я палаю захватом, я чекаю вечора Я мрію про щастя я мріяв і вчора Я лину до тропіків Я багну холодного глетчера Я хочу прилащитись до зимного моря Хочу буть диким як вітер над скелями Хочу буть скелею щоб серця граніт Розбився об серце, що пахне морелями Блукає в душі де кохання і лід Співаю […]...
- Юлія Кириленко – Наш пароль Зима лиш крок – а тут весна вже плаче, Малиново-п’янким кипить дощем… Невже душі моїй отак призначено, Що погляд їй тавро їдке спече? Нам кажуть: у що віриш – те і збудеться, Реальність постає з палких думок. Тоді я стану затишною вулицею, Аби щодня ловити твій моторний крок. Ти кажеш, що сумуєш… доведи мені! Як […]...
- Тарас Марищук – Вона безлімітна у своїй ніжності Вона безлімітна у своїй ніжності, Коли робить мені каву напівоголена, Це особлива нота інтимності, Коли вона красива, навіть втомлена. Вона прекрасна у своїй оголеності – Бо, оголене не тільки тіло, а й душа. Вона прекрасна коли робить мені каву, А я розповідаю їй про те, як люблю – у віршах, А вона додає у каву […]...
- Герасим’юк Василь – Перший сніг Притишив кров. Притишив крок. І вищі стали гори. Йде перший сніг, Немов пророк, В якого серце хворе. Як важко дихати йому! Як свіжо доокола! Ступає у порожню тьму Нога різьблена, гола. Йде сніг – немов під гору йде – Ледь дише, хоч безплотний, І палець на уста кладе, Як знак мерця холодний. О ні, то […]...
- Твір на тему: Квітка, яку знали ще в Стародавній Індії (твір-опис улюбленої квітки) Ви коли-небудь бачили росинки на пелюстках троянд? Якщо не бачили, раджу дуже рано, ще до того, як підніметься сонечко, вийти у сад. Підійдіть до куща троянд. Тонкий аромат пливе вам назустріч. А на кожній пелюстці тремтять крапельки роси. На довгих міцних стеблинах красуються квіти. їх назвали трояндами. Для того щоб мати змогу себе захищати, красуні […]...
- Юрій Андрухович – Етюд неспокою Трава на камені вона Вночі шумить у ранах дому І лугом дихає стіна Рослинне тіло в кам’яному І ми так часто не спимо І видивляемо впівока Як з того боку крізь трюмо Трава зітхнула мов затока Вганяючи коріння клин У ці крихкі тріскучі плити Запасти в усмішки щілин Триматись каменя і жити За крок від […]...
- Кацай Олексій – Хтось робить барельєф хтось обеліск Хтось робить барельєф хтось обеліск Я ж гупаючи сонцем по ланах Усе роблю роблю з планети диск Щоб був прямим навколосвітній шлях Щоб в коло не змикалися сліди Коли піт виступає на чолі Щоби прокинулись оті кити Що вічно нас тримають на собі Прокинулись і в небо попливли Розгорнуте до нутрощів зірок А вічність би […]...
- Герасим’юк Василь – дві афинки Володимирові Вознюку Дві афинки на сигліні… Однині Вони вже є. Чорніють у росі Дві афинки на сигліні в долині: В траві, в росі – з небес і голосів. Гуде гора навпроти них – Палита. На ній був зруб, і афини були. Тепер смеріччям до небес пришита, А буками прибита до скали Чорнющої, хоч там потік […]...
- Люблю Україну Є у світі одна країна, Яку я без тями кохаю. Вона зветься Україна. І про неї я співаю. Тут живуть розумні люди, Які дали мені уроки. Я ніколи не забуду Як зробив я перші кроки. Тут писав вірші Шевченко. Тут Хмельницький турка гнав. Тут знімав кіно довженко. Бубка тут шість метрів брав. Буду завжди я […]...
- Марина Падалко – ти з серця мого вириваєш повільно вірші Ти з серця мого вириваєш повільно вірші Шматок за шматком Щоб біль був якнайгострішим Ти з серця мого вириваєш вірші методично В нього нігті вганяєш Ніби пінцет хірургічний Ти з серця мого вірші вириваєш по слову Інфаркт за інфарктом Некроз за некрозом Знову Атор: Марина Падалко...
- Павло Тичина – Гаї шумлять Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело. Гей, дзвін гуде – Іздалеку. Думки пряде – Над нивами. Над нивами-приливами, Купаючи мене, Мов ластівку. Я йду, іду – Зворушений. Когось все жду – Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав Голублячий. Щось мріє гай – Над річкою. Ген неба […]...
- Олесь Олександр – Розбите серце умира Розбите серце умира, А я співаю: тра-тра-ра. Воно крізь силу вже зітха, А я сміюсь: ха-ха-ха! Із серця чорна кров тече… Нехай тече, нехай тече! Колись кипіла в серці кров, Колись цвіла в ньому любов. Умру, умру!.. Не жаль мені… Хай ти була не роки – дні, Хай мент єдиний я горів, Хай, може, сам […]...
- Любомир Винник – Її не цікавлять вірші Її не цікавлять вірші, мною для неї написані… Та й взагалі менш за все вона любить поезію Її наділили, знаєте, зовсім не тими рисами… Не мріє вона про Париж, Лондон, Афіни, Венецію. Її дратують пісні, що співаю їй під балконом… Їй – противний мій голос, огидна – моя гітара… Вона боїться, що скину в болото […]...
- Микола Вінграновський – Тринадцять руж під вікнами цвіло Тринадцять руж під вікнами цвіло. Тринадцять руж – чотирнадцята біла. Тринадцять дум тривожило чоло, Тринадцять дум – чотирнадцята збігла. Тринадцять руж під вікнами рида, Тринадцять дум навилися на ружі… Руда орда копиць у виднокружжі, І сонця кров солом’яно-руда. Тринадцять руж-тринадцять кружелянь: Червоне жовтим, жовте сірим душиться. Ця гіркота пригашених страждань, Ці білі квіти суму на […]...
- Микола Луків – Портрет жіночий на стіні Портрет жіночий на стіні, У грубі жевріють вуглинки, І тихо-тихо, як у сні, Пливуть за вікнами сніжинки. Пливуть за ними дні й літа, Уже і біль почав минати, Та не минає самота І відчуття гіркої втрати. Бо ніби й хата – як була, І ті ж у вікнах виднокола, Але дружина відійшла, Відкіль не вернеться […]...
- Броніслав Грищук – У приміському поїзді Майже гекзаметр Край вікна у спекотнім вагоні задумлива жінка Ізнічев’я неквапно бананову плоть оголяє І, відкинувши локони на дерматинову спинку, Овоч сей перестиглий облизує та споживає. А навпроти студентик із отрочим пухом на карку Та білявим, рідким, ніби в котика-мурчика, вусом Про античну добу, про Сапфо – вогняну лесбіянку Фоліанта вивчає, знеможений млостю спокуси. З-за […]...
Кінцівка до твору ляльковий дім.