Ірина Старовойт – Неписаним правилом є не писати про нас

Related posts:

1. Ірина Лахоцька – А літо йде А літо йде… Лишилося в нагоді Ще кілька днів, напоєних теплом. Невдовзі серпень стане вже не в моді, Бо вступить в силу осені закон. А літо йде… І дорога хвилина, Секунда кожна тих серпневих днів. Її б спинити… Але ні… Стежина Прощанням ллється поміж берегів. Ну що ж, прощай… Спасибі за засмагу. Пора розлуки випити […]...
2. Ірина Саковець – Воскресіння зими, і каштани Воскресіння зими, і каштани – безлисті привиди. Лабіринт онімілого міста збиває з ніг. Ти із нього мене, мій новітній Мойсею, виведи, Поки виходи зовсім не канули в перший сніг. Перевтілення душ, і я чую холодне дихання Гострокрилих вітрів – то були голоси трави. Напинається тиша на крики птахів невидимих, Зіпсувавши останній етап мовчазної гри. Небо […]...
3. Я хочу навчитись вірші писати Я хочу навчитись вірші писати На гітарі грати Як Вікіпедія про все на світі знати Хочу навчитись я кохати Щастя людям дарувати І нікого не ображати Вмію я фотографувати Але хочу ще малювати Уві сні все це можливо Хвилею мрій мене накрило Глибоко за душу зачепило Життя мое змінило Я і 10 слів що можу […]...
4. Ірина Саковець – Я знову до світу вернуся такого ж дня Я знову до світу вернуся такого ж дня, Коли видихається вільно, і прощені всі борги, І тінь врівноважує світло – як інь і ян, А море виконує волю старих і нових богів – Із туги несе береги островам до ніг І мітку гнідої печалі, а біль забирає бриз; Де вечір вмикає зірок рятівні вогні, А […]...
5. Я б хотіла писати вірші Я б хотіла писати вірші, Щоб сказати тобі у сні, Як я сильно тебе кохаю І як сумно без тебе мені. Я не вірю, що ти чекаєш Вісточку з неба в вікні, Але все ж я тебе кохаю, Я б хотіла вернутись в ті дні. Тут немає високого пафосу І майстерної гри у словах, Тут-надія […]...
6. Ліна Біла – Лишилося писати про природу Лишилося писати про природу, І мріять про незвідані краї, Байдуже споглядати на погоду, Й не вірити флюїдам міражів. Лишилась на долонях вся планета Заплакана, водночас і смішна. Вагаюся. Куди взяти білета, Щоб вийти там, де станція своя?! Де будеш ти, оплаканий ночами, Омріяна клітинка до клітин. Де зможемо літати ми руками, Єднати наші душі без […]...
7. Мені нікому, окрім тебе, писати Я пишу листа про клени й птахів. Мені нікому, окрім тебе, писати. Ти мене на узбіччі життя якось стрів, Подарував усмішку та солодку вату. Ти казав, що треба дотягнути до ранку, Нашвидкуруч перебинтовував рани. Я зараз сиджу біля дому, на ганку, І занотовую всі твої обмани. Як мала дитина, знаю. Що поробиш? Мені треба пам’ятати […]...
8. Ірина Саковець – Заграло небо арію дощу Заграло небо арію дощу На смугах вечорового вокзалу. Шалений вітер обійняв зухвало, І чується мені: “Не відпущу”. А ні, то хтось прощається… На мить? На день? На рік? А чи назавжди, може? І небо вже вдяглося у погоже, А на обличчях їхніх все дощить. Вокзал плете контрасти з почуттів: Чекання, зустрічі, палкі обійми, Неначе хаотичні […]...
9. Крістік Хрустік – Я не мастак писати прозу Я не мастак писати прозу, Тому летять мої вірші. Мені не треба звати музу, Вона живе в моїй душі. Я знов сьогодні опинилась На стадії, мабуть, з нуля. Щось у мені перемінилось, Але це досі все ще я! В мені померла віра в диво, Проте я не відмовлюсь від чудес. Життя, хоча і носить криво, […]...
10. Крістік Хрустік – А я пишу й писати буду А я пишу й писати буду… . Люди, пиво… і трава… Не забуду… Може з блуду Перетворю все в дива. Захлинатись від дихання І ридати від свободи… Помилки, стежки, страждання Нові і старі пригоди… Що ти? хто ти? Звідки і куди? З понеділка чи з суботи? Скажеш “стій” мені? Чи “йди”? Ти – людина. Я-щось […]...
11. Єлизавета Замана – я не хочу писати рідною мовою Я не хочу писати рідною мовою Бо кажуть, що то не мій стиль. А я продовжую, по-іншому не вмію Кожен про своє, на рани сіль І ти знову вмикаєш порно Мимоволі заходиш на сайт Це звичка. так дивно, Та я і ти знову оффсайд… До біса підбори й шикарні сукні, Троянди, парфуми й червоні гУби […]...
12. Іван Франко – Не пора Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить! Довершилась України кривда стара, Нам пора для України жить. Не пора, не пора, не пора За невігласів лить свою кров І любити царя, що наш люд обдира, – Для України наша любов. Не пора, не пора, не пора В рідну хату вносити роздор! Хай пропаде […]...
13. Ірина Саковець – долаєш дикі гребні хвиль Долаєш дикі гребні хвиль, А я в’яжу зимові светри. У тебе сонця кілька миль – У мене снігу кілометри. Розріже океан пряма, Аби з’єднати нас на карті. Зима, зима… Мете зима Дрібного суму цілі кварти. Була весна, росла трава. Було, було… Не повернути. Печале, линь! Коли жива – Ще буде щастя сотні фунтів. Береться ожеледь […]...
14. Ірина Саковець – Буває, переслідують невдачі Буває, переслідують невдачі, Мов зграя роздратованих ворон. І дехто заховається, поплаче, Шукаючи поради у долонь. І сонце вже не гріє, як раніше, А небо до нестями холодить. І ти вже, мов маленька сіра миша, Лишаєш ледве видимі сліди. А жити – не кататись на санчатах, Трапляються зруйновані мости… Повзеш, немов засуджений до страти, А варто […]...
15. Ірина Саковець – Ви начебто з’явилися зі сну Ви начебто з’явилися зі сну. Чи то мені Вас ангел напророчив? Фіалками заквітчану весну, Здається, увібрали Ваші очі… Коли холодне сяйво ліхтарів Не здатне обійняти і зігріти – Усмі́шка Ваша й сонце угорі Затьмити може теплотою літа. Я Вами сню і мало не молюсь Про погляд Ваш, оту осінню мудрість. Снігами вже притрушує імлу Пробуджена […]...
16. Ірина Саковець – Зорепад Подивися: на пальцях зола, і повітря загусло, Усі ріки одразу змінили (мов змовились) русла. Ніч спустила на нас Гончих Псів – безголосся порука, І розбились потрібні слова на склади і на звуки. Переколоте небо голками блідих кипарисів. Дзень! – порвалася нитка, розсипавши зоряний бісер Темноті злій за комір, на вистиглість моря, на голі, Помережані холодом […]...
17. Ірина Лахоцька – А давай ми вже спустим вітрила А давай ми вже спустим вітрила, Я не питиму слів твоїх трунок І дістану з – під серця пакунок, У якому поламані крила, Що отримала якось в дарунок. А давай ми відпустим назавжди Тих метеликів у наших душах, Бо втомились вони і неслушно Їх в неволі так довго тримати, Де самотньо, нестерпно і душно. А […]...
18. Ірина Саковець – Екранізація готичного роману Екранізація готичного роману: Похмурі кадри вечора на склі, Із ладу вийшли всі небесні крани – І небо розчинилося в землі. Шукай мене під повнею із міді, У повені з півоній і троянд, Хоч я і не одна з могутніх відьом, Та й ти не опівнічний зорекрад… Шукай мене в густій облозі терну, Я озиваюсь лиш […]...
19. Ірина Саковець – Ніхто й не говорив, що буде легко Ніхто й не говорив, що буде легко, Ніхто не завіряв, не обіцяв, А я в обіймах нищівної спеки Шукаю риси рідного лиця. Ім’я твоє шепоче небо стигле. Прошу, блакитне, лиш не забирай!.. Війна копає все нові могили, Зросивши горем ідилічний край. А ти топтав ці принебесні трави, Надійно зводив дім, і що тепер? За стінами […]...
20. Ірина Зінковська – Пам’яті мого брата Олега Хіба буває в світі більшим біль, Коли навіки йде дитина?.. І до могилки буднями неділь Веде протоптана стежина. Там серед квітів і вогню свічок Десь загубились сміх і втіха. Заплуталось вузлом поміж стрічок У наших душах чорне лихо. Мій Боже, він такий ще молодий!!! В такі роки живуть, кохають… У Тебе, Господи, наш син – […]...
21. Ірина Саковець – А літо вже на відстані руки А літо вже на відстані руки: Повітря пахне морем синьо-синьо, Дощем еклерні хмари – на квітки, Звільнивши місце сонцю-апельсину. На річкове прозоро-срібне скло Світанок в дзьобі опустив лелека. Весняне кашемірове тепло Скидає ліс – бере атласну спеку. Кульбаби відв’язали якорі – Їх білі душі в небо понеслися. Експресія ранкових кольорів Картини загадкового Полісся… Зачервоніли маками […]...
22. Ірина Шувалова – Час тече Час тече – ось і речі вже начеб густішають. Я заходжу: не те що навшпиньках – а подумки. Твоє місце у нашому ліжку – це ніша, Де пропали всі дотики, сутінки й родимки. Час тече – він викручує руки і поручні В тих вагонах, які добровільно возили нас, Де сиділи ми мовчки – здавалося, поруч, […]...
23. Ірина Ярко – Між нами Між нами триста миль твого цілунку, Між нами купа недосяжних слів, Між нами фантик з того подарунку, Що вкрав з десяток солоденьких днів. Між нами зорі, тихе нічне небо, І сотні, ні мільйони тих хвилин, Які питають: “Ну, чого вам треба, Ви ж одинокі, мов в садочку тин”. Між нами несказанні кілометри І не дочитані […]...
24. Ірина Ярко – Все рівно, головне, аби собою Я хочу бути відданим навіки, Як тиха непорушна магістраль, Як довгі і безмежні сині ріки, Які ховають у собі вічну печаль. Як птах далекий без перепочину, І не помітна більш ніким трава, Хай на шляху тернистім я спочину, Зате залишиться ще світла голова. Як дерево, я стану серед ставу, Чи не помітний у пустелі кущ, […]...
25. Ірина Лахоцька – Крізь призму днів словам надати дотик Крізь призму днів словам надати дотик, Вжививши іскру ніжності й тепла, Щоб не були пусті вони й бува Не спопелили душу, як наркотик. Своїм словам вростити білі крила, Нехай летять в твої блаженні сни, Нехай летять й збуваються вони В синіх морях на піднятих вітрилах. Промінням сонця в чиюсь світлу душу Нехай засвітять, взявши у […]...
26. Ірина Шувалова – Кораблі мене наскрізь проходять Кораблі мене наскрізь проходять – я навіть не гавань. Голосіння війни накриває мене – і не ранить. Ти ідеш, ти живий, ти торкаєшся світу ногами, І в слідах проростають прозорі свинцеві корали. Скільки крові в тобі… я прийму кораблі, ти не бійся! Всі порожні міста розстелю на шляху твого війська. Є ще бах, але баха […]...
27. Євген Маланюк – Вічне 1. Досі сниться метелиця маю, Завірюха херсонських вишень. Золоті Ті очі впивають Степовий необмежений день, Що зростає у небо, у вічність… Плине вітер крізь села, сади, Золоті Ті очі й ритмічні Сині хвилі річної води. 2. Як забути? Яка ж гадюка З серця вижерти спогад могла б: Зір – пекучий, як мука й розлука, Мову […]...
28. Твір на тему: Відроджуймо традиції! Дуже часто кожному з нас доводиться чути від дорослих такі вислови: “Не можна”, “Що люди скажуть?”, “Не сміши людей”. Але нерідко ми не замислюємось над їхнім глибинним змістом. Повага до громадської думки – одна з основ народного етикету, який є неписаним зведенням норм і правил поведінки людини з рідними, знайомими. На жаль, часто доводиться зустрічатися […]...
29. Василь Симоненко – “древній, обікрадений народе!..” Древній, обікрадений народе! Над тобою прошумів розбій, Та кати не вкрили твою вроду, Не всушили дужий мозок твій. Нові покоління, як обнова, В лоні сповиваються твоїм, І дідівська гордовита мова Служить вірно і слухняно їм. Пристрасним, орлино-мудрим зором Дивишся у всесвіт з-під повік… Виродки – підтвердження суворе, Що живеш і житимеш повік!...
30. Ірина Лахоцька – Хитнувся світ Хитнувся світ. Стемніло. Ти в тенетах. Слова поникли. Зламане перо. Це так важливо для душі поета Натхненно й свято вірити в добро. Погасло світло. Згублене кресало. Сльоза зі щемом впала на клавір. Коли в ту саму мить когось не стало- Забракло слів, які торкнуть папір…...
31. Ірина Божко – Економія почуттів Економія почуттів, а лічильники всі зашкалюють. І безкрів’я, безчасся, безбожжя на стінках пляшок; Помирання й придушення сліз у перервах між кавою І розтертям об спину найближчу на порошок. А за рангом розставити крапки над “і” в іменах та пробаченнях І знайти серед них головну, остаточну, кінцеву – Це уміння давно атрофовано, знищено, втрачено. Вимикання мобільних […]...
32. Ірина Шувалова – Ти мій фантомний біль Ти мій фантомний біль – не вщухай, не раджу. Ти особлива кінцівка, якою гладжу Речі невидимі, речі, що трохи за. За ніч стаєш майже з серце моє завбільшки, Саме такого вміщає це кляте ліжко. Що б ти, цікаво, нині на це сказав? Ти моя шкіра – знята, на цвяшку висить. Кожен рецептор просить, мовчання бісить, […]...
33. Ірина Лахоцька – Липнево-Медовий Лоскоче літо лагідністю лип, Мрійливо мружить мАківки медові. Лягає легко липня логотип Мереживами мальв між матіолій. Ласкаво ллють ліхтарики лілій Мелодії майбутніх медозборів, Лише легенький літній лиходій Миттєво мочить медоносне море. Летять листками липня літодні, Мішечком м”яти масово минають, Лишивши ліки літа лісові, Меліс межу між мантій молочаю. Лоскоче літо лагідністю лип, Мандрує мить малюнками […]...
34. Романтика руху – Ірина Саковець Романтика руху. Вологий екран вікна. Осіння картина. Магічне повторення кадрів. І сонце минає, І неба немає – у мандрах. За склом не пейзажі – Пастельні тони зникань. Сьогодні я тиха, Як твій чорно-білий сон, Як шемрання тіней, Що вечір пасе їх на стелі. Ось осінь старанно Тумани за потягом стеле, Зриваючи хижо Останнє тепло зі […]...
35. Ірина Лахоцька – Весна прийде Так радував… Мабуть була занадто низько І ти зірвав мене, немов той лист. Я падаю… І до землі вже зовсім близько, Все падаю із твого неба вниз. Розрадою Тепер для мене тільки вітер. Так пригорнЕ й несе від тих небес. Я згадую… А він всі згадки мої витре. Вони як вістря дуже гострих лез. Так […]...
36. Ірина Саковець – дивуються хмари Дивуються хмари, мов триста цікавих туристів, Як липа сухе насипає у пригорщу листя, І ранок, зійшовши із міста асфальтових вен, Неначе Колумб, серед клумб у тумані пливе. А сонця й півтіні тепер не побачиш вгорі ти. Вдихнувши імлу, видихаєш бажання зігріти Застуджений день, його серце, та маєш лише Стару запальничку й тепло із дірявих кишень. […]...
37. Ірина Шувалова – доведи мене Доведи мене вздовж високої чорної стіни До кінця війни Доведи мене серденько не обмани До беззубого лісу на краю землі До холодного поту на чолі До свинцевої каші на зубах Як би його встояти на ногах Як не збутись жодної з обидвох Заховай мене серденько в темний льох Затули мені серденько рот і ніс Щоби […]...
38. Ірина Зінковська – Небесній сотні Що сталося – того вже не вернути, Не знайдуться відкуплення слова… У темряві глибокої засмути Скорбить Вкраїна – чорна, як вдова. Осиротіла матір, овдовіла… На шиї камінь, а на серці шрам Вона ж для них майбутнього хотіла! Віддати все могла ж своїм синам! Що сталося – того вже не забути. Тут мало співчуття, були важкі […]...
39. Ірина Саковець – день де-не-де День де-не-де, а деінде примарами Тіні на сіні й траві, Грається хмарами ранніми, рваними З рову рвучкий вітровій. Тісно тополі в німій напівтемряві, Скинути б темну кору… Сонцегоріх із небесного дерева Падає прямо до рук. Сни кольорові розійдуться колами Від світлопаду й роси. Літо, не мали з тобою ніколи ми Стільки барвистих лісів, Заспаних стежок […]...
40. Ірина Зінковська – На все свій час На все свій час і всьому воля Божа: Навік залишити чи далі йти. І часом плачеш: більш я вже не можу! Візьми свій хрест – для Бога цінний ти. Хоч огортає страх, смертельний відчай – На Бога поклади свою журбу. Молитвою і вірою засвідчуй Сердечну відданість добру. І що б не сталось, звідки б не […]...