Куценко Петро – Пісня безсонного джмеля (Збірка)
1992 рік, видавництво “десна”
ПРО КОЛЬОРИ
Ну як вам доладно повідати всім,
Що всіх |кольорів – і не п’ять, і не сім,
А хай навіть сім – так ще більше в них назв,
І, певне, це знає не кожен із нас.
Малина, і наприклад, на колір – малинова,
А вишняу – вишнева, а небо – небесне,
Морквяного кольору, звісно ж, морквина.
От, бачите, назви які це чудесні.
Бузок навесні зацвітає бузково
І сонячно – сонях. А ще я помітив,
Що посмішка в мами на колір – святкова.
Бо є такий колір, хоч вірте не вірте.
ВЕСНЯНИЙ
Якось джміль стомивсь літати,
Опустився на траву,
І промовив сам до себе:
– Не-ці-каво я живу.
День ще довгий, значить, треба
Діло вигадать якесь.
От чого б мені не скликать
На галявині оркестр!
Жук рогатий буде грати
На роялі голубім,
Хрущик – на віолончелі,
А цвіркунчик – на трубі.
Коник – вроджений скрипалик,
А комарик – ди-ри-гент!
Гей, комахи, поспішайте!
Починаємо концерт!
Був концерт – найкращий в світі,
І раділа вся земля
В ніжних дзвонах трав і квітів,
В золотих піснях джмеіля.
У БАРВИСТІМ РУШНИКУ
Весняний
В ясні долоньки листя й трав
Закрапотів-захлюпотів,
Немов на скрипочці заграв.
А за десною, між заплав,
Погляньте: що ж то за краса?
Рушник над лугом хтось прослав –
Аж засміялись небеса.
В тім рушнику усе цвіте –
І луг, і верби, і поля.
Сміється сонце золоте,
Сміюсь від радощів і я.
ЯГІдНА ПОРА
На галяві кожній, під кожним кущем
В росі – мов намисто іскриться:
Суниця, чорниця, брусниця…
– А ще?
– А ще у саду – полуниця!
На гілочці кожній, омиті дожем,
Сміються в сріблястих краплинах:
Малина, ожина, калина…
– А ще?
– А ще під вікном – горобина!
Смачні і пахучі, між листя і трав,
Їх стільки – що згубиш і лік.
Нехай би ця ягідна щедра пора
Тривала для нас – цілий рік!
БІЛЯ КРИГИЦІ-ЖУРАВЛЯ
Прилетіли синиці
Із садка – до криниці,
Захотілося в спеку
Напитись водиці.
І тоді журавель
Низько шию нагнув,
В дерев’яне цеберко
Їм води зачерпнув.
Напилися синиці
Та й сказали:
– Спасибі!
Ой велике спасибі!
Знов ми будем при силі.
А іще запитали
Вони в журавля:
– Чи не твій ото брат
Біля річки гуля?
Журавель на слова ті –
Заскрипів-зарипів
І цікавим пташатам
Ось таке відповів:
– Брат не брат,
Але родичем
Називатися смію,
Тільки, жаль, що як він
Я літати не вмію.
А якби ж то умів,
То, забувши про втому,
Сам я воду носив би
Своїм друзям додому!
ЗАПЛУТАВСЬ
Вранці дід
Запитує в Івася:
– Ти оце ще й досі
Не вмивавсь?
– Як же не вмивався?
Умивався,-
Заморгав очицями Івась.
– П’ять хвилин
Я щоки тер і шию
Вимив ніс і вуха,
Все як слід!
– А чому ж, чому –
Не розумію –
Рушничок сухий?-
Всміхнувся дід.
І тоді став хитрувать Івасик.
Та й заплутавсь.
Так бува завжди.
– Це тому,- сказав,-
Що цього разу
Я спішив
І вмився… без води!
ГОЙдАЛКА
Ох і гойдалку ж яку
Дід зробив мені в садку!
Лиш гойднешся: хить та хить!-
Все навкруг замерехтить!
З боку в бік,
Все вище й вище –
Аж у вухах вітер свище!
Розгойдався: гойдь та гойдь!-
Любе сонце, не заходь!
Ще хоч трішки посвіти,
Чубчик мій позолоти!
ЛІТНЯ НІЧ
Стихнув гомін край села,
Стихли кроки.
Синя мла оповила –
Шлях широкий.
Тиха: липа стереже
Тихий вулик.
Натомились бджілки вже –
І поснули.
Їм у снах пливло навстріч
Тепле літо.
Пахнув сон їх цілу ніч –
Медоцвітом.
ПІСНІ БЕЗСОННОГО дЖМЕЛЯ
Кожний ранок до Івася й Тані
З лісу, лугу, саду – звідусіль!
В сонячній короні прилітає
Їх співучий друг – безсонний джміль.
– А чому, цікаво мені знати,
Стали ви джмеля безсонним звати?
– Як чому? Та він же навіть в сні
Нам обом наспівує пісні!
Будить нас. обох ще до сніданку,
Сяде на вікно – та й ну співать:
– дзінь-дзінь-дзінь! Вмивайтеся щоранку
У росі, щоб швидше підростать!
ЧОМ ЖЕ РИБА НЕ “КЛЮЄ”?
Ох і радість у Івася:
Вудку дід подарував!
Ледве ранку дочекався,
Вудку в руки – і на став!
Сів близенько над водою,
Поплавок ряхтить щомить.
Раптом чує за собою:
Хтось відеречком дзвенить.
Так і знав – сестричка й братик.
Що,- питають – не “клює”?
Треба місце поміняти!..
Там сі-дай, де ри-ба є!..
Підпливли до них у човні
І сусідські хлопчаки.
Кожний знає, що й до чого:
“Не “клює”, бо день жаркий!..
Галасують круг Івася,
Кожний радить щось своє.
… Так ніхто й не здогадався:
Чом же риба не “клює”?
У НОВОМУ дВОРІ
Ми в’їхали під осінь
В новий красивий дім
І, може б, веселились,
Що поселились в нім,
Та трішки сумнувато
У нашому дворі,
Все схоже в нім – будинки,
І клумби, й ліхтарі.
І каруселі схожі,
І гірки та грибки,
Коляски з малюками,
І навіть малюки.
У кожному під’їзді
Богданків – аж по три,
Чи не тому між нами
І не виходить гри?
У кожному під’їзді
Маринок – аж по п’ять,
Бува, гукну сестричку –
Вони усі біжать.
Берети й куртки – схожі.
Ну що мені робить?
Кому, скажіть, цікаво
В дворі такому жить?
МАК-дИВАК
Ти не мак,
А дивак,
Бо зацвів під осінь.
Не зігріє вже тебе
Неба тиха просинь.
Ти не мак,
А дивак.
Бо з’явився пізно.
Не почуєш тепер
Жайворонка пісню.
Але мак,
Одинак,-
І слухать не хоче,
На тоненькому стеблі-:
Горить-палахкоче.
Але мак,
Наче знак:
Ждати осінь теплу,-
Гордовито собі
Квітне серед степу.
НІЧНА ЗЛИВА
Цілу ніч
Гулял|і злива
Й нагулятись не могла
Цілу ніч
Сова ляклива
Щось пугукала з дупла.
З нею –
Пізній грім балакав,
З громом –
Вітер із дощем,
А сирітка-зайчик плакав
Під мокрісіньким кущем.
ОСІНЬ
Біжить дорога через ліс,
Біжить по тій дорозі лис
І більш – нікого.
І біг би лис
Ще довго-довго,
Коли б не скінчилась дорога,
А з нею – й ліс.
Спинився на узліссі лис,
На голе поле подививсь
Та й зажуривсь.
І так журився б
Довго-довго,
Коли б йому на жовтий хвіст
Не впав із клена золотого-
Найзолотіший лист.
СТО ЗАПИТАНЬ
Є два братики у мене,
Ви їх знаєте, напевне.
Лиш почнете говорить,
Кожен з них вже через мить
Запитає вас: – А як?
Чом це так, а не отак?
Чом світанок ранком зветься?
Звідкіля туман береться?
Хто тим соняхам, що в полі,
Дав усім по парасолі?
А чи вміють говорити
Між собою – зорі й квіти?
А чому в собаки Чапи
На снігу не мерзнуть лапи?
Сто запитань завжди в них –
І серйозних, і смішних.
Та охоче кожний раз
Я на них відповідаю,
Ще й книжки обом читаю,
Бо ходжу вже –
В перший клас!
СТОРОЖИХА
Цілу нічку, тишком-нишком,
Пильнувала кішка мишку.
Так старанно пильнувала,
Що під ранок – задрімала.
Ой солодкий сон-дрімота,
Особливо під світання.
Отака-то, бач, робота!
Отаке сторожування!
Тільки раптом: що це, що це?
Сниться кішці: світить сонце.
Сниться кішці, як з-під ліжка
Шум доноситься до слуху,
І – прокинулася кішка,
І спіймала… сонну муху.
БІЛЕ дИВО
Що за диво
В ліс і поле
З ночі прилетіло?
І зробилося навколо,
Наче в казці – біло.
Опустили верби низько
Цілосніжні коси.
Побілів і наш зайчисько –
Від хвоста й до носа.
На всі боки наставляє
Білі свої вуха,
Сам себе – не розпізнає,
Біле диво розглядає,
Білу тишу нюха.
РОЗМОВА З ГОРОБИНОЮ
Горобинонько, горобино!
Де ж ти листя своє розгубила,
Що тремтиш, наче зляканий птах,
На колючих осінніх вітрах?
Хоч туманами все оповито,
Зігріва мене спогад про літо,
А ягідок палаючий жар –
Розвіває і смуток, і жаль.
Горобинонько, горобино!
Скоро-скоро хурделиця біла
Вкриє снігом тонкі твої віти –
І холодні гірлянди засвітить…
А на це я скажу вам по правді:
Щозими зігріва мене радість,
Бо голодним пташкам на морозі –
Мої ягоди стануть в підмозі!..
ТИХА ГОдИНА
Знає добре кожен з нас:
В дві години-спати час.
Лиш ніхто, ніхто не зна,
Чом навколо сміх луна?
Сміх і шепіт. Сміх і гам.
Як же вгамуватись нам?
Та й чи можна задрімати,
Як лоскоче ковдра п’яти,
А подушка – ніс і щоки,
А матрац – щипа за боки?
Тільки раптом чути в спальні
Тихі кроки й голос няні:
“Хто це тут не хоче спати?
Хто не хоче підростати?”
… І притихли всі ми враз.
Де й поділись жарти.
Це тому, що кожен з нас –
Хоче підростати!
ВЗИМКУ
Невблаганна і неспинна
Розгулялась хуртовина,
Не пускає з хати.
Та і в люту веремію
Швидко й легко я умію
Літо повертати.
Намалюю до альбому
При затоні голубому –
Човен, річку, верби,
Ще й малого риболова,
Що спіймати хоче сома
Більшого від себе!
Чи візьму сопілку в руки
І поллються ніжні звуки,
Мов щебече пташка,
І танцює на горбочку –
Босонога, у віночку –
Дівчинка-ромашка.
СКОРОМОВКИ
Дженджуриста Христя разів триста
Приміряла три разки намиста.
Лиш потрапив до окропу рак –
Зразу вбрався у червоний фрак.
Край узлісся на осичці
Листя шелестіло,
Лисенятам і лисичці –
Стежку Іюлотило.
Тишком-нишком біга мишка,
Ще тихіше – наша кішка.
Клавка кладку колихала,
Поки в річку не упала.
Чорна хмара на квочку
Страшно так рокотала,
Ще страшніше на хмару
Сіра квочка квоктала.
Поки Валя
Малювала мальви,
Поля й Ваня –
Мам намалювали.
Скрекотіла жабка-скрекотушенька
Та й проскрекотіла
Мені вушенька.
У чарівному віночку
З червоною стрічкою
Танцювала-веселилась
Марічка над річкою.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Твір відгук про книгу.