Озеро

Висиджую я в озера на бурежку.
Й заглядую у ворожду бездонну.

У нього серце ранене шпирами,
І голками протикане без тями.
Безчужий вітер розхристує тепло.
І грізне сонечко вижарює в бездушші.
Й пернаті, й ворони пронизують крильми,
Доводячи ті почуття до краю самоти.
А хвилі шепчуть :
– Ти сюди, сюди, іди
У ранній милозвучній тишині.

У самотинні пригубилась там берізка,
І шепче голубам страшні казки.
А гілля нагинаються і тягнуть,
Й силу, й волю у бідолашної води.
О! Як невмеруще повзає каміння,
Розтягує рум’яна по землі.
А сизий стовбур постарілого вдубіння,
Пливуть у даль, незнаючи куди,
І думають, що допливуть до краю,
До краю, тої безмовної журби.
Пливуть, пливуть, розтягуючи хвилі,
І спокою безодні не дають.
А скільки літ, а скільки часу,
Те озеро простоїть без воріт?

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Озеро