Павло Мовчан – Надра родові

Ти – спогад сам собі і нагад про майбутнє.
Знайшов ти жилу світла у надрах родових.
І покоління всі в тобі людські присутні…
Ти згорнутий словник слів мертвих та живих…

Чому ж ти зубожів і сам себе обмежив
Теперішнім лише та лушпайчастим “я”?
Розставлені густі скрізь дротяні мережі,
І межові стовпи по обріях стоять…

Не переступиш дат бетонних, прикордонних,
Не перескочиш сам назначених подій:
Всі первісні слова зотліли в чорній книзі,
Не вимовити їх – такі вони тверді…

Розщеплена давно сторінка дерев’яна,
Розірвано навпіл коріння рідних слів,
І зримою стає в повітрі смертна рана,
Де мерехтять мечі і зблискують шаблі.

І стали шаром світла життєписи розкриті,
Поволі скаменівши в родовищах буття;
І раптом звузив біль єство твоє до ниті,
До лінії, що все викреслює з життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Я не надіюсь нічого.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Надра родові