Павло Мовчан – Мандрівник



Цвьохкі, розхильчасті, щоденні
Сюди приходили вітри,
Де трухнув стовп і птах нужденний
Дививсь засмучено згори…
Як сох мотуз, сіріла стріха,
Як жовкла кістка на току,
Як замість шибки чорний віхоть
Застряв у горлі скрізняку…
Нудьга невивітрена нипа,
Чалапа по долівці дух,
І раптом дерев’яним скрипом
Навпіл розколюється слух…
Злітає птах, стовп пада плазом,
Мов корок, віхоть виліта,
І мандрівнича тінь відразу
Стає висока, як верста.
Всотавши в зір усе подвір’я,
Штовхнувши двері

носаком,
Він увійшов, як надвечір’я,
Щоб вийти згодом скрізняком.

… Він вдарив об кулак кресалом
І викресав з-під нігтів кров,
І, мов жарина, чорний палець
Накреслив на стіні: “ПРИЙШОВ”.
І раптом нижче проступили
Слова пливучі на стіні,
Стікало з літер не чорнило –
Тоненькі цівки кров’яні:
“Твоїм тулянням ще тривати,
І прихистку тобі нема…
Обернуться в набутки втрати.
Тінь світлом стане, а пітьма… “
Він подих в крейді відпечатав,
Ступнув, – курилася зима,
І каркнув чорний птах щербато:
– Ка-р-р… вороття тобі нема! –
В кишені брязкало кресало,
І трут за пазухою тлів,
Вітрами іскру роздувало,
І дим дворукий вдаль летів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




Твір на тему вулиця мого дитинства.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Мандрівник
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.