Павло Мовчан – В Кижах

Між ребрами брусованої хати
Росте трава, у вікнах дуплуватих
Сидять коти, і жевріють ледь-ледь,
Димлять гноти, наповнюючи вщерть
Самотністю присадкувате житло,
Де палахкоче дзеркальце, як бритва…
Назад нема, немає вороття,
З минулим розминається життя,
І, прихиливши вухо до стіни,
Почути можна голос нутряний;
Від доторку озветься деревина, –
Гуде, як вулик, трухла порожнина.
А двері, відсахнувшись від руки,
Запались вглиб, де звуглена драбина,
Напружившись, мов стиснута пружина,
Підкине на горище, де гаки
Угвинчені у крокви-трухляки…
“Тут” – це “колись”, це те, що за межею,
Відлитки срібних днів, поточених іржею;
На позір ціле все, вагоме, повносуще,
Всередині ж – дупло, бо й камінь –
Час розлущив…
І стільки порожнин відкрилося на сонці,
Що світ старий, мов сон, в тоненькій оболонці.
І я, немов шкляний, просвічуюся наскрізь,
І дерева довкіл немовби порожнясті.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – В Кижах