Павло Мовчан – З циклу “Казахський альбом”



1.

Оголюються ребра Алатау,
Збігає сніг водою з висоти,
Все вище й вище виповзають трави,
Все далі й далі відхлинаєш ти…

І холод розростається у грудях,
І обрій відгинається, мов віть,
І скочується погляд за безлюддя,
За вінця дня та всіх тисячоліть.

Тебе нема… хоч ти в мені присутня
Незримістю, як духом полину,
А образ твій, неначе кулька ртутна,
У порожнину падає скляну…

Де ні тепла, ні подиху живого,
І де вода перетікає в сніг,
Де за межею світла крижаного
Останній відкривається поріг…

Позаду

степ, попереду безодня,
Над головою хмари кочові,
Сучеться з снігу течія холодна,
Торочаться примари снігові…

Як можна бути тишею такою,
Що навіть з горла витислось тепло?
Рубці очей розрізав осокою:
Ні гір, ні степу, а суцільне скло…

2.

Він вже не був давно собою,
Дививсь крізь віття в глибочінь,
Увесь спрозорений від болю,
Лежав легенький, наче тінь.

Про що він дбав весь вік затято? –
В сідлі днював і ночував…
Людей ним стільки було стято,
Скільки лягло в покоси трав.

Як меч шайтана… кара Божа,
Де не ступав – біду чинив,
Скрізь дихав

духом злобоможним,
Лиш пустка ширилась за ним…

Слухняними були нукери,
Землі торкався ледве кінь,
На голові горіли пера,
У землю скрапувала тінь…

А нині, мов кошма протерта,
Лежав безпомічний в саду,
І ждав терпляче з ночі смерті,
Хитавсь лякливо згаслий дух…

Чию спевняв він досі волю?
І тихо видихнув: – “Ніколи… “
Почувши голос вбивці “… спить… “

3.

Іссикський вождь лежав на захід головою,
А в узголів’ї начиння стояло:
Три металеві чаші
Дві золоті і одна срібна з надписом на денці:
“Пий не до дна”… І срібна ложка…
І тридцять один глечик для пиття
Щоденного і почергового…
Душа волає: “Пити! Пити!..”
Бо в золото окута.
Був вождь цей золотий…
Глеки спорожнілі лише відлунювали згагу…
Від золотої свити зостались тільки бляшки.
В проміжку поміж тулубом і кістяком руки
Кинджал короткий мерехтів: на піхвах огир мчав
І корчився в смертельних муках лось…
На лезі ж змія гадючилася двоєсічна…
А кабани, верблюди, архари і вовки
Невпинно рухались приречені до втечі вічної,
Бо їх в метал закуто…
Біля плеча колишнього лежав гарапник,
Перевитий золотою стрічкою…
Колись ним вождь похвиськував
І підганяв історію,
Щоб потім бути
Інвентаризованим
З довічним музейним номером…
Так цифра оволоділа світом
Минулим…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Друга за гроші не купиш твір.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – З циклу “Казахський альбом”