Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Абзац
Абзац
Абзац (нім. Absatz – уступ) – частина тексту, композиційно найменша, означена відступом на початку першого рядка і, як правило, не заповненим до кінця останнім рядком. Інколи Абзац вирізняється тільки незаповненням останнього рядка. Практикується також винесення початку першого рядка абзацу на поле сторінки. Абзац із кількох речень утворює змістову єдність. Слово “Абзац” вживається також у значенні абзацного відступу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Перенесення, або Енжамбеман Перенесення, або Енжамбеман (фр. enjambement) – віршовий прийом, який полягає у перенесенні фрази або частини слова з попереднього рядка у наступний, зумовлений неспівпаданням ритмічної паузи із смисловою, хоч рядок при цьому втрачає свою інтонаційну викінченість. Розрізняють три різновиди П. Найпоширеніший – rejet – фраза, що заповнює попередній рядок, а завершується на початку наступного. досить часто […]...
- Маргіналії Маргіналії (лат. margo – край, межа) – 1. Нотатки на берегах книг чи рукописів з тлумаченням незрозумілого слова чи фрагмента тексту; 2. В оформленні книг – винесена за формат тексту рубрикація, так званий “ліхтарик”; 3. Нотатки на берегах сторінки, зроблені читачем; у переносному значенні – жанроутвори, що є відгуком автора на певні тези в творах […]...
- Зіткнення, або Анадиплозис Зіткнення, або Анадиплозис (грецьк. anadiplosis – подвоєння) – стилістична фігура, що полягає у звуковому чи словесному повторенні кінця віршованого рядка та початку наступного: Згасає день за синіми лісами, За синіми лісами лягла імла; Пливуть рожеві хмари небесами, І тихо з небесами злилась земля. Стоять квітки, окроплені росою, Окроплена росою, тремтить трава. Мої думки захоплені красою, […]...
- Драматургія Драматургія (грецьк. dramaturgia) – драма в широкому значенні слова, або ж сукупність драматичних творів певного письменника, певної літератури, певної доби. д. називають також теорію драматичної творчості. Термін д. вживається і для означення сюжетно-образної концепції театральної вистави, здійсненої режисером, чи кіносценарію....
- Строфіка Строфіка – розділ віршознавства, що вивчає властивості, внутрішню структуру строфи як ритмічно-інтонаційної цілості, як фонічно викінчену віршову сполуку, а також історію її виникнення, еволюцію, зв’язок з жанром та віршовим розміром, визначає її класифікацію. Водночас термін “С.” вживається у значенні строфічного ладу творів певного автора чи стильової течії або явища....
- Популізм Популізм (фр. populisme від лат. populus – народ) – французька літературна школа 20-30-х XX ст., обстоювала потребу реалістичного зображення знедолених, але без політичної тенденційності (А. Терів, Л. Лемоньє, М. Мардель та ін.). Цей термін вживається і в значенні опрощення мистецтва до рівня нерозвинених естетичних смаків простолюду, що було властиво народникам, а також у розумінні егалітаризації […]...
- Ліпометрія Ліпометрія (грецьк. lеіро – не вистачати і metron – міра) – відсутність початкового ненаголошеного складу у першій стопі віршового рядка (ямб, амфібрахій, анапест). Так, у вірші В. Підпалого “У квітні”, написаному п’ятистопним ямбом, пропущено ненаголошений склад у першій стопі першого віршового рядка: Хвиль олов’яну сірість понад ставом Скрашають верб підсинені ряди…...
- Кода Кода (італ. coda, від лат cauda – хвіст) – додатковий віршовий рядок в канцоні, сонеті, рондо, в тріолеті та в інших канонічних строфах. Вживається К. також у значенні заключної частини художнього твору, яка узагальнює його тематичний аспект, як, приміром, “Coda” П. Бірманського, що завершує його збірку “Пливем по морі тьми” (1909), застосована перед “Finale” та […]...
- Белетристика Белетристика (фр. belles-lettres – красне письменство) – в широкому значенні – твори художньої літератури взагалі, у вужчому – художня проза. дуже часто Б. називають прозу, для якої характерні гостросюжетність, інтрига, несподівані перипетії, що завжди приваблюють широкі кола читачів. У першому значенні термін Б. виходить з ужитку. Все частіше в сучасному літературознавстві Б. позначає легку, жваву, […]...
- Епічний образ Епічний образ (грецьк. epos – слово, розповідь) – об’єктивно змальований образ у розповідному художньому творі (романі, епопеї, повісті, оповіданні, поемі, новелі, нарисі, притчі тощо). Від обраного письменником жанру залежить глибина описової докладності та обсервації певних подій, міра достовірності людських характерів та еволюції персонажів (див.. Епос). Термін “епічний” вживається і в значенні “панорамний”, “безпристрасний”, “статечний”....
- Клаузула, або Клавзула Клаузула, або Клавзула (лат. clausula – закінчення) – заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся К. мовиться про риму). К. буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною – при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною – двох складів (посмішка), гіпердактилічною – трьох складів (котигорошко). К., будучи […]...
- Рефрен Рефрен (фр. refrain), або Приспів – повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах. Подеколи набуває жанрових ознак, як-от в “Елегії з рефреном” В. Підпалого: А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Трава забуяє вгору; А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Научать літати листя; А втім, мені легко-легко, […]...
- Стенографія Стенографія (грецьк. stenos – вузький, обмежений і grapho – пишу) – спосіб швидкого записування за допомогою системи скорочень і умовних знаків. Запис за допомогою С називається стенограмою, або стенографічним. У переносному значенні поняття “стенографічний запис” вживається для підкреслення абсолютної точності, буквальності відтворення тексту або вислову....
- Бард Бард (кельт. bard – співець) – мандрівний співець у народів кельтського походження; в добу середньовіччя – поет в Ірландії, Шотландії, Уельсі. Щоб здобути це звання, початківець мусив оволодівати версифікаційною майстерністю впродовж 10-12 літ. Поезія В., що проіснувала майже до кінця XVIII ст., мала великий вплив на європейську літературу, передовсім на романтизм, особливо після видання пісень […]...
- Цезура Цезура (лат. caesura, від caedo – рубаю) – ритмічно-інтонаційна пауза в середині віршового рядка, яка розтинає його на дві, іноді три частини. Класичний приклад симетричної Ц., що виникає безпосередньо після третьої стопи, – “Олександрійські вірші” М. Зерова: Братерство давніх днів,//розкішне любе гроно! Озвися ти хоч раз // до вигнанця Назона. Таку Ц. називають ще й […]...
- Полісемія Полісемія (грецьк. polysemos – багатозначний) – багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. Наприклад, слово “драматургія” означає: 1) драматичне мистецтво; 2) : сукупність драматичних творів письменника, літературного напряму, народу, епохи; 3) теорія побудови драматичного твору. Розвиток П. відбувається здебільшого на основі подібності або суміжності предметів чи явищ, які називаються […]...
- Дифірамб Дифірамб (грецьк. dithyrambos – урочиста хорова пісня на честь богів, передовсім Вакха) – один із різновидів давньогрецької лірики, близький до оди чи гімну. Виконувався спочатку на святі збирання винограду, властивий поезії Піндара (VI-V ст. до н. е.). У новоєвропейській літературі – вірш, позначений надмірним звеличенням певної особи або події. досить часто цей термін вживається в […]...
- Оповите, або Кільцеве римування Оповите, або Кільцеве римування – римування у чотирирядковій строфі (катрені), де закінчення першого рядка римується із закінченням четвертого, а другого – з третім за схемою: абба: Рятуйся від пісні, яка повела а Тебе поміж люди у люту годину, – б Під кулю чужинця і чобіт у спину б По теплій золі від села до села. […]...
- Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому […]...
- Герметизм Герметизм (італ. ermetismo, від ermetio – замкнений) – напрям в італійській поезії в період міжвоєнного двадцятиліття (д. Унгаретті, Е. Монтале, С. Квазімодо, А-Гатто, Л. Сінісгаллі та ін.), започаткований дж. Леопарді. Г. був естетичною реакцією на тоталітарний, фашистський режим, художньою відповіддю на виклик історії, зосереджувався на основному мотивові – трагізмі людського буття, самотності самоцінної особистості, на […]...
- Апофеоз Апофеоз (грецък. apotheosis.- обожнення} – власне урочисте прилучення до божественної громади. В античні часи до її складу обиралися засновники колоній, герої Пелопонеської війни, соратники Олександра Македонського та й він сам, пізніше – в римську добу – Юлій Цезар та ін. Нині це поняття вживається у переносному значенні: у розумінні певної урочистості, подеколи – як фінальна […]...
- Редиф Редиф (араб. – букв.: “той, хто сидить за вершником”) – повторювання слова або кількох слів наприкінці кожного рядка в тюркомовній, арабській класичній та сучасній східній поезії, поширене, скажімо, в газелі. Застосований у першому бейті, Р. без будь-яких змін має перейти весь вірш, як в одному з творів Гафіза, перекладеному В. Мисиком: Днів, що з друзями […]...
- Ритурнель Ритурнель (фр. ritournelle, від італ. ritorno – повернення) – строфа провансальської, італійської та французької поезії; вірш на три або чотири строфи. Кожна строфа складається з короткого (часто з одного слова) рядка, котрий римується із третім довгим, витворюючи своєрідне кільце, другий – лишається неримованим холостим. У сучасній поезії не вживається, хоча трапляються поодинокі випадки, як-от вірш […]...
- Антифраз, або Антифразис Антифраз, або Антифразис (грецьк. antiphrasis – затемнення) – вживання слів та виразів у протилежному значенні. подеколи іронічно: Марную день на пошуки незримої Німої суті в сутінках понять. Шалене слово загнуздавши римою, Влітаю в ніч. Слова мене п’янять. Я – алкоголік страченої суті, Ії Сізіф, алхімік і мурах. Мої слова, у чоботи не взуті, Спливають кров’ю […]...
- Драгоманівка драгоманівка Драгоманівка – правопис, що поширювався в Україні в кінці XIX століття. Одним з головних авторів драгоманівки в кінці 70-х років того ж століття був Михайло драгоманов. Через це правопис і отримав таку назву. Драгоманівка грунтується на фонемічному принципі і кожна літера позначає лише одинзвук. драгоманівка проста у використанні та легко й швидко запам’ятовується. Головні […]...
- Дієреза Дієреза (грецьк. diairesis – рсзмежованість, роздільність) – в античній версифікації – заміна довгого складу в стопі двома короткими. В силабо-тоніці д. вживається за вимогами метроструктури (“Убогії ниви, убогії села” – Б. Грінченко), коли додається зайвий голосний у слові; також – коли він опускається (подеколи замість слова “Україна” вживається “Вкраїна” чи “Украйна”): Ідіте на Вкраїну, Заходьте […]...
- Пауза або Павза Пауза або Павза (грецьк. pausis – припинення) – коротка перерва у мовленні, що виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої. Особливого значення надається П. у віршуванні, де поряд із смисловими, логічно-інтонаційними вживається ще й ритмічна, яку називають константною та цезурною. Функціональне навантаження П. підвищується у тонічному віршуванні, сприяючи посиленню інтонаційної самостійності емоційно напруженого мовлення, […]...
- Домінанта Домінанта (лат. dominans, dominantis – панівний) – у мовознавстві – стрижневе слово синонімічного ряду, найбільш загальне за лексичним значенням, навколо якого групуються інші слова-синоніми. В літературознавстві д. вживається для виділення в системі жанрів, стильових течій певного напряму і періоду провідного жанру, стилю, до яких вдається багато митців, а також характеризує ту особливість індивідуального стилю, яка […]...
- Автор Автор (лат. au(c)tor – засновник) – митець, котрий реалізувався у літературному чи будь-якому іншому художньому творі. Усвідомлення самобутнього авторства як категорії, відповідної творчій, неординарній особистості, виникло у зрілий період еволюції мистецтва, на стадії переходу від фольклорно-колективного чину до індивідуального. Проблема автор набуває особливої наукової гостроти, коли йдеться про необхідність встановлення адекватного імені митця, що при […]...
- Концепція Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати чужі, запозичені погляди. Те ж стосується й письменників, які мають свої концепції дійсності, героя, творчості. Термін “К.” вживається і для […]...
- Пуант Пуант (фр. pointe – вістря, гострий кінець, лезо) – гостродраматичне завершення ліричного сюжету у ліричному (драматичному чи епічному) творі, найвищий прояв градації: увігнав Заступ у землю Хотів докопатися До джерела А докопався До крові (А. Крат). П. притаманний також байкам, притчам та іншим жанрам, які завершуються лаконічним або афористичним висловом. Термін П. вживається у балеті […]...
- Абсурд Абсурд (лат. absurdus – безглуздий) – нісенітниця, безглуздя. Термін у цьому значенні вживається істориками літератури і критиками, які аналізують поведінку персонажів художніх творів з позицій правдоподібності (культурно-історична школа, реальна критика). Термінологічного статусу абсурд набуває у словосполученнях “література абсурду”, “театр абсурду”, які використовуються для умовної назви художніх творів (романів, п’єс), що змальовують життя у вигляді начебто […]...
- Газель Газель (від араб. – ліричний вірш) – ліричний вірш, що складається не менше як з трьох, не більше як з дванадцяти бейтів (двовіршів), пов’язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га і т. п. Викінчені за думкою строфи не пов’язані між собою […]...
- Рондо Рондо (фр. rondeau – круглий) – назва строфічної організації вірша з відповідною жорсткістю форм, яка склалася у середньовічній французькій поезії, звідки поширилася на європейські літератури. Основним вважається канонічне Р. з тринадцяти рядків на дві рими, де перший двічі повторюється на восьмому та тринадцятому, зразки якого спостерігалися у творчості К. Маро (XVI ст.). Відомі також Р. […]...
- Плеоназм Плеоназм (грецьк. pleonаsmos – надмірність, надлишок) – стилістична фігура, де повторюються однорідні слова та. звороти, подеколи немовби зайві за змістом, але необхідні за вимогами художньої композиції. П., як один з проявів ретардації, широко вживається у фольклорі, приміром, у “думі про козака Голоту”: “Поле килиїмське хвалить-вихваляє”. У поезії П. зумовлюється ритмо-інтонаційними, градаційними, смисловими та іншими чинниками: […]...
- Жанр літературно-художньої критики Жанр літературно-художньої критики – форма історично складених літературно-критичних виступів: проблемна стаття, оглядова стаття, літературно-критичний нарис, літературно-критична монографія, передмова чи післямова, рецензія, анкета, інтерв’ю, фейлетон, памфлет, есе, пародія, бібліографічна довідка тощо. Кожен із даних жанрів має внутрішню змістову структуру та відповідне завдання. Жанрова класифікація не знаходить єдиного критерію. Одні схиляються до уподібнення Ж. л-х. к. з […]...
- Лінгвістика тексту Лінгвістика тексту (фр. linguistique, від лат. lingua – мова), або Транс лінгвістика – царина сучасного мовознавства, покликана віднаходити та описувати систему категорій тексту, визначати своєрідні мовні складники змісту та форми, висвітлювати різновиди зв’язків між окремими частинами та усталеними правилами вираження цих зв’язків. Предметом осмислення Л. т. вважаються текстотвірні засоби (лексичні та семантичні повтори слів, застосування […]...
- Анаколуф Анаколуф (грецьк. anaholuthos – непослідовний, неузгоджений) – синтаксична конструкція, що не відповідає загальноприйнятим нормам, полягає в неузгодженості членів речення. Як стилістична фігура вживається для характеристики мови персонажів, зокрема – задля комічного ефекту, як у комедії М. Куліша “Мина Мазайло”, в якій саморозкривається однойменний персонаж: “Жодна гімназистка не хотіла гуляти МазайлоІ За репетитора не брали – […]...
- Синонім Синонім (грецьк. synonimos – однойменний) – слова, відмінні за звучанням, але однакові чи близькі за змістом. Вони складають синонімічне гніздо, в “центрі” якого міститься стилістично нейтральне слово оточене іншими, з різними смисловими відтінками, оцінним та емоційним забарвленням (віхола, заметіль, метелиця, юга, хуга,”хурделиця, завія). Застосування С. у поетичному мовленні зумовлює його змістову місткість І точність, яскравість […]...
- Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають своєрідність клаузул за місцем наголосу (окситонна, парокситонна, дактилічна, гіпердактилічна), враховуючи останній наголошений склад та ненаголошені, розташовані за дайм. К., характеризуючись зменшенням останньої стопи у віршовому […]...
Твір моя допомога батькам у публіцистичному стилі.