Перенесення, або Енжамбеман
Перенесення, або Енжамбеман (фр. enjambement) – віршовий прийом, який полягає у перенесенні фрази або частини слова з попереднього рядка у наступний, зумовлений неспівпаданням ритмічної паузи із смисловою, хоч рядок при цьому втрачає свою інтонаційну викінченість. Розрізняють три різновиди П. Найпоширеніший – rejet – фраза, що заповнює попередній рядок, а завершується на початку наступного. досить часто спостерігається у віршах Т. Шевченка:
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться… із-під неї
Встане Україна.
Вживається
Люби мене майбутню!
А яку –
Цього, напевно, я й сама не знаю
(Любов Горбенко).
Трапляється і double-rejet – фраза, яка починається в кінці першого рядка і завершується на початку наступного, посилюючи експресію поетичного мовлення:
Вертаюсь по Кузнечній. Сонце
Ще тільки-тільки. Так: мов тінь
Квачем
(П. Тичина).
П. Тичина вдавався й до рідкісного в українській версифікації складового П., віднадходячи нові семантичні нюанси:
Великодній дощ
Тротуаром шов
Ковая зелена
Ярилась з-під землі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Абзац Абзац (нім. Absatz – уступ) – частина тексту, композиційно найменша, означена відступом на початку першого рядка і, як правило, не заповненим до кінця останнім рядком. Інколи Абзац вирізняється тільки незаповненням останнього рядка. Практикується також винесення початку першого рядка абзацу на поле сторінки. Абзац із кількох речень утворює змістову єдність. Слово “Абзац” вживається також у значенні […]...
- Ліпометрія Ліпометрія (грецьк. lеіро – не вистачати і metron – міра) – відсутність початкового ненаголошеного складу у першій стопі віршового рядка (ямб, амфібрахій, анапест). Так, у вірші В. Підпалого “У квітні”, написаному п’ятистопним ямбом, пропущено ненаголошений склад у першій стопі першого віршового рядка: Хвиль олов’яну сірість понад ставом Скрашають верб підсинені ряди…...
- Епаналепсис Епаналепсис (грецьк. epanalepsis – повторення) – інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура поетичної мови, що утворюється повторенням у наступному віршовому рядку, переважно на його початку, слів, фраз або їх частин, якими закінчувався попередній рядок. Різновид градації. У такий спосіб наступний рядок вірша ніби підхоплює зміст і звучання попереднього, інтонаційно стикується з ним, що й формує відповідно ритмо-мелодійну […]...
- Пірихій Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche – військовий танок) – в античній версифікації – стопа з двох коротких складів І-І. У силабо-тонічній системі П. умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів, рядок з П. вважається пірихованим. В українському ямбі чи хореї ритмічний акцент завжди припадає на останню стопу (константа), на відміну […]...
- Акцентуація Акцентуація (лат. accentuatio – наголос) – підкреслення фонетичних, морфологічних та синтаксичних складників поетичного мовлення за допомогою наголосу з метою розрізнення омографів (П. Тичина “Співає стежка на город”), смислового окреслення певного слова (“… Шепчуть вітру квітки: / Гей в танок!”, П. Тичина), запобігання відхилень від метричної схеми (“Цвіт в моєму серці / Ясний цвіт-первоцвіт”, П. Тичина) […]...
- Оповите, або Кільцеве римування Оповите, або Кільцеве римування – римування у чотирирядковій строфі (катрені), де закінчення першого рядка римується із закінченням четвертого, а другого – з третім за схемою: абба: Рятуйся від пісні, яка повела а Тебе поміж люди у люту годину, – б Під кулю чужинця і чобіт у спину б По теплій золі від села до села. […]...
- Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому […]...
- Зіткнення, або Анадиплозис Зіткнення, або Анадиплозис (грецьк. anadiplosis – подвоєння) – стилістична фігура, що полягає у звуковому чи словесному повторенні кінця віршованого рядка та початку наступного: Згасає день за синіми лісами, За синіми лісами лягла імла; Пливуть рожеві хмари небесами, І тихо з небесами злилась земля. Стоять квітки, окроплені росою, Окроплена росою, тремтить трава. Мої думки захоплені красою, […]...
- Архілохів рядок Архілохів рядок – в античній версифікації – віршовий рядок із двох піввіршів відповідно чотиристопного дактиля та тристопного хорея з дієрезою (міжстопним словоподілом) за схемою: – ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪/- ∪/. Названий за іменем еллінського поета Архілоха (VII ст. до н. е.). Вживався разом із ямбічними рядками у третій Архілоховій строфі....
- Холостий віршовий рядок Холостий віршовий рядок – незаримований віршовий рядок на відміну від інших рядків. досить часто спостерігається у східній поезії (газелі, рубаї, туюги та ін.), трапляється і в українській, зокрема у катрені, де можуть не римуватися перший і третій рядки і т. п.: З козацького чуба – Печаль та згуба… Та вільний вітер (А. Мойсієнко)....
- Ритурнель Ритурнель (фр. ritournelle, від італ. ritorno – повернення) – строфа провансальської, італійської та французької поезії; вірш на три або чотири строфи. Кожна строфа складається з короткого (часто з одного слова) рядка, котрий римується із третім довгим, витворюючи своєрідне кільце, другий – лишається неримованим холостим. У сучасній поезії не вживається, хоча трапляються поодинокі випадки, як-от вірш […]...
- Брахіколон Брахіколон (грецьк. brachys – короткий та kolon – віршований елемент, рядок) – вірш або частина вірша, кожен рядок якого побудований з одного складу. Б. вживається переважно як фрагмент поетичного твору (“Ніч” М. Семенка), цілих строф, а то й творів. Так Б.-І. Антонич лишив у своїй поетичній спадщині сонет “Зов”, написаний у вигляді цієї рідкісної та […]...
- Аналіз збірки “Сонячні кларнети” Павла Тичини Перша друкована збірка Павла Тичини – “Сонячні кларнети” вийшла на початку 1919 року, коли поет був уже відомим, і збірки від нього чекали. Тичина вже давно писав, і вже майже сім років друкувався в журналах – перед виходом “Сонячних кларнетів” він мав уже чималий поетичний доробок, що міг би скласти першу, “передкларнетну” збірку. Збірка “Сонячні […]...
- Цезура Цезура (лат. caesura, від caedo – рубаю) – ритмічно-інтонаційна пауза в середині віршового рядка, яка розтинає його на дві, іноді три частини. Класичний приклад симетричної Ц., що виникає безпосередньо після третьої стопи, – “Олександрійські вірші” М. Зерова: Братерство давніх днів,//розкішне любе гроно! Озвися ти хоч раз // до вигнанця Назона. Таку Ц. називають ще й […]...
- Алітераційний вірш Алітераційний вірш – давньонімецький вірш, який ще називають “штабреймом”, вживаний в давньонімецькій, англосаксонській та давньоісландській поезії (VIII-XIII ст.), в якому кожен віршовий рядок мав чотири наголоси, розмежовувався цезурою на два піввірші з довільною кількістю складів між наголосами. Обов’язкова вимога А. в. полягала у повторенні переднаголошеного приголосного звука на початку першого та другого піввірша (наприклад, у […]...
- Клаузула, або Клавзула Клаузула, або Клавзула (лат. clausula – закінчення) – заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся К. мовиться про риму). К. буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною – при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною – двох складів (посмішка), гіпердактилічною – трьох складів (котигорошко). К., будучи […]...
- Усічена рима Усічена рима – римування, при якому словам у кінці віршового рядка наче бракує певного звука: Я страх відкинув геть, байдужий став до болів. У грудях миготять зірниці потайні. Колись я в світі жив. Тепер, позбувшись волі, Я цілим світом став… І світ живе в мені (М. Руденко). У слові “волі”, що римується зі словом “болів”, […]...
- Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають своєрідність клаузул за місцем наголосу (окситонна, парокситонна, дактилічна, гіпердактилічна), враховуючи останній наголошений склад та ненаголошені, розташовані за дайм. К., характеризуючись зменшенням останньої стопи у віршовому […]...
- Зевгма Зевгма (грецьк. seugma – зв’язок, ярмо) – стилістична фігура, яка виникає при об’єднанні однорідних членів, переважно підметів, одним дієслівним присудком, який відноситься тільки до одного з цих членів, наприклад: Затихло все… Тільки дівчата Та соловейко не затих (Т. Шевченко). Стоїть сторозтерзаний Київ І двістірозіп’ятий я (П. Тичина)....
- Руни Руни – 1. (нім. Runen) – знаки давньогерманської писемності (III ст. н. е.); рунічні знаки вирізьблювалися на дереві, металі, пізніше – на могильних каменях; 2. (фін. runо – пісня) – карельські й фінські народноепічні пісні, де мовиться про подвиги легендарних героїв, життя і побут рибалок, мисливців, рільників тощо. Ці твори імпровізувалися і співалися у супроводі […]...
- Розв’язка Розв’язка – складовий компонент сюжету, вирішення конфлікту (інтриги) епічного, ліро-епічного, драматичного, а іноді й ліричного (сюжетного) твору. P., як правило, визначається зав’язкою і є її логічним вираженням, що мотивується всім ходом розвитку конфлікту. Так, у романі І. Багряного “Людина біжить над прірвою” Р. дає читачеві ключ до філософського розуміння болісних шукань головного героя Максима Крота: […]...
- Амфібрахій Амфібрахій (грецьк. amphibrachys, від amphi – обабіч та brachys – короткий) – в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом: У силаботонічному віршуванні – трискладова стопа з наголошеним другим складом (-∪-). Константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити […]...
- Акт Акт (лат. actus – рух, дія) – закінчена частина драматичного твору, завершена подією, яка зумовлює наступний розвиток сюжету. Під час вистави А. розмежовуються антрактами. Еллінській драмі А. невластивий. Сьогоденні п’єси мають від одного до п’яти А., як і твори римських драматургів, В. Шекспіра, класицистів і та ін....
- А вже весна (народна пісня) А вже весна, а вже красна, Із стріх вода капле. Молодому козакові Мандрівочка пахне. Помандрував козаченько* У чистеє поле. За ним іде дівчинонька:* “Вернися, соколе!” “Не вернуся – забарюся, Гордуєш ти мною. Буде ж твоє гордування Все перед тобою”. Помандрував козаченько З Лубен до Прилуки. Ой плакала дівчинонька, Здіймаючи руки. Примітки: Останній рядок кожного куплету […]...
- Олена Теліга – Весняне Розцвітають кущі жасмину, Грає сонце в височині! Чи зустріну, – чи не зустріну? Чи побачу тебе, чи ні? І куди б скерувати кроки, Щоб тебе я могла знайти? Тільки бачу, іде високий, Приглядаюсь, чи тож не ти… І не вітряно і не хмарно, Все заповнює весняний сміх! Цілий день я проброжу марно, Не зустрівши очей […]...
- Анна Лисенко – А якщо от прямо зараз А якщо от прямо зараз, серйозно, так дійсно не по-дитячому, То всі оці історії про принців, про “власних” і інше – казочки. Теорії, всі як одна твердять, він знайдеться, Але йде час, а от саме він чомусь не знаходиться. Може тому що міфічного саме Того, якого треба, нема? Калейдоскопом пробігають інші, і ти з надією […]...
- Драгоманівка драгоманівка Драгоманівка – правопис, що поширювався в Україні в кінці XIX століття. Одним з головних авторів драгоманівки в кінці 70-х років того ж століття був Михайло драгоманов. Через це правопис і отримав таку назву. Драгоманівка грунтується на фонемічному принципі і кожна літера позначає лише одинзвук. драгоманівка проста у використанні та легко й швидко запам’ятовується. Головні […]...
- Медіана Медіана (лат. medianus – середній) – велика цезура з постійним місцем у багатоскладових строфах (гекзаметр, олександрійсь-кий вірш, силабічний тринадцятискладник), яка в межах віршового рядка витворює варіативний ряд на два рівних піввірші: (М. Рильський); (М. Зеров). (Т. Шевченко). М. відмінна від малої цезури чи словоподілу, тобто короткої паузи, що виникає під час читання після кожного слова....
- Відлунювання Відлунювання – віршова форма, здебільшого двовірш, другий, вкорочений рядок якого складається зі слова (рими), яке повторює ціле прикінцеве слово (або його частину) попереднього рядка, витворюючи нові смислові відтінки. В. відоме у фольклорі, а в поезію запроваджене в барокову добу завдяки Івану Величковському, в рукописній збірці якого “Млеко” (1691) є вірш “Ехо”: – Что плачеши, Адаме? […]...
- Аритмія Аритмія (грецьк. а – не і rhythmos – розмірність, узгодженість) – порушення віршового ритму; вірш, написаний одним розміром, але в ньому трапляються стопи і рядки іншого розміру (див.: Амфімакр, Анакруза, Антианакруза, Гіперкаталектичний рядок, Каталектика і т. п.)....
- Протеса Протеса (фp. prothese – додавання, приєднання) – долучення певного голосного, найчастіше “і” до приголосного, зумовлене не лише притаманною українській мові милозвучністю, а й вимогами віршового розміру: Ще як руку притулив К серцю ік свому (П. Тичина)....
- Гіпердактилічна клаузула Гіпердактилічна клаузула (грецьк. hyper понад і daktylos – палець; clausula – закінчення) – закінчення віршового рядка, слова в якому мають наголос на четвертому, п’ятому, навіть шостому складах від краю, починаючи з останнього (інтонаційного) наголосу. Не часті випадки Т. к. трапля; у доробку П. Тичини: “Не дивися так привітно, / Яблунено цвітно”, “день біжить, дзвенить-сміеться, / […]...
- Метрика Метрика (грецьк. metrikаs – розмірений) – умовна назва системи версифікаційних правил певної національної поезії, передовсім теорія віршових розмірів. М. не охоплює всього віршознавства. Проблеми акцентуації у віршах, інтонації, інструментування, строфіки – поза її безпосередньою компетенцією, хоч вони постійно перебувають у полі її зору. В адекватному розумінні слова термін “М.” означає розгляд будови віршового рядка....
- Дактилічна клаузула Дактилічна клаузула (грецьк. dactylos – палець і clausula – закінчення) – закінчення віршованого рядка, слова в якому мають наголос на третьому складі від його краю, збігається з дактилічною стопою, характерна для деяких поетів, зокрема для І. Багряного: “Гей, нема, нема. Тут страшна зима, / Мла, відчай і сон над оселями”, “Ой, летять два соколи з […]...
- Рондо Рондо (фр. rondeau – круглий) – назва строфічної організації вірша з відповідною жорсткістю форм, яка склалася у середньовічній французькій поезії, звідки поширилася на європейські літератури. Основним вважається канонічне Р. з тринадцяти рядків на дві рими, де перший двічі повторюється на восьмому та тринадцятому, зразки якого спостерігалися у творчості К. Маро (XVI ст.). Відомі також Р. […]...
- Парокситонна клаузула Парокситонна клаузула (грецьк. parxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі, лат. clausula – закінчення слова з наголосом на передостанньому складі) – закінчення віршового рядка з наголосом на передостанньому складі. Перелічіть усю громаду А тоді число шукайте Щоб означити в реєстрі Вихід в небо (І. Римарук). П. к. особливо актуалізується у неримованих віршових рядках, передовсім […]...
- Повтор, або Повторення Повтор, або Повторення – найпростіша стилістична фігура, яка вживається у фольклорній творчості, передовсім у народній пісні та поезії, зумовлена емоційними та смисловими чинниками: Що тепер всім воля, – Врізали вам поля, В головах тополя, А голів нема (П. Тичина)....
- Риси до портрета П. Тичини Риси до портрета П. Тичини І. Дитинство і юність поета. (Павло Григорович Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині в багатодітній сім’ї сільського дяка, який був водночас і вчителем “школи грамоти”. Від батька він мав музичну обдарованість, від матері – любов до української пісні. Перші роки минули у світі чарівної природи. Матеріальна скрута змусила батька […]...
- Перехресне римування Перехресне римування – римування у чотиривірші (катрені), коли перший рядок римується з третім, а другий – з четвертим за схемою: абаб. Приклад П. р. – вірш П. Гірника про Т. Шевченка: Не каявся. Писав у казематах. а Відрікся від щедрот і нагород. б І не зважав на цензорів пихатих – а Яка цензура викреслить народ? […]...
- Спенсерова строфа Спенсерова строфа – різновид нони; строфа, створена англійським поетом XVI ст. Е. Спенсером у поемі “Королева фей”. для неї властивий п’ятистопний ямб, але останній рядок – із шестистопним ямбом. Має римування за схемою: абаббвбвв. Застосовуються окситонні та парокситонні рими. Зразком С. с. вважається поема дж. Байрона “Мандри Чайльд-Гарольда”....
О довженко зачарована десна уривки.