Алогізм
Алогізм (грецьк. а – префікс, що має заперечне значення, та logismos – розум) – сполука суперечливих понять, свідоме порушення логічних зв’язків, ініційоване задля створення певного стилістичного та смислового ефекту. Цей стилістичний прийом досить поширений у ліриці:
Над криницею троє.
Клубок
І синя нитка.
Поглянула жона на чоловіка,
А в нього на обличчі
Клубок
І чорна нитка.
(Схопив донечку
І кинув у криницю).
Закричала жона.
Донечка грається. з синьою ниткою.
Чоловік лежить,
Дивиться на ластівок,
Що літають, як брови чужої жони.
Розлучниці
(В. Голобородько).
А. спостерігається у всіх літературних родах та жанрах (“Над дніпром” 0-Олеся, “діточа пригода” В. Стефаника, “Цвіт яблуні” М. Коцюбинського, “Я (Романтика)” М. Хвильового, “Майстри часу” І. Кочерги та ін.).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Володимир Кучерявий – Перемотую в клубок своє минуле Перемотую в клубок своє минуле, За ниткою наступна спогад-нитка. Я згадую усе, що вже забули, За плиткою наступна пазл-плитка. І музика… Та ж сама, віриш, пісня… Яку ми слухали, якою обпивались. Остання в тому році цифра – вісім. Ми не встигали. Бігли. Гнались. І якось просто було все. Елементарно. Проблеми жили тільки в голові. Та […]...
- Микола Вінграновський – По хвилях бачу По хвилях бачу, доле – до тогО! Ожина дивиться. У зуби аж заходять… Хто ж, як не я, ще грається з собою… 1975...
- Герасим’юк Василь – Жовта нитка буде Жовта нитка буде. Нитка жовта. Жовта барва горбиться, як віск. Ти не щез – на полотні зійшов ти Проступаєш, як осінній ліс Крізь імлу досвітню. А зворотна Є стезя?! А нитка вже ж іде! На горби накиньмо ці полотна – Слід наш, може, ангел віднайде....
- Павло Мовчан – “Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання… “ Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання, Побачив крізь полум’я обрій востаннє: Він синьою ниткою хутко горів, І пустка творилась внизу та вгорі, І шлях западався у землю, як рів. Та жайвір ще стверджував небо крильми, Хоча на одній площині були ми, Немовби дві цятки на чистім папері, І спільні – у землю – мальовані двері… І плямами […]...
- Павло Мовчан – Сорочка Розповзається сніг і сорочка торочиться знизу, І розмокла рука семипало стискає клубок, Голка в губи вп’ялась – хутко нитку пронизуй, Щоб востаннє зробить металевий ковток… Пришпили отой сніг, зламай ним нетяму І не дихай, щоб простір не збігся в рубець, На сорочці твоїй червоніє пропалена пляма, І запліднено кров’ю голчаний вершець. Непритомні вуста випускають краплину, […]...
- Ластівки літають, бо літається… – Рильський Максим Ластівки літають, бо літається, І Ганнуся любить, бо пора… Хвилею зеленою здіймається Навесні Батийова гора. Гнуться клени ніжними колінами, Чорну хмару сріблять голуби… Ще от день – і все ми, все докинемо Для блакитнокрилої плавби. Хай собі кружляє, обертається, Хоч круг лампочки, земля стара!.. Ластівки літають, бо літається, І Ганнуся плаче, бо пора… 1929 p....
- Степан Руданський – Мошкова пісня Колись Мошко улюбився У нашу дівчину. То, бувало, все співає В лихую годину: “Світить місяць, світить, І сонця не треба,- Він не впаде з неба, Бо добре держиться. Ой там край дунаю Голуби літають,- Най собі літають, Бо я їх не спійму. Сів заєць на дубі, Оріха кусає… Бо він виглядав Милої коханки. Сів заєць […]...
- Павло Мовчан – Несумірність – Пальцятко, пучечко, мізинок, – Як ніжність висловить мені? – Три слова – трієчко мачинок, А ніжність вся, як мед на дні. Всі вигуки, слова та знаки Для мови стали затісні, Рот повен слів – головка маку – Слова сплітаються в пісні. Перехиляюсь з літа в холод, Щоб видихать на чистий лід І бджіл клубок, […]...
- Микола Руденко – Із космосу Сіре небо сірої землі За шибками нашими стоїть. Десь летять космічні кораблі – До яких причалів і століть? Космонавт на Землю погляда, Материк далекий впізнає. Земле, хто твій поступ розгада І майбутнє визначить твоє? Ні дахів, ні вулиць, ні шибок Не помітно на тобі здаля. Як бабусин вовняний клубок, По орбіті котиться земля. І вібрує […]...
- Чорнії брови, карії очі (народна пісня) Чорнії брови, карії очі, Темні, як нічка, ясні, як день! Ой очі, очі, очі дівочі, Де ж ви навчились зводить людей? Вас і немає, а ви мов тута, Світите в душу, як дві зорі. Чи в вас улита якась отрута, Чи, може, справді ви знахарі? Чорнії брови – стрічки шовкові, Все б тільки вами я […]...
- Замість крові в жилах весна Замість крові в жилах весна, Замість серця всередині квітка, Замість тіні лиш пляма пуста. Замість розуму в голові нитка. З цього висновок маю один: Моє серце цвіте раз на рік Раз на рік я буваю тупим І весна я, на жаль, не на вік. Що за диво з країни чудес, Чи з палати міської лікарні? […]...
- Герасим’юк Василь – Пряжа Той, хто крадьки зазирає у вікно, Хто високий і сивоокий двадцятої осені Двадцятого віку, Той уздрить, яка дівка чемна до роботи, а яка ні. А ти ховаєшся, бо засинаєш біля куделі, Зронивши веретено… Назирці іду за тобою, Бо прядеться моя нитка із твоєї куделі, Яку носиш за поясом. Сива нитка із перемішаної чорної з білою […]...
- Чудодійна криниця – Народні перекази та легенди ЧУДОДІЙНА КРИНИЦЯ Жив один дід із бабою – старі-старі. От пішов раз дід у степ на полювання. Ходив-ходив і нічого не вбив. Аж дивиться: криниця! Він узяв, напився води, а тоді ще й умився – і став молодий! Тоді він зараз же й додому. А баба його насилу впізнала. Дід і послав бабу, щоб теж […]...
- Абсурд Абсурд (лат. absurdus – безглуздий) – нісенітниця, безглуздя. Термін у цьому значенні вживається істориками літератури і критиками, які аналізують поведінку персонажів художніх творів з позицій правдоподібності (культурно-історична школа, реальна критика). Термінологічного статусу абсурд набуває у словосполученнях “література абсурду”, “театр абсурду”, які використовуються для умовної назви художніх творів (романів, п’єс), що змальовують життя у вигляді начебто […]...
- Твір на тему: Чому корови не літають. Твір-казка Колись корови вміли гарно літати. Одного разу козаки святкували Великдень і випили трохи горілки. Та черговий забув наготувати досить юшки, і не було чим закусити. Коли бачать – корова летить. Козак Вакула схопив рушницю та влучив, але корова впала в Дніпро й утопилася. “О, Господи, – каже Вакула, – убери Дніпро, бо корову не можемо […]...
- Метафора Метафора (грецьк. metаphora – перенесення) – один із основних тропів поетичного мовлення. В М. певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Вона не може бути “скороченим” порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката (“пакіл неба цвіте глечиками хмар” – В. Голобородько). Це – перехід інтуїтивного […]...
- Роман Купчинський – Зажурились галичанки через тую зміну Зажурились галичанки через тую зміну, Що відходять усусуси та й на Україну. Хто ж нас поцілує в уста малинові Карі оченята, чорненькії брові, Хто ж нас поцілує в уста малинові Карі оченята, чорні брови. Не журіться, галичанки, та вже є військові, Вони краще обіймають, як стрільці січові. Ті вас поцілуть в уста малинові Карі оченята, […]...
- Види комічного в українській літературі Гумор – різновид комічного, зображення життя у беззлобно-добродушному, жартівливому тоні; Іронія (гр. “прихована насмішка”) – один з різновидів комічного, прихована насмішка або стилістичний прийом, коли особа чи явище удавано схвалюються чи осуджуються з метою досягти протилежного ефекту. Ознака іронії – подвійний смисл, причому істинним є не прямо висловлений, а протилежний (наприклад: “… Еней, таку уздрівши […]...
- Павло Тичина – Пастелі ПАСТЕЛІ I Пробіг зайчик. Дивиться – Світанок! Сидить, грається, Ромашкам очі розтулює. А на сході небо пахне. Півні чорний плащ ночі Вогняними нитками сточують. – Сонце – Пробіг зайчик. II Випив доброго вина Залізний день. Розцвітайте, луги! – : я йду – день – Пасітесь, отари! – : до своєї любої – день – Колисково, […]...
- Павло Мовчан – Плин Не чую часу течію, Не помічаю, бо не хочу, Хоч розторочують мою Плоть нитяну щодня, щоночі… Та нитка рветься – на краю Затягся вузол заполочний. І зауваживши рубець, А чи морщину, посміхаюсь; Та, губ торкнувшись, морозець Той сміх на ойкіт обертає. І озираючись на світ, На безбереге неба плесо, Я бачу рівний-рівний лід І хмари […]...
- Павло Мовчан – “Соловейку маленький… “ (З циклу “Золоті ключі”) – Соловейку маленький, Чом твій голос тоненький? – А тому, що ніч така, Як безодня – глибока. Та мій голос без жалю, Я співаю, не квилю… – Соловейку, соловій, Ніби голка, голос твій, Протягнув крізь груди нить, Але серце не болить… – Серце, серденько моє, Ткнуте голки гострієм, Чом ти каменем […]...
- Нащо мені чорні брови… (скорочено) – Шевченко Тарас Нащо мені чорні брови, Нащо карі очі, Нащо літа молодії, Веселі дівочі? Літа мої молодії Марно пропадають, Очі плачуть, чорні брови Од вітру линяють. Серце в’яне, нудить світом. Як пташка без волі. Нащо ж мені краса моя, Коли нема долі? Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Думка – поширений у романтичній поезії літературний жанр. Це […]...
- Стельмах Богдан – Сонечкова донечка (Збірка) 1988 рік, видавництво “Веселка” Сонечкова донечка Квіточка-щіточка, Жовта леліточка, Крапелька сонечка, Сонечкова донечка! Сонце У хмарі біленькій ховається, Сонечкова донечка Пухом вкривається. Шпак “Козаче-шпаче, Де ти був? Козаче-шпаче, Що добув?” “А був я, діти, У садку! Добув зелену гусінь В коричневім кожусі О-та-ку!” “Козаче-шпаче, Де бував? Козаче-шпаче, Що чував?” “Бував я, діти, У гаю! Дзвінкі […]...
- Богдана Лапченко – Коли умене буде донечка Коли умене буде донечка, Я попрошу лиш одного: На її долю тільки сонечка, Такого теплого, свого. Ми її з татом заколишемо, Солодкий сон умить прийде. Нову сторіночку напишемо Укнижці про життя людей. А потім підуть перші бантики, Синці, любов, велосипед. З цукеркою в красивім фантику Її до школи поведем. А доня виросте красунею І полетить […]...
- За спиною маєш зброю За спиною маєш зброю. Називаючи це грою, Ти сховався за косою, Що між смертю і тобою. Ну ж! Виходь на поле бою. Ти стоятимеш горою. Так повільно і з нудьгою Ворог грається з тобою. Безсердечна, хтива сутність І така нелюдська мужність. Де береться ця відвага, Ця суттєва перевага?...
- Руданський Степан – до чого ти здатний Вдався батькові синок, Та такий ледащо, Що робити, хоч убий, Не буде нізащо. В поле нікгди ні ноги, З школи утікає. Лежить тільки, як бугай, Яйця вигріває. Що не бився з ним старий, Не дав собі ради. На остаток всіх кумів Зводить до поради. Розказує їм біду, Сина закликає І останній раз його Із жалю […]...
- Павло Мовчан – “Вуста, переповнені подихом, мовкнуть… “ Вуста, переповнені подихом, мовкнуть, Бо сонячна нитка пронизує бік, І кров витискає зіржавілу голку, Що ходить по жилах цілісінький вік. Снується та нитка від вчора до нині, Прожив непомітно її довжину, І кров нанизав по одненькій краплині На сонячну нитку, немов на струну. При дверях твоїх уляглися колеса, Якими обміряв життя широчінь, І пройдені простори, […]...
- Людмила Лєгостаєва – Він десь воює аж на східному кордоні Він десь воює аж на східному кордоні, Вона лежить в будинку для пологів, Давно цим двом майбутня сниться доня, Вони її чекали дуже довго. Він їй листи палкі щоночі пише, Коли є час, він дуже часто дзвонить. Їй боляче і крик зриває тишу Наблизилось – сама собі говорить.. Вона сумує :він не з нею поруч, […]...
- Павло Мовчан – “Поєдную з безмежністю буденність… “ Поєдную з безмежністю буденність, З незримим рухом вітру – сталість гір, Тепло хвилясте – з поглядом зеленим, З блакиттю неба – глибину сузір. Слова твої поєдную з думками; Ані шпаринки – все життя всуціль Залите вщерть червневими медами: Засолодили і приспали біль… Оскома приспана з губ злизана лестивістю, І погляд входить в погляд, як вода, […]...
- Павло Мовчан – “Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда… “ Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда, І бачив щілин шість, шість отворів жаждливих, Зозуля перелітна вже з голосу спада, І зелен-світ постав сьогодні, наче диво… Спустошилось гніздо, і ти немов збіднів, Бо ж до колишніх втрат щось нове додалося, Виходить, збагатів: додав до інших днів І листя, пташенят і… все, що віднялося… Та […]...
- Микола Вінграновський – Сама собою річка ця тече Сама собою річка ця тече, Маленька річечка, вузенька, як долоня. Ця річечка дніпра тихенька синя доня, Маленька донечка без імені іще. Вона тече в городі в нас під кленом, І наша хата пахне їй борщем. Цвіте над нею небо здоровенне Солодкими хмаринами з дощем. Ця річечка тече для клена і для мене, Її й тоді […]...
- Семенко Михайль – Лелеки Мені дуже подобається У білій залі слухати Шопена. G-moll баладний настрій в мене І серце з серцем сміється грається А в антракті боязкі розмови. Теми вишукані і близькі-далекі. Але серце серце схопить напівслові І між люстр лунає дві душі-лелеки. 1. V. 1915. Владивосток...
- Ліна Костенко – Осінь жагуча Вечірній сон закоханого літа І руки, магнетичні уночі. Вродлива жінка, ласкою прогріта, Лежить у літа осінь на плечі. Дозріла пристрасть до вогню і плоду. Пашить вогнем на млосному щаблі. І торжествує мудрий геній роду Всього живого на живій землі. Ще літо спить, а вранці осінь встане – В косі янтарній нитка сивини, Могутні чресла золотого […]...
- Юлія Борзун – Що попереду долею грається Що попереду долею грається, Що позаду язик показує! Хто сьогодні так щиро всміхається, Завтра стане прощальною фразою. Поєдинок принципних лозунгів! А на ділі три крапки участі… Знов накриє конфліктними грозами, Різкі теми безвладно крутяться! І зачеплять всі програшні партії, Опозицій минулої влади. По поличкам умовними знаками, Із детальним розбором вади!...
- Лагода Валентин – Веселе люстерко (Збірка) 1973 рік, видавництво “Веселка” ВИПРАВдАЛАСЬ Запитали у Марічки: – Чом не чистиш черевички? А вона надула губи: – Ви ж казали чистить Зуби! НЕ ТАК БАГАТО – Я приніс, татусю, двійку,- Каже батькові Андрійко. – Це жахливо! – мовить тато. – В тебе їх і так багато… – Тату, ні! Чекай хвилину – Я вже […]...
- Твір на тему: Ластівчине гніздо (твір-оповідання про випадок із життя) Кожного літа я з батьками приїжджаю в гості до бабусі на Полтавщину в місто Зіньків. Одного разу, коли ми гуляли центральною вулицею міста, побачили під балконом на одному з будинків ластівчине гніздо. Невідомо, з яких причин, але раптом шматочок гнізда відвалився, а рештки гніздечка почали якось непевно коливатися, здавалося, що гніздечко ось-ось упаде на землю. […]...
- Та забіліли сніги – Соціально-побутові пісні ТА ЗАБІЛІЛИ СНІГИ Та забіліли сніги, Забіліли білі, Ще й дібровонька, Ще й дібровонька… Та заболіло тіло Бурлацькеє біле Ще й головонька, Ще й головонька… Ніхто не заплаче По білому тілу По бурлацькому, По бурлацькому… Ні отець, ні мати, Ні брат, ні сестриця Ні жона його, Ні жона його… А тільки заплаче По білому тілу […]...
- Павло Мовчан – “Оливи срібний лист і хвилі білопінні… “ Оливи срібний лист і хвилі білопінні Спиняють зір: дивись на вічне і незмінне… Потріскана гора ламає товщу неба, Тверда земна кора, і шлях крутий на гребінь, Але стрічастий крок підносить душу вгору, Та погляд, мов листок, зірвавшись, Пада в море: Не втримать висоти, не витримать підйому, І ти, душе, лети, додомоньку, додому. Бо важко на […]...
- Іван Андрусяк – і обезводнена цим житієм І обезводнена цим житієм Духом сахари Каліграфічно плетеш битлиєм На маргіналі Пахне відлучена до корінця Ніч норовиста І до грудей тобі нитка лиця Капле зумисно І викорінена з патоки крил З глиняних ножен Тихо спиває душа твоя пил Жертвоприношень...
- Леся Українка – Йоганна, жінка Хусова (3) Хуса От, кара божа з нею! (Плеще в долоні.) Увіходить управитель. Поклич мені Сабіну. Управитель іде. За хвилину ввіходить Сабіна, молода, гарна рабиня-самаритянка, убрана на грецько-римський лад, і мовчки спиняється в порога. Хуса (до Сабіни) От що, слухай… Сьогодні в мене будуть гості з Рима, Поважні і Потрібні, – розумієш? Сабіна (хизуючись, з усмішкою) Сабіна […]...
Философия влади золота в повисти гобсек.