Герасим’юк Василь – Старовинний пейзаж



Спинився. Внизу ще шуміли роки навіжені…
Немов у забуте століття зайшов
І стоїш.

Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені.
Дзвіночки про них сповіщають,
Сповільнюють вірш.

І сиплеться попіл па трави старі і короткі,
І подув залізний плече, як вода, відчува.
Якого ще треба терпіння,
Навіщо і доки?
Яка ще потрібна душа
І яка голова?

Небесні потоки лягли унизу на каміння,
І древні, забуті отари в тумані висять…
Якого ще, доки й навіщо
Потрібно терпіння?

Які колокільця
Про хвору ходу сповістять?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему мій улюблений куточок природи.
Ви зараз читаєте: Герасим’юк Василь – Старовинний пейзаж