Павло Мовчан – Рудименти пам’яті



Підстав аж забагато, щоб радіть:
Сріблястий берег, муром небо-море,
Та в сплесках хвиль печальну чую мідь
І бачу попіл на вітрах прозорих…
Ушкоджений, напевне, слух і зір,
Пошукуєш в печалях осолоду?
– Яка блакить?! Ти їй не вір, не вір,
Бо сам сльозам цю воду уподобив…
Всередину зіниці обернув,
Бо ж боляче на розкіш цю дивиться,
І бачиш досі на столі труну,
В причілок стука птиця-віщівниця…
Усі веселощі лягли, немов у спрят,
Втягла у горло спів свій комишанка,
І сліпить сонце, щоб не бачив втрат,
Спрозорюючи пам’ять, наче склянку.
Навіщо зосередженість зіниць,
І пам’ять ця чіпка тобі навіщо?
Заплющиш очі – зразу гурт черниць,
Як мул крізь пальці, проступає з тріщин…
Невільник ти, невільник, хоч гадав,
Хоч думав, що забув усі скорботи,
Та про журу нагадує вода,
Що сіллю тонко осідає в роті…
Життя твоє, затруєне колись,
Очиститись не може і подосі.
Стань прямолиць і в себе не дивись;
Співає хвиля, чуєш, чи голосить…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Літературний паспорт поеми кавказ шевченка.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Рудименти пам’яті