Павло Мовчан – Біля ставка



Одмучена холодна ніжність
Води в осмерклому ставку.
Померхлий камінь, мов наріжник,
Зануривсь в куряву сипку.
Ой не смути мойого серця
Сухим знесиленим стеблом.
Присохлий усміх з губ зітерся,
Тінь облямовує чоло.
У дзеркалі камінчик ойкнув
І чорні персні рознизав,
І розпустилась на волокна
По оці золота сльоза…
Чи, може, погляд прохолонув,
Чи згадку я нахолодив:
Без ойкоту минуле тоне,
Що й не добути з-під води
Ані уламку дня, в якому
Малина губи червонить:
Берези світяться святково,
Вицвенькує синиця:- Жить!..-
Ні, того шуму не добути,
Що приколихував пташок,
Бо що не дерево, то – слуте,
Бо що не гілка, то – свисток…
І ледве теплиться калина
В роздмуханім гіллі, в золі.
І луска плесо, коли кинеш
Отвердлу грудочку землі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір-роздум у публіцистичному стилі на морально-етичну тему.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Біля ставка