Притча про багача і Лазаря
Жив один багатий чоловік. Він завжди вдягався в коштовну порфіру (коштовну пурпурну тканину) й вісон (тоненька лляна тканина), щодня розкішно бенкетував.
І жив також один вбогий чоловік на ймення Лазар. Він щодня лежав біля воріт, весь покритий струпами, й просив милостиню. Він завжди був голодний і волів їсти крихітки, що падали у багатого пана зі столу.
Приходили пси і лизали йому ці рани на ногах, щоб швидше гоїлися.
Отже, Лазар (ім’я це походить від єврейськ. – Бог – Помічник) був крайнім бідняком. Він не мав ні багатства й був
Сталося так, що вбогий Лазар помер. Його поховали, а душу Лазаря Ангели віднесли “на Авраамове лоно”.
Невдовзі помер і багатий. Його теж поховали, а душу його занесли в пекло. Там, в пеклі, він терпів страшні муки.
Одного разу звів багатий в пеклі очі свої догори і побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його, себто у раю. Він не стримався і закричав:
– Змилуйся, отче Аврааме, над мною, пошли мені Лазаря, нехай змочить водою хоч кінчик свого пальця та нехай зволожить мені губи і язика мого прохолодить, бо я нестерпно мучуся в цьому полум’ї
Авраам промовив, до колишнього багача:
– Згадай, сину, що ти вже добре прожив життя своє земне, а Лазар так само прожив лихе життя; тепер Лазар тут тішиться, а ти мучишся.
А крім того всього, поміж нами (у раю) та вами (у пеклі) велика безодня знаходиться. Так, що ті, котрі хочуть, не можуть переходити ані звідси (з раю) до вас (у пекло), ані від вас (з пекла) до нас (до раю).
А колишній багатій тоді каже:
– Отче, благаю тебе, щоб Лазаря Ти послав у дім до мого батька. Я маю п’ятьох братів і нехай Лазар засвідчить й розкаже їм як тут, щоб і вони не потрапили до мене на це місце безмірного страждання.
Авраам повідомив колишньому багачу:
– Вони на землі мають Мойсея та Пророків, – нехай слухають їх!
Тоді багатій з пекла мовить:
– Отче Аврааме, коли ж прийде хто з мертвих до них, розкаже як тут, то вони тоді на землі каятимуться. А так не вірять тому, що їх повчає Бог через пророків.
Авраам сказав тоді:
– Якщо земляни Мойсея і Пророків не слухають, то навіть коли й хтось із мертвих воскресне, то вони не повірять! (Лк. 16. 19 – 31).
Ця притча має подвійне повчання:
1) вона показує, що багатство не ототожнюється з праведністю;
2) вона переконує нас, що існує загробне життя.
Ісус розкриває нам цю таємницю, що душа після смерті зберігає свою повну свідомість. Після смерті душі покійників потрапляють на тимчасове перебування й очікують Страшного Суду перед Великим Білим Престолом.
Душі грішників, тобто не спасенних померлих, потрапляють в пекло (від грецьк. – “гадес”; від єврейськ. – “шеол”) – місце мук. Там душі терплять страшні пекельні муки і горять в полум’ї.
А блаженним пристановищем для душ Богоугодних є “Авраамове лоно”, котре є прообразом Старозавітного раю, з якого були вигнані Адам і Єва. Ми дізнаємося, що рай і пекло розділені безоднею, прірвою, тому ніхто не може перейти ні туди, ні сюди. Ще ми дізнаємося, що душа багача могла говорити з Авраамом.
Коли душа багача хотіла, щоб хтось із мертвих прийшов на землю і розказав як там у раю і у пеклі, то тут багатій символізує фарисеїв, які вимагали від Ісуса якогось очевидного знамення, доказу, щоб повірити в Нього. Хоча Ісус невдовзі після цих вимог воскресив іншого Лазаря, себто дав їм доказ, але вони не урозуміли його, бо ще більше згуртувалися проти Ісуса.
Окрім того, в цій притчі “Про багача і Лазаря” Ісус дуже гарно і яскраво змалював нам, що після смерті людини її життя не закінчується, а душа померлого залежно від заслуг на землі потрапляє або до пекла, або до раю. У пеклі – вічні муки, в раю – вічне блаженство і щастя. До того ж, душа має свідомість, може міркувати, спілкуватися. У неї залишається відчуття – і душа у пеклі страждає, терпить нескінченні вічні муки.
То хіба кожен із нас не повинен бути стурбований про своє подальше позаземне життя! Ось чому треба вести праведний спосіб життя на землі, щоб заслужити собі благе життя після смерті.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Національні символи україни твір.