Єлизавета Замана – стільки спогадів



Стільки спогадів, коли бродиш рідним містом…
Підбори важко цокають вузькими провулками
Чіпляючи каміння кричиш (матом)
І далі прямуєш рішучими кроками.

Чудове місто, з якого мрієш поїхати!
До столиці пробитися, щоби всі побачили,
Як ти гниєш без батьківської хати…
Повернувшись просити, щоб тебе пробачили
Ці вулиці, будинки і старі батьки,
Від яких ти так хочеш втекти,
Щоб клеїти на конверт марки
І раз у місяць таки відсилати…

Проходиш Полтаву вздовж і впоперек,
Вона все всміхається, мов, від лоскоту.
Ні через місяць, ні через рік
Їй не забути підборів стукоту.

Ти, перш ніж купити білети, й поїхати назавжди
Всміхнися злотому цареві, у центрі,
А потім, з подолу вгору пройди,
Старенькі будівлі впиши у зіниці…

І може ти зміниш мрії свої,
Як я посміхнешся – Полтаво, пишаюсь!
(спинивши безжальні кроки свої)
– столице, пробач, та я залишаюсь…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



З дурбою радість обнялась рід лірики.
Ви зараз читаєте: Єлизавета Замана – стільки спогадів