Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Еколалія
Еколалія
Еколалія (ісп. ecolalia – відлуння) – деформоване мовлення, що полягає у мимовільному повторенні звуків, складів, слів. Трапляється у малих дітей та в людей, схильних до затинання. У літературі Е. вживається як стилістичний прийом: “десь надходила весна. – Я сказав їй: “Ти весна!” (П. Тичина).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Тичина – десь надходила весна Десь надходила весна. – Я сказав їй: ти весна! Сизокрилими голубками У куточках на вустах Їй спурхнуло щось усмішками – Й потонуло у душі… Наливалися жита. – Я сказав їй: золота! Гнівно брівоньки зламалися. Одвернулася. Пішла. Тільки довго оглядалася – Мов би кликала: іди! Почали тумани йти. – Я сказав: не любиш ти! Стала. Глянула. […]...
- Кумуляція Кумуляція – (лат. cumulatio – нагромадження, збирання) – стилістичний прийом, явлений багаторазовим повторенням певних елементів твору. К. поширена у фольклорі, де повторюються словесні формули – рефрени (пісні, казки тощо), а також у художній літературі (анафора, епіфора, симплока, кільце і т. п.)....
- Каламбур Каламбур (фр. calembour – гра слів) – стилістичний прийом, за основу якого правлять омоніми, пароніми, будь-які форми полісемантичності; часто вживається в комічному та сатиричному контекстах. Наприклад, “Прийомний син барона був баран” (Ліна Костенко). Незрідка за принципом К. будується рима, де враховується жартівлива етимологізація слів: З коси бузько летів на балку (Косар косу там брав на […]...
- Багатоголосся, або Полілог Багатоголосся, або Полілог (грецьк. роlу – багато та logos – слово) – розмова, в якій водночас бере участь чимало співбесідників; художньо-стилістичний прийом, використовуваний у різних літературних жанрах, передовсім у прозових та драматичних, насичений репліками, вигуками, зауваженнями тощо, поданими у творі без вказівки на персонажа. Подеколи Б. вживається і в ліриці, посилюючи її експресивні зображально-виражальні можливості: […]...
- Алюзія Алюзія (лат. allusio – жарт, натяк) – художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, покликаного розгадати закодований зміст,. Подеколи вживається як особливий різновид алегорії, пов’язаної з фактами дійсності (“Піррова перемога”). Цікавий приклад А. спостерігається в поезії Юрія Клена “Шляхами Одіссея” (“… де […]...
- Ономастика, або Ономатологія Ономастика, або Ономатологія (грецьк. оnоmа – ім’я та logos – поняття, вчення) – наука про прізвища й імена. 0. у художніх творах почасти вживається як стилістичний засіб для глибшого розкриття їхнього ідейного змісту. Таке функціональне призначення мають, скажімо, прізвища багатьох персонажів у драмах І. Карпенка-Карого: Калитка (“Сто тисяч”), Пузир (“Хазяїн”)....
- Ономатопея Ономатопея (грецък. onomatopoeia – звуконаслідування) – імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Прямий вияв 0. як зв’язку звучання і його змісту спостерігається в казках, загадках, скоромовках, наприклад: “Кум-кума, бузька нема, а ми тому раді-раді… ” В художньому тексті 0. як евфонічна фігура вживається рідко: Хлип… хлип… Дайте мені на […]...
- Патронім Патронім (лат. pater – батько, грецьк. опута – ім’я) – найменування персонажа модифікованим іменем його батька. Цей стилістичний прийом був відомий за Києво-руської доби: Чи не гоже було б нам, браття, Розпочати давніми словами Скорбну повість про Ігорів похід, Ігоря Святославовича? (переклад М. Рильського). У пізніші часи в Україні поряд із давньою формою П. з’явилася […]...
- Апофазія Апофазія (грецьк. apdphaeis – заперечення) – композиційний та стилістичний прийом, що полягає в рішучому запереченні попередньої думки в межах одного вірша (вислову). Класичній приклад А. – поезія Т. Шевченка “Мені однаково… “, в якій заперечується сформульована на її початку думка “Мені однаково, / Чи буду/ Я жить в Україні, / Чи ні… “: Та неоднаково […]...
- Ампліфікація Ампліфікація (лат. amplificatio – збільшення, розширення) – стилістичний прийом у художній літературі для підсилення характеристики, доповнення і збагачення думки за допомогою нагромадження однорідних мовних засобів – синонімів, епітетів, порівнянь, антонімічних протиставлень тощо. Наприклад, А. у творах У. Самчука: “Насторожена, трохи перелякана. Пригорталась ціла – гаряча, гнучка, тріпотлива… “; “Зовсім темно, хоч око виколи… “; “Жолобецький […]...
- Аналогія Аналогія (грецьк. analogia – відповідність) – стилістичний прийом, вживаний митцем для розкриття одного явища через інше, йому “подібне”. Найпростіший приклад А. – з вірша П. Тичини “Ой не крийся, природо”: Твої коси від смутку, від суму Вкрила прозолоть, ой ще й кривава. Певно, й серце твоє взолотила печаль, Що така ти ласкава. А була ж […]...
- Евфуїзм Евфуїзм (грецьк. euphyes – високий, обдарований) – пишномовний стилістичний зворот, бундючний стиль. Назва походить від Евфуеса – героя романів англійського письменника дж. Лілі (“Евфуес, або Анатомія розуму”, 1579; “Евфуес та його Англія”, 1580). В українській літературі тенденція велемовної бундючності найбільш проявилась у добу більшовицького режиму: “Хто ж те сонце? То улюблений і рідний Сталін, батько […]...
- Дифірамб Дифірамб (грецьк. dithyrambos – урочиста хорова пісня на честь богів, передовсім Вакха) – один із різновидів давньогрецької лірики, близький до оди чи гімну. Виконувався спочатку на святі збирання винограду, властивий поезії Піндара (VI-V ст. до н. е.). У новоєвропейській літературі – вірш, позначений надмірним звеличенням певної особи або події. досить часто цей термін вживається в […]...
- Центон Центон (від лат. cento – клаптевий одяг) – стилістичний прийом, який полягає в уведенні до основного тексту певного автора фрагментів із творів інших авторів без посилання на них. Такими видаються поезії Юрія Клена, засвідчуючи культурологічну основу та глибоку інтелектуальну пристрасть в естетичному переосмисленні мистецьких явищ, духовного багатства української та світової літератури. Так, в епопеї “Попіл […]...
- Алогізм Алогізм (грецьк. а – префікс, що має заперечне значення, та logismos – розум) – сполука суперечливих понять, свідоме порушення логічних зв’язків, ініційоване задля створення певного стилістичного та смислового ефекту. Цей стилістичний прийом досить поширений у ліриці: Над криницею троє. Клубок І синя нитка. Поглянула жона на чоловіка, А в нього на обличчі Клубок І чорна […]...
- Епіфора Епіфора (грецьк. epiphora – перенесення, повторення) – стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз – у прозі чи драмі. Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого смислового значення Е. набуває у поєднанні з анафорою (див.: Симплока): – У тебе задовгі руки, […]...
- Ескіз Ескіз (фр. esquisse, від грецьк. oxeqios – імпровізований вірш) – ., незакінчений твір, загальний начерк майбутньої картини у малярстві, архітектурі і т. п., а відтак і в літературі. Вживається інколи як “шкіц”, “зарисовка”. Такими сприймаються фрагменти “З зелених думок одного лиса” Б.-І. Антонича, які можна вважати й окремими поетичними творами....
- Евфемізм Евфемізм (грецьк. euphemismos, від еu – добре maphemi – кажу) – благозвучне слово або вираз, вжите для заміни непристойних, небажаних чи заборонених. Має давнє міфологічне коріння, коли не дозволялося називати певний тотем; власне – різновид табу, стилістичний прийом, близький до перифразу, витворений культурою народного світобачення (так, “ведмідь” досі має евфемічну назву “вуйко”). досить часто Е. […]...
- Алітерація Алітерація (лат. ad – до та litter а – літера) – стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв’язку (П. Тичина: “Рокотання-ридання бандур”). Особливий художній ефект поетичного мовлення досягається при сполученні А. з асонансами (Т. Шевченко: “Гармидер, гамір, гам у гаї”). Подеколи поети, звертаючись […]...
- Пауза або Павза Пауза або Павза (грецьк. pausis – припинення) – коротка перерва у мовленні, що виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої. Особливого значення надається П. у віршуванні, де поряд із смисловими, логічно-інтонаційними вживається ще й ритмічна, яку називають константною та цезурною. Функціональне навантаження П. підвищується у тонічному віршуванні, сприяючи посиленню інтонаційної самостійності емоційно напруженого мовлення, […]...
- Тавтологія Тавтологія (грецьк. tаutos – те саме і logos – слово) – спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Т. як стилістичний засіб увиразнення належить до стилістики, як спосіб організації віршованого мовлення – до віршування, як прояв мовленнєвої неохайності – до культури мовлення. Як риторична, стилістична фігура Т. спостерігається в художній […]...
- Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
- Концепція Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати чужі, запозичені погляди. Те ж стосується й письменників, які мають свої концепції дійсності, героя, творчості. Термін “К.” вживається і для […]...
- Абетковий вірш Абетковий вірш – своєрідна поетична форма, сконструйована за послідовністю літер в абетці. Найпоширеніший у літературі для дітей, виконує пізнавальну та виховну функції, наприклад, “Алфавіт віршами, написаний для сина” Олександра Олеся із щорядковою (парною) вживаністю літер абетки: Айстра квітне у саду, Аєр в лузі я знайду, Бізон у двір забрався, Баран його злякався. Абетковий вірш, до […]...
- Алонім Алонім (грецьк. alios – інший, опута – ім’я) – друге ім’я особи (Юрій Георгій; Юрій Клен, “Колись страшну потвору Переміг /Святий Георгій у яснім шоломі” ; Є. Маланюк, “Ось світлий Юрій над забитим гадом, /Над тим, що звалось “І Петербург”; географічного об’єкта (Г. Чупринка, “дід дніпро, дніпро-Славута/смертно зблід”); слова не з спорідненим, а з тотожним […]...
- Анафора Анафора (грецьк. anaphero – піднесення) – єдинопочаток; одна з риторичних фігур;вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Як стилістичний прийом градації А. подеколи близька до анаколуфа. Почасти А. виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті: Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз […]...
- Поліфонія Поліфонія (грецьк. polyphonia – багатоголосся) – багатозвуччя, засноване на одночасному гармонійному поєднанні та розвитку рівноправних самостійних мелодійних ліній, один із найважливіших виражальних засобів у музиці та поезії. П, Викликала великий інтерес у романтиків, символістів та ін., І V зорієнтованих на потенціювання мелодійних можливостей фоніки “у ліриці. Особливо якості П. виявилися у доробку раннього П. Тичини, […]...
- Ой весна, весна – днем красна скорочено – Календарно-обрядові пісні Ой весна, весна – днем красна, Що ж ти, весно, принесла? – Принесла я вам літечко, Ще й рожевую квіточку, Хай вродиться житечко, Ще й озимая пшениця, І усякая пашниця. Весна красна. Що ж ти нам принесла? – Коробочку з веретенцями (1), І скринечку з червінцями (2). Старим дідам по кийочку, Старим бабам по серпочку, […]...
- Анаколуф Анаколуф (грецьк. anaholuthos – непослідовний, неузгоджений) – синтаксична конструкція, що не відповідає загальноприйнятим нормам, полягає в неузгодженості членів речення. Як стилістична фігура вживається для характеристики мови персонажів, зокрема – задля комічного ефекту, як у комедії М. Куліша “Мина Мазайло”, в якій саморозкривається однойменний персонаж: “Жодна гімназистка не хотіла гуляти МазайлоІ За репетитора не брали – […]...
- Видіння, або Візія Видіння, або Візія (лат. visio – видіння) – літературний жанр, поширений переважно у середньовічному письменстві: сюжет розбудовувався на пригодах “благодійного” персонажа, котрий переживає уві сні насправді “чудесну” подію. Елементи В. спостерігаються в античній (Платон, Плутарх), житійній літературі, у “Божественній комедії” данте Аліг’єрї, у “Фаусті” Й.-В. Гете і т. п. Елементи В. є у “Києво-Печерському патерику”, […]...
- Сфрагіда Сфрагіда (грецьк. sphrаgis – карб, печатка) – згадка автором свого імені чи прізвища у віршовому творі. Відома з античної доби (“Так сказав Фокілід”), але перетворена на обов’язковий атрибут у класичних арабських та тюркомовних літературах (“Пам’ятай, Махтумкулі, / Що ти гість на цій землі”). Прийом С. використовують й українські поети: Антонин був хрущем і жив колись […]...
- Одивнення Одивнення – цілеспрямоване увиразнення митцем художнього образу в силовому полі найнезвичніших асоціацій задля оновлення світосприйняття. Мовиться про створення такої форми, яка б передавала настрої та переживання автора, змушувала б реципієнта самому продовжити процес її сприймання з віднайденого, свіжого кута зору. В такому аспекті окреслюється чимало поезій І. драча, приміром, “Балада про відро”: Я – цинкова […]...
- Фігурний вірш Фігурний вірш (лат, figura – зовнішній вигляд, образ) – вірш, в якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, формі. Запроваджений еллінським поетом Сіммієм (збереглося три його вірші – у вигляді сокири, крил та яйця), поширились у європейських, особливо у новоєвропейських літературах XVII ст., набуваючи найнесподіваніших конфігурацій. Висвітлювалися Ф. в. і […]...
- Я сказав тобі лиш слово… – Тичина Павло Я сказав тобі лиш слово – Вколо ж шум який піднявся: В небі сонце задзвеніло, Гай далекий засміявся. Подививсь я в твої очі. Стиснув руку в любій муці. Білі гуси ген за ставом Розлетілися по луці… Заглянув я в твою душу. До серденька притулився. Бачу – вишні розцвітають. Чую – тихий спів полився. Ах, це […]...
- Мартиролог Мартиролог (грецьк.- martys – свідок, logos – слово) – жанр християнської дидактичної літератури про святих та мучеників за віру (православний М. “Менелогій”, тобто “Місячні читання”, від IX ст.. Католицький – виданий за розпорядженням римського папи Григорія XIII ст.. у 1536 та ін.). Нині цей термін вживається для переліку покійників, зокрема осіб, що зазнали утисків, репресій, […]...
- Катрен Катрен (фр. quatrain) – чотиривірш, строфа з чотирьох рядків із суміжним, перехресним чи кільцевим римуванням при розмаїтому чергуванні будь-яких клаузул. Вживається і в неповному римованому вірші (рубаї), і в неримованому. Структура К. сприяє досягненню оптимального ритмоінтонаційного, синтаксичного та смислового значення: Сміються, плачуть солов’ї а І б’ють піснями в груди: б Цілуй, цілуй, цілуй її – […]...
- Парадокс Парадокс (грецьк. paradoxon – несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) – у логіці – міркування, – яке не належить до ряду істинних чи хибних. Трапляється П. у філософії (пойменований Е. Кантом антиномією), у математиці та в лінгвістиці (семантичний та синтаксичний П.), а також у художній літературі, де вживається як художній засіб, відіграючи відмінну за […]...
- Замість крові в жилах весна Замість крові в жилах весна, Замість серця всередині квітка, Замість тіні лиш пляма пуста. Замість розуму в голові нитка. З цього висновок маю один: Моє серце цвіте раз на рік Раз на рік я буваю тупим І весна я, на жаль, не на вік. Що за диво з країни чудес, Чи з палати міської лікарні? […]...
- Рання лірика Павла Тичини Рання лірика Павла Тичини Для ранньої лірики Павла Тичини характерні музичність, ліризм, емоційність.; У віршах поета звучать частіше запитання, ніж відповіді: Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі? Що шепчуть квітки уночі над рікою? Про що зітха вітер? Що чують тумани, Коли гай зелений цілують-милують? Автор проймається задумою зірок, трави, дерев, струмочка, бо для нього вони – […]...
- Ой весна, весна, ти красна – Веснянки ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА, ТИ КРАСНА Ой весна, весна, ти красна, Що ж ти нам, весна, принесла? Та принесла я вам літечко, Щоб родилося житечко Ще й червонії квіточки, Щоб, квітчалися дівочки. Пісеньки співали, В решето складали, Повісили решето на вербі; Як налинули лебеді Та звалили решето додолу, Час вам, дівчата, додому, Мішайте свиням полову. А […]...
Твір на тему творчість бодлера.