Епіфора
Епіфора (грецьк. epiphora – перенесення, повторення) – стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз – у прозі чи драмі. Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого смислового значення Е. набуває у поєднанні з анафорою (див.: Симплока):
– У тебе задовгі руки, – сказав Прокруст,
Відрубаємо – і ти будеш щасливий.
– У тебе задовгі ноги, – сказав Прокруст, –
Відрубаємо – і ти будеш щасливий.
– У тебе задовгі вуха, – сказав Прокруст, –
Відрубаємо – і ти будеш щасливий.
– У тебе задовгий язик, – сказав Прокруст, –
Відрубаємо – і ти будеш щасливий.
– У тебе завелика голова, – сказав Прокруст, –
Відрубаємо – і ти будеш щасливий
(Надія Кир’ян).
У поетичному творі Е. часто зливаються з римою, зокрема в ліриці народів Сходу (газель).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Поетичний синтаксис ІНВЕРСІЯ (від. лат. inversio – перестановка) – одна з фігур поетичної мови, порушення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. Наприклад: “Врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти” (П. Тичина). Підмет фашисти поставлено в кінець речення, щоб підкреслити злочинність їхніх дій. ТАВТОЛОГІЯ (від гр. tauto – те саме, logos – слово) […]...
- Кумуляція Кумуляція – (лат. cumulatio – нагромадження, збирання) – стилістичний прийом, явлений багаторазовим повторенням певних елементів твору. К. поширена у фольклорі, де повторюються словесні формули – рефрени (пісні, казки тощо), а також у художній літературі (анафора, епіфора, симплока, кільце і т. п.)....
- Таблиці “Художні засоби” в літературі Таблиця №1 Назва Визначення Приклад Епітет Художнє означення Прощавайте, сині гори, білії сніги. Алегорія Зображення відокремленого поняття через конкретні предмети та образи. Грім розсердився.. Порівняння Зіставлення двох предметів або явищ із метою пояснити один з них за допомогою іншого. “Москва, як ріка, загасає… “ Іронія Приховане глузування Це правду ви кажете, пане! Усі босоногі й […]...
- Кільце Кільце – композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні звуків, лексем, строф тощо, коли немовби змика-ються анафора та епіфора (див.: Симплока). Надзвичайно багата на цей прийом лірика П. Тичини, в якій спостерігається звукове К. (“Здаля сміялась струнка тополя”), лексичне (“Ой не крийся, природо, не крийся”), строфічне (“Закучерявилися хмари”). Подеколи стилістичну фігуру, в якій […]...
- Павло Глазовий – Зайве питання Миє жінка у квартирі ввечері підлоги. Раптом сунеться Тимоха, ледве тягне ноги. Жінка в сльози: – Знов напився? де тинявся досі? – Та ганчіркою по лобі, по губах, по носі! Б’є, лупцює випивоху й примовля сердито: – Будеш пити? Будеш пити?! Будеш, будеш пити?! – А Тимоха сів та й каже: – Що ти все […]...
- Рефрен Рефрен (фр. refrain), або Приспів – повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах. Подеколи набуває жанрових ознак, як-от в “Елегії з рефреном” В. Підпалого: А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Трава забуяє вгору; А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Научать літати листя; А втім, мені легко-легко, […]...
- Симплока Симплока (грецьк. symphloke – сплетіння), або Сплетіння – складна синтаксична конструкція, в якій граційно поєднується анафора з епіфорою. Широко вживається у фольклорі: Чи не ті ж мене саблі турецькі порубали, що і вас? Чи не ті ж мене стрілки яничарки постріляли, що і вас? Властива С. і поезії: Я сьогодні не прийду додому – Де […]...
- Анафора Анафора (грецьк. anaphero – піднесення) – єдинопочаток; одна з риторичних фігур;вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Як стилістичний прийом градації А. подеколи близька до анаколуфа. Почасти А. виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті: Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз […]...
- Риторика Риторика (грецьк. rhetorike – ораторське мистецтво) – наука красномовства. Як ораторське мистецтво виникла в Елладі, звідки поширилася на Стародавній Рим та новочасну Європу. У братських школах барокової доби була обов’язковою дисципліною. до її складу входила поетика, що викладалася у вигляді обов’язкового навчального предмета “семи вільних мистецтв”. Студенти Києво-Могилянської академії спонукалися до написання та проголошення “орацій”, […]...
- Він дав тобі все Він дав тобі очі, щоб бачити, Він дав тобі ноги, щоб йти, Він дав серце тобі, щоб пробачити, Щоб зумів ти хрест свій гідно нести. Він дав вуха тобі, щоби чути, Він дав вуста тобі, щоб ти говорив. Він дав ноги тобі, щоб зумів черевики взути, Щоб ти йшов і добрі діла робив. Він дав […]...
- Павло Глазовий – Товстий і тонкий Стрілись повний і худий, обидва Федоти. Перший главком заправля, другий – без роботи. – Я тебе, – сказав гладкий, – улаштую в главку Сотні дві, а може, й більш будеш мати ставку – Ні, я звик, – сказав худий, – жити скромно й просто. З мене вистачить і сто, й навіть дев’яносто. – Та ти […]...
- Асонанс Асонанс (фр. assonanse від лат. assono – звучу до ладу) – 1) концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку чи строфі, яке витворює ефект милозвуччя (Оксана Лятуринська: “Було червоне поле бою”), що набуває особливого змісту у поєднанні з алітерацією (П. Тичина: “О панно Інно” панно Інно”); 2) у віршознавстві – неточна рима, побудована на суголоссі […]...
- Антропоморфізм Антропоморфізм (грецьк. antropos – людина та morphe – форма) – різновид персоніфікації, коли-предмет художнього зображення вподібнюеться людині: В соняшника були руки і ноги, Було тіло шорстке і зелене. Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці. І купався коло млина, і лежав у піску. І стріляв горобців з рогатки. […]...
- Таня Сітрі – Я так боюся твоєї тиші Я так боюся твоєї тиші, Я так боюся німих віталень, І дощ зі снігом зовсі̀м невтішно Ведуть мене до порожніх спалень. Розм’якло небо, мов паперове, Стандартні теми, холодні руки – Я так боюся, що це надовго! Зникає світло… Стихають звуки… Весняні будні в брудну клітинку: Списались траси в задовгі строки, Та несуттєво – вірші без […]...
- Історія Кохання Ти знаєш я боюсь тепер кохати. Не хочу знов страждати як тоді. Коли тобі я все могла відати А ти зробив лиш боляче мені З тобою я була щаслива Хоча і мало було щастя днів Прощала тобі я все, бо я любила А ти ділив любов свою на всіх Сьогодні був зі мною, завтра з […]...
- Поетичний синтаксис в українській літературі Одиницею мови в синтаксисі є речення. Існують головні засоби синтаксичної організації мови, що надають їй емоційної виразності: граматичне оформлення речень; порядок слів у реченні; оформлення інтонації речень. Їх прийнято називати Фігурами: Інверсія (лат. “перестановка”) – це незвичайний порядок слів у реченні, необхідний для підкреслення слова або слів, на які падає логічний наголос; Анафора (тр. “віднесення […]...
- Григорій Сковорода – дізнайся Дізнайся, що називаю щасливим життям. Все облиш і зверни туди своє серце. Всім серцем дотримуйся такого правила: слідкуй За божими словами: О сину мій! Віддай мені своє серце! Віддай мені своє серце; якщо ж віддаси Частину серця світові, я не візьму твого серця Щасливий, кому вдалося знайти щасливе життя; Але щасливіший, хто вміє користуватися ним. […]...
- Оронім Оронім (грецьк. oros – назва окремих гір, кряжів, опута – ім’я) – назва гірської місцевості, у художній літературі подеколи набуває алегоричного чи символічного значення: “Парнаських зір незахідне сузір’я” – М. Зеров. Іноді 0. уподібнюється до високого ідеалу (“Мій недосяжний Монсальваж” – Ю. Клен), набуває конкретного змісту, як у пророчому зверненні І. Франка до України: “Труснеш […]...
- Павло Глазовий – Мова і язик МОВА І ЯЗИК Розмовляє наша мова З Руським Язиком. – Мы с тобой,- Язик говорить,- Не в ладах живем. Опечален мой двуглавый, Мой родной орел Тем, что ныне в Украине Мало русских школ. Малышей русскоязычных Надобно беречь. Ты же знаешь, как их портит Народная речь. – Отакої! – каже Мова. – Я ж сестра твоя, […]...
- Павло Мовчан – Станси 1. Ще досить простору між сосон зсутенілих І тиші гострої, щоб зранить сонне тіло. Ще неба досить, щоб його зчорнить, Ще так далеко та осудна мить, Що все тобі здається геть можливим: Минеться сум, і будеш ти щасливим, Запахне м’ята, чебрик зацвіте, І ти перо ще знайдеш золоте… 2. Крайнебо тут під самою стопою, І […]...
- До богів подібний мені здається… – Сапфо До богів подібний мені здається Той, хто біля тебе, щасливий сівши, Голосу твого ніжного бриніння Слухає й ловить Твій принадливий усміх: від нього в мене Серце перестало б у грудях битись; Тільки образ твій я побачу – слова Молвить не можу. І язик відразу німіє, й прудко Пробігає пломінь тонкий по тілу. В вухах чути […]...
- Олек Ніколассон – Уявляєш? Уявляєш? Травень, година шоста, і призахідне сонце гладить вікна, А автобус котить собі на захід, несучи тебе до рідного міста. Ти ніколи в ньому не будеш гостем, твоє місто – вічне, і ти в нім – вічний; Ти ніколи там не відчуєш страху. І тебе повітря в обійми стисне. І тебе вітатимуть всі будівлі, кожна […]...
- Іван Драч – Балада про соняшник В соняшника були руки і ноги, Було тіло, шорстке і зелене. Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці, І купався коло млина, і лежав у піску, І стріляв горобців з рогатки. Він стрибав на одній нозі, Щоб вилити з вуха воду, І раптом побачив сонце, Красиве засмагле сонце,- […]...
- Стилістична фігура Стилістична фігура (лат. stilus – грифель для писання та figura – образ, зовнішній вигляд) – незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення. С. ф. досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. С. ф., яка ще називається фігурою поетичного мовлення […]...
- Іван драч – Баляда про соняшник Були руки і ноги в соняшника, Було тіло – шорстке і зелене. Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу І в пазуху рвав гнилиці, І купався коло млина, І лежав у піску, І стріляв горобців з рогатки. Він стрибав на одній нозі, Щоб вилити з вуха воду, – І раптом побачив сонце В […]...
- Микола Вінграновський – Будеш, мати, мене зимувати Будеш, мати, мене зимувати, Будеш мати мене коло хати, Будеш мати мене коло хати… Ходить полем мій кінь вороненький, Ходить полем мій кінь молоденький, Ходить полем коник молоденький… Будеш, коню, мені воювати, Будеш, коню, собі долю мати, Будеш, коню, собі волю мати… А ти, мати, мене та від хати, Будеш, мати, мене проводжати, Мене проводжати […]...
- Градація Градація (лат. gradatio – поступове підвищення, посилення) – стилістична фігура, котра полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення (клімакс) чи пониження (антиклімакс) їхньої емоційно-смислової значимості. Г. розрізняється за просторово-часовими (переважно у прозі), інтонаційно-емоційними (поезія) та психологічними (драма) ознаками. Виразність Г. посилюється поєднанням її з анафорою (Юлій Цезар: “Прийшов, побачив, переміг”). Класичним прикладом Г. […]...
- Зіткнення, або Анадиплозис Зіткнення, або Анадиплозис (грецьк. anadiplosis – подвоєння) – стилістична фігура, що полягає у звуковому чи словесному повторенні кінця віршованого рядка та початку наступного: Згасає день за синіми лісами, За синіми лісами лягла імла; Пливуть рожеві хмари небесами, І тихо з небесами злилась земля. Стоять квітки, окроплені росою, Окроплена росою, тремтить трава. Мої думки захоплені красою, […]...
- Повтор, або Повторення Повтор, або Повторення – найпростіша стилістична фігура, яка вживається у фольклорній творчості, передовсім у народній пісні та поезії, зумовлена емоційними та смисловими чинниками: Що тепер всім воля, – Врізали вам поля, В головах тополя, А голів нема (П. Тичина)....
- Микола Вінграновський – Сива стомлена сутінь снігів Сива стомлена сутінь снігів, Слід сорочий і лисячий слід. І під крилами хмар-снігурів Сонця зимнього жевріє глід. Сиво як… сивосниву сосну Нюха заєць і тінь свою нюха… Так і є: з глибини в глибину, З рук у руки, із вуха у вуха Світ кидається й спить на ногах, Їсть і п’є, і нема йому свята… […]...
- Амфібрахій Амфібрахій (грецьк. amphibrachys, від amphi – обабіч та brachys – короткий) – в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом: У силаботонічному віршуванні – трискладова стопа з наголошеним другим складом (-∪-). Константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити […]...
- Павло Глазовий – Кухлик Дід приїхав із села, ходить по столиці. Має гроші – не мина жодної крамниці. Попросив він: – Покажіть кухлик той, що з краю. – Продавщиця: – Что? Чево? Я нє понімаю. – Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка. – да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. – Дід у руки кухлик взяв і […]...
- Тавтологія Тавтологія (грецьк. tаutos – те саме і logos – слово) – спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Т. як стилістичний засіб увиразнення належить до стилістики, як спосіб організації віршованого мовлення – до віршування, як прояв мовленнєвої неохайності – до культури мовлення. Як риторична, стилістична фігура Т. спостерігається в художній […]...
- Я намалюю райдугу на небі Я намалюю райдугу на небі Змочивши пензлики слізьми Візьму з шухляди акварелі І знов щасливий будеш ти Візьму я смутки та печалі І радості зроблю із них Посміхнеться сумний смайлик Він плакав раньше Щоб всміхнутись у цю мить Уся печаль кудись пропаде Сльозина більше не впаде І твоя моя наша радісь Ніколи плакать не піде...
- Звуковий повтор Звуковий повтор – основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. до З. п. належать не лише випадки ушляхетненої інструментації (алітерація, асонанс), а й інші форми: звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо. Неабияке значення мають у З. п. звуконаслідування та інші форми звукопису. З. п. […]...
- Руданський Степан – Над колискою Спи, дитя моє, ти – життя моє! Спи, дитя моє красне! Поки сонечко не запалиться, Поки місяць не згасне!.. Спи, дитя моє, ти – життя моє! Тілько щастя і долі! Будеш цілий вік, як той чорний віл, У ярмі і неволі! Тілько губонька залепечеться, Слаба ніженька стане, Слаба рученька перехреститься – Твоє горе настане. Не […]...
- Володимир Сосюра – Взяла Орися кошеня Взяла Орися кошеня Й воно подряпало їй руки І сльози падали в онучі Їх витирав з любов’ю я. “Чи будеш гнать за ним усюди І в руки брать це кошеня?” І відповіло маленя Одним коротким словом: “Буду”....
- Ольга Паламарчук – де ти є, коли кличуть морози? Де ти є, коли кличуть морози? Де ти є, коли вода заливає шляхи? Де ти є, коли осінь пророкує хвороби І листям залипають її брудні сни? Де ти був, коли німіла від крику? Де ти був, коли блювала од квітів весни? Де ти був, коли горіли останні листи І за вітром з даху розлітався попіл? […]...
- Ти завжди будеш жити в моєму серці Так, ось настав той час коли ти викреслила мене із свого життя назавжди..а що тепер? Ти підеш своєю дорогою, а я своєю..так жаль, що всі почуття в тебе пропали..а якщо казати по іншому-були фальшивими..розуміти що все що ти робила, казала і відчувала..для тебе це ніщо..не вже і я для тебе був пустим місцем.. Та ось, […]...
- Мозолевський Борис – Приморськ На бригаді заврожаїлися сливи, Возсідали баклажани на возах. Я приїхав у Приморськ такий щасливий, Привітався тепло, скинувши рюкзак. Ніч стелилася росою по люцерні, Молодик гойдала на плечі. Перепели оглашали співом стерні, Десь далеко ухали сичі. Бригадир сільські розказував новини – Про врожай та все про клопоти свої. Степ серпанком перед світом оповили Метеорів зоряні рої. […]...
Образи богів в енеїді котляревського.