Марта Тарнавська – “дев’ятнадцятий рік. Тульчин… “

Батькові

Дев’ятнадцятий рік. Тульчин.
У палаці Потоцьких – лікарня.
Куркуля тернопільського син
У тифозній гарячці кошмарній.

Тут учора змінялись фронти:
Хто сьогодні – червоні? денікін?
І куди решткам армії йти
Без надій, без набоїв, без ліків?

Гуцул-джура приносить кожух,
Бо десятник його в лихоманці.
Бій у місті, здається, ущух.
Ешелон відступає від станції.

Дим піднявся. Лампади пожеж
Запалили жертовник-обрій.
До життя, до свідомості меж,
Повернувся десятник хоробрий.

Із постелі кожух відгорнув:
Жменя повна піску? Ні, це – воші!
Пробудився з кошмарного сну,
А кошмар наяву ще і досі.

Та зов крові сильніший тепер:
Їсти! жити! Не все ще пропало!
Гуцул-джура несе револьвер
Проміняти на хліб і на сало.

Підійнявся з постелі юнак:
Чи здолає безсилля, утому?
Галичанам дали уже знак:
Повертатись на захід, додому.

Гуцул-джура хлібину приніс.
Що? Ворушиться? Хліб цей – вошивець?
І, хоч очі червоні від сліз,
Їсть десятник хлібину паршиву.

Поховавши на цвинтарі мрій
Міт про волю, мов друга з окопів,
За возами пішов на зорі
Битим шляхом за Збруч, на Тернопіль.

1983


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Особливості притчевої прози.
Ви зараз читаєте: Марта Тарнавська – “дев’ятнадцятий рік. Тульчин… “