Павло Мовчан – Вирок

Зживаю душу всю до порошинки,
Зживаю власну душу, як чужу…
Кров вистудив…
Життя своє розтринькав…
Що тобі, Боже, в судний день скажу?

Що словоблудив, потакав слухняно,
Підспівував і в чарку підливав
Мерзотнику, з яким братався п’яно,
Що вигиналася душа моя крива?..

Хіба лише собі тоді я шкодив,
Як вимовляв закляття: ком-про-міс…
Коли ховав правдиве все насподі,
І чув брехню, і бачив кривду скрізь?

І світ потворив словом та мовчанням:
Паплюжив землю, криниці труїв…
Твій, Боже, суд відбувся, та питання
Я утопив в багнюці марних слів.

Твій суд відбувсь.
Та вирок чинність втратив:
Усі живі… І ви брешіть, брешіть…
Супроти серця на сорочці м’ятій
Лиш пляма позосталась від душі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Моральний кодекс життя сантьяго.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Вирок