Павло Мовчан – Благодать



Світло на землю ллється без стриму,
Божа поймає світ благодать.
Янгол сідає сонячно-зримий,
Коники ніжно в травах сюрчать.
Що нас окремить усіх, розлучає,
Хто нас за руку заводить сюди
В зону лункої щемкої печалі,
Де самохіть зостаєшся один?..
Де неподільні що біль, що розлука,
Де сам із себе ти радість снуєш…
І простягаєш до янгола руки:
– Пам’ять мою моїм тілом обмеж… –
Нащо мені в інший вік зазирати
І відчувать, що на палі сидиш,
Зір свій
Проціджувать нащо крізь грати?..
– Янголе зримий, куди ж ти летиш?!
Крик зостається запертим в легенях,
Душу відтінює світло струмка…
Янгол летючий виймає із мене
Душу, а може ж, мого двійника?..
Об землю кинув і очі стоячі
Тінню летючою запорошив.
Кулю земну іншу в небі я бачу,
Зір мов углибивсь, розсунувся вшир.
Поворушити пучкою хочу,
Хочу себе у собі пригадать…
Коники дружно в лузі сюркочуть,
Тіло твоє пойняла благодать…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір згубна влада грошей.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Благодать