Вірш Миколи Руденка – Геоцентризм

Я знову чую не нову розмову,
Поза якою пустка і пітьма:
Земля – одна на всю Світобудову
Жива планета, іншої нема.

А хтось зітхає так глибокодумно,
Немовби зауважити хотів:
– Це дуже сумно. Боже, як це сумно!
Адже ж цей світ –
Не кращий із світів…

Тим часом той, хто ловить у тенета
Сліпої влади – до оцих тривог
Додав своє:
– Одна жива планета? Ха-ха!
Тоді я неспростовний бог…

Це так йому припало до вподоби,
Що замість храму освятив тюрму.
І весь народ – учені й хлібороби
Молитись нині змушені йому.

І люди дякують в тупій покорі
За те, що дихання лишив їм дар.
А дехто стверджує, що навіть зорі
З його наказу світять із-за хмар.

Лиш дивний Всесвіт з краю і до краю,
Мов на весні закохане дівча,
Лукаво зорями-очима грає –
Він цих смішних тривог не поміча.

14.12.1986

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Вірш Миколи Руденка – Геоцентризм