Влад Лукащук – І тепер він стояв біля добре знайомих дверей
I.
І тепер він стояв біля добре знайомих дверей –
Повернувся назад, так, по суті, ніким і не ставши.
Перманентні борги; незаслужена кличка “Єврей”…
Час, прожитий далеко від дому, зробив його старшим
На одну невзаємну любов, на десятки проблем
І на дві непоправні, проте передбачені втрати.
В океані життя – як і кожен – він був кораблем,
Але п’яним, якого боялися навіть пірати.
II.
І висіло повітря – м’яке, як розплавлений віск.
І облізлий, худий гавкав пес у старому вольєрі.
“Я нічого
Він і далі стояв і боявся постукати в двері.
… він постукав, проте в цьому домі ніхто вже не жив,
Порожнеча дивилась на світ крізь невимиті вікна.
Все змінилось і все в цьому домі здавалось чужим,
А найбільше – він сам, і до цього він так і не звикне.
III.
І читались книжки, і курились пачки цигарок,
І душила печаль – як велика слизька анаконда,
І лишався назавжди мовчанням загоєний рот,
Після того, як вимер
Його персональний Макондо.
29.06.2014
Автор: Влад Лукащук
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Влад Лукащук – Перша ознака Перша ознака – губи тоненькі – рідкісне стерво. Май на увазі – бреше цинічно, клеїть майстерно! Хочеш відверто? дана персона – тільки між нами – Ні, не шалава, гірше шалави, просто “динамо”. “Ніжне створіння”. “Наче з картинки”. “Миле дівчисько”. Чесно сказати, зразу помітив – щось тут не чисто… Думала клюнув? Не сподівалась? Опаньки… промах?… Іноді […]...
- Влад Лукащук – дорожня замітка Третя ночі. Вагон-купе. За кормою – окремі вогники, Як сузір’я родимих плям (чи, точніше, архіпелаг) На одній із чужих ночей – і для мене вона incognita, На одній із чужих земель, що лежить у чужих полях Ідеально пласка, як штиль, як на кухні моїй лінолеум. Сонний погляд шукає жертв – і знаходить у них межу. […]...
- Влад Лукащук – Настане світлий день Настане світлий день, і ми разом Придбаємо на касі два квитки і Поїдемо до моря в несезон Без думки повертатися у Київ. Ми вийдемо з автобуса на пляж Під час атак ранкового припливу І будемо вростати у пейзаж, Розбавивши собою перспективу. Ми станемо частиною води, Змішавшись із молекулами бризу, А хвилі змиють будь-які сліди Присутності […]...
- Влад Лукащук – Покидаю столичний вокзал Покидаю столичний вокзал, На дорогу – коньяк під лимончик. Все, що можна було, я сказав, Там, де треба було, я промовчав. Я ніколи не був пілігримом І, тим більше, не був втікачем, Але все ж таки гримну дверима, Або винесу двері плечем. Переповнені парки і площі, Тут не буде моєї ноги. Я на пам’ять лишу […]...
- Влад Лукащук – Попри те, що між вами все ж таки відбулося Попри те, що між вами все ж таки відбулося, Попри пам’ять, де запах її волосся Наповнює вулиці, вагони метро, кімнати, Попри минуле, яке намагалися оминати, Аби не спіткнутися, попри різні плани, Попри прірву чорну і нездоланну, Котра, всупепеч логіці, вас єднала Як єднає два береги темна вода каналу. Несказане кісткою стає поперек гортані, Коли ти […]...
- Микола Вінграновський – Ліс в осені стояв Ліс в осені стояв. дивився на райцентр. Смолою синьою перекипало літо, І дихала земля з прив’ялених люцерн, Прощався з літом джміль, марудив розджмеліто, Дивився вовком, вовком і літав, Валив крилом комбайни й елеватор: Ну як це так, було одне – й забрати? Було джмеленьке – і забрати раптом, А я ж то я – один […]...
- Сергій Жадан – добре, добре, знищуй листи Добре, добре, знищуй листи, Стирай номери, пали мости, Просто стирай, просто громи, Ми вдосталь мали цієї зими. Знищуй коди, знищуй замки, Теплі промені серед ріки, Знищуй підозри, знищуй сміх, Довіра сходила на нас усіх, Тому знищуй те, що дісталось тобі, Те, що вигадалося в боротьбі, Те, що втратилося без жалю, Те, що я і дотепер […]...
- Микола Вінграновський – Ластівко біля вікна Ластівко біля вікна, Ластівко нашої хати, Що тобі, ластонько, дати: Меду, борщу чи пшона? Ластонько, літа кінець. Діток твоїх би до хати, Я научу їх писати: Небо. дніпро. горобець… Ластонько, де не літайсь – Мало налітатись вволю: Ще народись та удайсь В небо, Вітчизну і волю. Так воно в світі і є, Так воно є, […]...
- Анна Лисенко – Як там та дівчинка, що біля тебе? Як там та дівчинка, що біля тебе? Пахне жасмином, м’ятою, чаєм? Курить без фільтру чи любить цукерки? Як там вона? Як її звати? Як тобі з нею: спокійно чи дико? Куриш перед сном чи засинаєш одразу? Вона тобі пристань чи кінцева зупинка? Не те щоб цікаво. Просто дай знати… Якщо часом спитаєш, то я теж […]...
- Влад Сівак – Важко сфокусуватись на чомусь одному Важко сфокусуватись на чомусь одному, Коли бачиш кожну рису її обличчя, Важко підібрати слова, аби описати ту вроду, Бо вона, як галюциноген, Що ломає твою свідомість й кидає нею з правого на ліве узбіччя. Важко дихати не відчуваючи запаху того волосся. Чому пам’ять не може всього записати? Чому цей судомний аромат не можна взяти в […]...
- Олена довганюк – Так добре, коли спокійно Так добре, коли спокійно, Так важко коли тривожно Так хочеться жити вільно, Те хочеться, що не можна. Улітку нам хочеться холоду, Старіти нам хочеться змолоду, Узимку ми хочем тепла, Щоб молодість вічно плила. Як разом ми, то не цінуєм, Як поряд нема, то сумєм. Коли щось немає, то треба, А є, то зникає потреба. Ніхто […]...
- Як добре коли ти любиш Як добре коли ти любиш… Як добре коли люблять тебе… Та часто цього ти не цінуєш, Мучиш його і себе… Як важко любити й страждати Коли не люблять тебе… Так важко некоханого цілувати, Обманювати всіх, і його, і себе… Як важко зі сльозами жити І тримати все у собі… Як важко розуміти, Що лиш він […]...
- А все ж минулого тепер і не існує Кожен по свому стежкою простує, З наступним кроком далі йде. А все ж минулого тепер і не існує, І ідентично сонце не зійде. Кожен тримає в серці пережиту мить І мріє повернутися до неї. За кінчика хоча б уже схопить, Та час уривки вже не склеє. Кожен і далі милий голос чує. Шукає в спогадах […]...
- Василь Стус – Як добре те, що смерті не боюсь я Як добре те, що смерті не боюсь я І не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що вам, богове, низько не клонюся В передчутті недовідомих верств. Що жив-любив і не набрався скверни, Ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, І в смерті обернуся до життя Своїм стражденним і незлим обличчям, Як син, тобі […]...
- Тарас Шевченко – То так і я тепер пишу Привикне, кажуть, Собака за возом бігти, То біжить і за саньми. То так і я тепер пишу: Папір тілько, чорнило трачу… А перш! Єй-богу, не брешу! Згадаю що чи що набачу, То так утну, що аж заплачу. І ніби сам перелечу Хоч на годину на Вкраїну, На неї гляну, подивлюсь, І, мов добро кому зроблю, […]...
- Вірш – “Тепер, я не буду літати” Писати вірші із життя… Списати усі ті моменти… Коли, ще з тобою була. И серце розбила до щенту… Колись, ти мене ще кохав. Я мріяла ангелом стати. Та крила мої, ти забрав. Тепер, я не буду літати. До ангела, як до небес. Та можна лиш тихо сміятись… У світі немає чудес. Ми звикли самі добиватись. […]...
- Микола Хвильовий – “Я тепер покохав город… “ Я тепер покохав город Так весняно, як дуб цвіте. Вже не ляже на скроню скоро Цей прекрасний безмежний степ. Не піду на стіжки сіна І забуду озерну косу, Де ширяв неможливо синій Моїх дум і мрій лосунь. Я тепер не той, що в юність. Цукроварні духмяна путь Одійшла за безбрежні дюни, Що могилами шведськими звуть, […]...
- Соломія Володимирівна – Як же тепер без тебе жити? Як же тепер без тебе жити? Душа блукає у пітьмі. Хто зміг кохання пригубити, Не знайде раю в самоті. Куди веде оця дорога? Мені здається, наче йду Все не туди, усе по колу, У безмір смутку і жалю. Хай в тебе є своя неволя, А в мене крихти від надій, Нехай жорстокий гумор долі, Та […]...
- Влад Сівак – Про що ти думаєш торкаючися моїх губ? Про що ти думаєш торкаючися моїх губ? Нехай до мене на дуель вийдуть сотні тисяч мук, Нехай могутня Троя встане з поміж сна, Ти варта значно більшого ніж це людське життя. В твою ідеологію не входить ні демократія, ні комунізм, Ти пішла проти світу і запатентувала свій альтруїзм, Всі витвори мистецтва від Відродження до Модернізму, […]...
- Лілія Ніколаєнко – Ну от. Тепер я старша ще на вірш Ну от. Тепер я старша ще на вірш. А ти іще на вірш від мене далі… Як постріли у душу – галас тиш. У скриньку серця – листопад печальний. Ти вільний, хай у прозах, і чужих… А я – повік заручниця образи. Вона – і муза, і щоденний гріх. А спогад, як лихвар скупого часу. […]...
- Надя Ковалюк – Хто ми тепер? Не рідні й не чужі Хто ми тепер? Не рідні й не чужі, Не стали ні коханцями, ні друзями, Розпечені в палаючім вогні, І невимовним холодом застужені. Ми – тіні нездійснЕнних сподівань І два мости над річкою, розведені; Ми – пелюстки розвіяних бажань, І дві весни, загублені у тЕрені. Два божевілля, загнані в кути, І дві надії, до світання страчені… […]...
- Грицько Чубай – Чому ж тепер ти знову прилітаєш Чому ж тепер ти знову прилітаєш В літаках пребілих снів На засмучені аеродроми моїх очей Чому ти знову Повідаєш історію про дим Який вертається до свого вогнища Начебто знову хоче стати полум’ям Я прокидаюсь опівночі Щоб засвітити свічку забуття Траву із ночі зву До свічки тої кажу Траво травице Будь зеленою Най буде все як […]...
- Павло Мовчан – Біля дніпра – Пет-ре! Іва-не! Ма-рі-є! – По складах переносимо власні ймення на той бік, Де іскри святкують свою нетривалість, Блукаючий дим назустріч підводиться тихо, Високе полум’я, високий дим, і ми високі. Сягаємо один одного і рівність свою відчуваємо З березовим вітром, Що носить пригорщу солов’їв і не знає, Де їх посіять… Рівна земля під ногами – […]...
- Павло Мовчан – Компенсації Горить на вітрі жаром Калина край вікна, Крізь ополонку в хмарах – Блакитна глибина Просвічує, як очі У неньки на лиці. Повітря аж струмкоче – Прозорі пухирці Все тіло обліпили, Занурене в блакить. Всі смутки відлетіли. І необтяжно жить. Легенько відштовхнешся – Спливеш і хмар сягнеш, І все небесне плесо За мить перепливеш… Проте одноманітно-блакитно […]...
- Павло Мовчан – Біля Чорного моря Блакитну плівку вітер густо морщить, І пасмугами пишеться тепло На всій рухливій і незмінній площі, Де не зчитать того, що відбуло… Бо ж від минувшини ні сліду, ні признаки… Хоча душа читає, а не зір, Плавбу далеку в пелюстинах маку Через безчасся та безмежжя прірв. Відтворює предметне все уява: Кітвиці, весла, “чайки” та “дуби”. Та […]...
- Критика “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” Стус Поезія ” ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТІ НЕ БОЮСЬ Я ” – це філософська медитація, у якій висловлено глибокі почуття й екзистенційні роздуми автора. Стисло викладено життєве кредо В. Стуса, його духовні принципи і ніби накреслений власний трагічний, страдницький життєвий шлях. Зі скупих стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота-борця, який вірить у свою правоту […]...
- Тіна Карабанович – Під чужим небом Під чужим небом Світить чуже сонце Під чужим небом Чужі руки Довгі… Жовті Дні розлуки… Під чужим небом Твої-мої муки… Під чужим небом продано серце За дешеві ліки- Чиїсь марні втіхи… Не чекай дарма, Не став собі клейма… Ти кажеш вільний… А то просто біль суцільний…...
- Твір на тему: Добре слово У селі, куди я приїхав до дідуся на літні канікули, мене здивувало, що незнайомі люди вітаються: “Доброго дня”, “Добридень”, “Доброго здоров’я!”. Тобто бажають мені добра. І я замислився, як часто в рідній мові вживається це слово? Нерідко можна почути звернення “добродію” або “добродійко”. Гарних, щирих людей називають доброзичливими. День зустрічають “добрим ранком”, а проводжають “добрим […]...
- Василь Стус – Сидимо біля погаслого вогнища Сидимо біля погаслого вогнища, Перетрушуємо в долонях попіл, Розтираємо витухлі геть вуглини: А що як зажевріє раптом жар? Тут темно і темно там і ще далі темно, Але жар ніби жевріє. Ось він! задумано каже друг, Очі його туманіють страхом. Бачу, відказую скорбно другові, Придивляючись до нічних світлячків. Сидимо біля погаслого вогнища – Століття, друге, […]...
- Аналіз вірша Василя Стуса “Як добре те, що смерті… “ Вийшов друком у 1986 р. Літературний рід : лірика. Жанр : ліричний вірш. Вид лірики : патріотична і філософська. Провідний мотив : незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин. Віршовий розмір : ямб. У поезії-заповіті “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” Стус точно передбачає свою долю: незламність перед мучи-телями-суддями, концтабір, загибель у […]...
- Василь Стус – Як добре те, що смерті не боюсь я… (АНАЛІЗ) Аналіз твору Василь Стус “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” 1986 р. Літературний рід : лірика. Жанр : ліричний вірш. Вид лірики : патріотична і філософська. Провідний мотив : незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин. Віршовий розмір : ямб. У поезії-заповіті “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” Стус […]...
- Короткий життєпис Марії Влад ВЛАД (Ганцяк) Марія Миколаївна народивлася 25 серпня 1940 р. в с. Розтоки Івано-Франківської обл. Вірші почала складачти в ранньому дитинстві. Друкувалася з 1950 р. Має вищу журналістську освіту. Член НСПУ з 1972 р. Поезїі та статті друкувалися в багатьох країнах світу. 1980-1988 рр. – працювала в газеті “Літературна Україна”. Працювала в РУСі, була софундатором створення […]...
- Твір на тему: Підтримайте або спростуйте думку: “Родичів дає нам доля. І як добре, що друзів ми обираємо самі” (Ю. Тувім) Гадаю, не може викликати заперечень твердження, що кожна особа, так би мовити, приречена на те, щоб існувати в океані інших людей. Здається, що могло б бути кращим: навколо тебе тисячі таких самих, як ти, то й радій, насолоджуйся спілкуванням… Та ж ні! Виявляється, що в цьому океані людині інколи дуже важко знайти іншу близьку собі […]...
- Так добре те що я кохати вміла Краплинку сонця дай мені з собою Без нього і без тебе я помру Збери мої всі мрії у хмарину (торбину) Я дуже швидко й на завжди піду. Так добре те що я кохати вміла Хоча латала крила я не раз Я так любила. Так любила милий Так люблять милий може тільки раз… Але життя умить […]...
- Твір на тему: Добре ім’я – найкраще багатство I. Бережи честь змолоду! II. Добре ім’я – найкраще багатство. 1. Що таке честь? (особиста честь – усвідомлена власна гідність (і не тільки власна), що викликає повагу з боку інших, бажання наслідувати та йти за тобою; зв’язок поняття честі з ім’ям людини). 2. Відповідальність людини за свої вчинки (існування норм загальнолюдської моралі; можливість жити по […]...
- Павло Мовчан – Біля залізничної колії Мелькочуть вагони, порожні, мов ночі, Між ними проміжок все вужчим стає, Укотре намарне розгледіти хочу Чиє на обоччі обличчя… чиє? Миттєвий проміжок стира чорна пляма, На усміх ясний натікає мазут, Збігається в крапку тісна чорна рама, – То в пустку нічну порожнину везуть… На мить лише іскра квадрат той розсуне, Щоб в прозирку міг ти […]...
- Руданський Степан – добре торгувалось Чи в Києві, чи в Полтаві, Чи в самій столиці З мазницею мужик ходить Помежи крамниці… У крамницях, куди глянеш, Сріблом-злотом сяє, Мужикові то й байдуже: Він дьогтю питає. У десятії крамниці Два купці сиділо… І в десяту мужик двері Відхиляє сміло. Відхилив: “добридень, люди!” – І й зачав питати, Чи нема у них принаймні […]...
- Олександр Ірванець – Це ані добре, ні погано Це ані добре, ні погано. Це просто сталося – і квит. Чужа жоно, чужа кохана, Пощо ти увійшла в мій світ? Печаль то вхопить, то відпустить. Очима глип – в сузір’я Риб. Ми переходимо цю зустріч, Як переходжуємо грип. Печаль ця викрутить і вижме, Лишивши щось на самім дні. Це все закінчиться за тиждень, Ну, […]...
- Василь Стус – Як добре те, що смерті не боюсь я… (Характеристика твору) Характеристика твору Василя Стуса “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” 1986 р. Літературний рід : лірика. Жанр : ліричний вірш. Вид лірики : патріотична і філософська. Провідний мотив : незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин. Віршовий розмір : ямб. У поезії-заповіті “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” Стус […]...
- Перебийніс Петро – На косогорі, біля школи На косогорі, біля школи, Стоїть у нас і до сьогодні Пощерблений віками, Та міцний Турецький стовп. Зізнаюся: втікав я З уроку стародавньої історії. Було нелегко осідлати Високе диво чужоземне. Та врешті ось вона – Ополячена, отуречена, Орусачена, онімечена Моя земля. Я милувався нею З пихатого турецького стовпа. Його напевне ж охрестив Козацькою шаблюкою Мій предок […]...
Вірш альбатрос шарля.